WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми конституційної реформи - Реферат

Проблеми конституційної реформи - Реферат

дванадцять років незалежності нашої держави змінено 11 прем'єр-міністрів, а значить, і урядів). Самоочевидно, що звільнення залежить тільки від Президента, а парламент не має достатньої можливості здійснювати передбачений Конституцією контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України (п. 13 ч. 1 ст. 85). Парадоксальна ситуація: право контролю є, а реальні умови для його реалізації відсутні. Саме тому та виходячи з особливостей сучасного перехідного етапу, на якому перебуває Україна, прагнучи створити демократичну, соціальну, правову державу, законопроектом пропонувалося змінити або доповнити статті Основного Закону, які регулюють установчі та контрольні функції Верховної Ради стосовно виконавчої влади. Зокрема, передбачалося розширити установчі функції парламенту шляхом віднесення до його компетенції надання згоди не лише на призначення Прем'єр-міністра України (п. 12 ч. 1 ст. 85), а й на його звільнення з посади Президентом України. В проекті було дещо збільшено коло посадових осіб, які призначаються і звільняються з посади за згодою парламенту.
Законопроектом пропонувалося внести доповнення і дост. 87 Конституції України, яке дозволяло б Верховній Раді України не тільки розглядати питання про відповідальність Кабінету Міністрів України чи недовіру йому, а й аналізувати діяльність окремих його членів, що тягне за собою припинення їх повноважень. Метою визначених проектом змін було підвищення відповідальності уряду та його членів за результати їх діяльності не лише перед Президентом, а й перед Верховною Радою. Водночас надання згоди парламентом на звільнення з посади Прем'єр-міністра України та членів уряду сприяло б стабільності складу Кабінету Міністрів України, усувало б можливість суб'єктивних оцінок їх діяльності. А це, в свою чергу, відкривало б шлях до підвищення законності й ефективності діяльності уряду та сприяло б зростанню його ролі як вищого органу виконавчої влади. Не випадково установчі функції парламенту щодо припинення та звільнення Прем'єр-міністра України та інших посадових осіб, а також його контрольні функції щодо уряду є в конституціях багатьох держав світу.
Проектом також конкретизовано право здійснення парламентського контролю комітетами Верховної Ради України в межах і порядку, встановлених законами України. В цьому плані запропоновано внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 89 Основного Закону. До речі, нині готується проект закону про комітети Верховної Ради України, в якому їх контрольні функції будуть регламентовані більш детально.
Практика реалізації Конституції нашої держави зумовлює необхідність вирішення низки питань у сфері функціонування системи правосуддя. У законопроекті, зокрема, пропонувалося перш за все надати право законодавчої ініціативи Верховному Суду України, який, як відомо, має надзвичайно широкі можливості для узагальнення судової практики щодо застосування законодавства і на цій основі формулювання та внесення пропозицій стосовно його вдосконалення. Це дозволило б, з нашої точки зору, своєчасно вирішувати через законодавство назрілі питання поліпшення правового регулювання відповідних суспільних відносин, виявлені судовою практикою. Важливим, на нашу думку, є також питання, пов'язане зі звуженням можливостей, які сприяють зловживанню посадою судді та впливу на суддю органів та осіб, що його рекомендують, призначають або обирають. У зв'язку з тим і пропонувалося відмовитися від визначеного Конституцією (ст. 128) безстрокового обрання суддів Верховною Радою України, передбачивши 10-річний строк обрання на посаду.
У законопроекті містилися й інші пропозиції, спрямовані на усунення прогалин чи неоднозначного тлумачення окремих положень чинної Конституції. До них, наприклад, можна віднести передусім доповнення до ст. 81 про дострокове відкликання народного депутата України виборцями виборчого округу, в якому його було обрано, на підставах і в порядку, встановлених законом. Як нам здається, в умовах сучасного складного перехідного періоду в житті України ця норма цілком доречна. Адже вона не лише не суперечить Конституції, вона посилює відповідальність народних депутатів України перед їх виборцями.
Законопроект заповнює також прогалину, яка є у ст. 94 Основного Закону щодо визначення порядку оприлюднення закону. Регламентуються умови, за яких виникає необхідність офіційного оприлюднення закону Верховною Радою України. Як відомо, не всі закони, що приймає Верховна Рада і направляє Президенту України, підписуються та офіційно ним оприлюднюються. Відповідно до ст. 94 Конституції України Президент має право повернути закон із своїми вмотивованими та сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду, тобто застосувати вето. Слід зауважити, що на кожний третій-четвертий закон, який приймає Верховна Рада і який подається Президенту на підпис, він накладає вето. Президент України застосовує надане йому право вето з різних причин і тоді, коли вважає за потрібне. Але виникають ситуації, коли під час повторного розгляду Верховна Рада України закон знову приймає не менш як двома третинами від свого конституційного складу, як цього вимагає Конституція, тобто вето Президента долається. Президент України в такому разі зобов'язаний підписати закон та офіційно оприлюднити його протягом десяти днів. Але інколи цього не відбувається. Так сталося і з Законом України "Про місцеві державні адміністрації", який Президент декілька разів повертав на повторний розгляд парламенту. Верховна Рада двічі (18 червня та 24 червня 1997 р.) долала вето Президента, але Закон, незважаючи на те, що це суперечить вимогам Конституції, не був ним підписаний. Верховна Рада України вимушена була 15 серпня 1997 р. прийняти Постанову, якою направила своє звернення главі держави, в якому привернула його увагу до того, що невиконання вимог ст. 94 Конституції України створює небезпечний прецедент невиконання Президентом України вимог Основного Закону, штучно загострює відносини в суспільстві, зокрема між гілками влади, та негативно позначається на авторитеті самого Президента як гаранта додержання Конституції України. Не аналізуючи глибоко підстави для вето, інші сторони цієї ситуації, слід знайти на конституційному рівні вихід із неї. Що робити, якщо вето подолане, але Президент не підписав закон? Враховуючи наведене, у законопроекті пропонувалося доповнити ч. 4 ст. 94 таким чином: "У разі, якщо повторно прийнятий Верховною Радою України закон не буде
Loading...

 
 

Цікаве