WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми конституційної реформи - Реферат

Проблеми конституційної реформи - Реферат

Західної Європи (Бельгії, Іспанії, Італії, Ірландії, Нідерландів, Німеччини, Франції), а й Східної Європи (Польщі, Чехії, Румунії, Словенії, Хорватії). Навіть дійшло до того, що в багатьох населених пунктах було розміщено рекламні щити з написом: "Бажаєш жити як в Європі, підтримуй двопалатний парламент". Проте ми всі розуміємо, що не від структури парламенту залежить рівень розвитку держави і життя народу. Адже такі теж європейські країни, як Греція, Данія, Люксембург, Португалія, Фінляндія, Швеція, хоч і мають однопалатні парламенти, але досить економічно і соціально розвинені. Не можна не враховувати і те, що всі держави, які утворилися на пострадянському просторі як унітарні держави (крім Російської Федерації, і це цілком зрозуміло), мають однопалатні парламенти. Тому можна стверджувати, що достатніх підстав об'єктивного характеру для утворення двопалатного парламенту в нашій державі не існує. Крім того, як нам здається, двопалатний парламент ускладнить і загальмує законодавчий процес, викличе протистояння палат і блокування процесу прийняття законодавчих актів. Проблематичним є і скликання так званих спільних засідань двох палат парламенту (Державних зборів та Палати регіонів), які, як передбачається, на своїх засіданнях повинні вирішувати надзвичайно важливі питання (внесення змін до Конституції України, визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, прийняття закону про державний бюджет та внесення змін до нього, прийняття закону про регламент Верховної Ради України, надання законом згоди на обов'язковість для нашої держави міжнародних договорів України та ін.). Адже проведення спільних засідань стає можливим лише за тієї умови, що згоду на це дадуть обидві палати. А якщо не дадуть? Тоді зазначені вище і надзвичайно важливі для держави та суспільства питання не розглядатимуться і, безперечно, відповідні рішення не будуть прийняті.
На сьогодні проблема створення в нашій державі двопалатного парламенту знята. Президент України Л. Кучма у своєму телезверненні у зв'язку з поданням ним у парламент проекту закону "Про внесення змін до Конституції України" 19 червня 2003 року зокрема зазначив: "У новому проекті я знімаю пропозицію про запровадження в Україні двопалатного парламенту".
Деяким чиномхотілося б зупинитися і на питаннях, пов'язаних із функціонуванням судової влади. Насамперед, пропонується без достатніх на те підстав, щоб Президент призначав не третину складу Конституційного Суду, як цього вимагає чинна Конституція України (6 суддів призначає Президент України, 6 - обирається від Верховної Ради України і 6 - від судової влади), а половину, тобто 9 суддів. Знову ж, розширюються повноваження Президента і його вплив на Конституційний Суд. Не інакше як своєрідним політичним хабарем оцінено пропозиції, викладені у президентському законопроекті, що на посадах членів Верховного Суду України, суддів Конституційного Суду України можна працювати до 75 років.
Не можна погодитися і з пропозиціями щодо зміни змісту ст. 71 Конституції України, яка регламентує вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Пропонується чергові вибори Президента України, народних депутатів України, вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, сільського, селищного, міського голови, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим проводити протягом одного року. Якщо прийняти цю пропозицію, то потрібно або скоротити термін повноважень парламенту 4-го скликання, а також органів місцевого самоврядування на 2-2,5 роки, або ж продовжити строк перебування на посаді нинішнього Президента України до 2006 року, тобто на два роки. Таким чином, він перебуватиме на посаді не 5, а 7 років.
Потрібно з обережністю ставитися й до питання прийняття законів України всеукраїнським референдумом. Пропонується, щоб закони та інші рішення, прийняті на всеукраїнському референдумі, мали вищу юридичну силу і не потребували затвердження органами державної влади, посадовими особами. Це, мабуть, зумовлено тим, що свого часу результати так званого референдуму щодо реформи державної влади, який було проведено 16 квітня 2002 року, до цього часу не реалізовані Верховною Радою України шляхом внесення відповідних змін до Конституції України (нагадаємо, йшлося про довіру парламенту, скорочення кількості народних депутатів України, запровадження двопалатного парламенту та ін.). Як відомо, відповідно до ст. 74 Конституції України референдум не допускається з питань податків, бюджетів та амністії. Ми вважаємо, що ця стаття теж не досить досконала, оскільки коло питань, які не можна виносити на референдум, треба дещо розширити. Наприклад, чи може сьогодні пересічний громадянин, який не має достатніх знань, правильно визначитися в ході референдуму щодо того, який нам потрібен парламент: одно- чи двопалатний.
Сьогодні, як ми спостерігаємо, навіть відомі вчені в галузі конституційного права та парламентаризму не можуть дійти однозначного висновку. Або інше питання. Уявіть собі, коли б ми винесли на референдум питання прийняття змісту Цивільного, Господарського або ж Кримінального кодексів. Хіба можна ці специфічні кодекси, які вимагають глибоких не лише загальноюридичних, а й галузевих знань, виносити на обговорення широкого загалу? Як нам здається, відповідь однозначна. Ні.
Можна казати і про інші положення законопроектів, але і цих міркувань достатньо для того, щоб зробити висновок, що конституційну або, як її ще називають, політичну реформу потрібно здійснювати надзвичайно зважено. Адже від її результатів залежить не лише реформування інститутів влади, а й подальший рівень розвитку держави, суспільства і навіть значною мірою доля кожного громадянина.
Література
1. Див.: Друзенко Г. Адаптация к законодательству ЕС // Юридическая практика. - 2002. - 12 ноября.
2. Див.: Глазовский Н. Ф. Цели, возможности и механизмы устойчивого развития на разных уровнях природно-социальных систем // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. - М., 2002. - С. 9.
3. Головатий М. Обережно - глобалізація // Урядовий кур'єр. - 2002. - 25 вересня.
4. Лейст О. Э. История правовых и политических учений. - М., 1999. - С. 619-620.
5. Див.: Сдасюк Г. В. Императивы концепции устойчивого развития и реалии глобализации // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. - М., 2002. - С. 9.
Loading...

 
 

Цікаве