WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми конституційної реформи - Реферат

Проблеми конституційної реформи - Реферат

III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", то згідно зі ст. 156 Основного Закону він подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції України з одного й тогосамого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.
Водночас у ст. 157 Основного Закону міститься застереження, що Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Крім того, Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Важливо зазначити також, що відповідно до ст. 158 Основного Закону законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо нього. Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.
Досить суттєвою є норма ст. 159 Основного Закону, в якій встановлено, що законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції, зміст яких нами вже аналізувався.
Таким чином, будь-який законопроект про внесення змін до Конституції України повинен подаватися у тому порядку, який нею передбачений. Це гарантує його розгляд в межах конституційних вимог.
Якщо казати про конкретні зміни до Конституції України, запропоновані на основі опрацювання пропозицій в першу чергу народних депутатів України щодо вдосконалення Конституції України, які і було закладено у відповідному проекті закону, поданому на розгляд керівництва Верховної Ради України на початку липня 1997 р., та відразу слід відзначити, жодна з пропозицій законопроекту, розробленого Інститутом законодавства, не посягала ні на основи демократичної, правової держави, ні на ідею поділу державної влади, ні на ідею верховенства права. Навпаки, пропозиції законопроекту відстоювали положення, що держава існує для людини, для захисту її прав, виходили з необхідності передусім посилення конституційних гарантій народовладдя. Відповідно до цього законопроект пропонував більш доцільне в умовах України, в межах вимог до демократичної, правової держави визначення ролі парламенту та уряду, Президента, створення механізму ефективного їх співробітництва та узгодженості дій. В ньому розглядалися також інші питання.
Взяти, наприклад, таке начебто просте питання, як тлумачення законів. Відповідно до ст. 147 Основного Закону його повинен здійснювати Конституційний Суд України. Відсутність у законодавця - Верховної Ради України - конституційного права офіційно роз'яснювати зміст прийнятих нею ж Конституції та законів не може позитивно впливати на правозастосовну практику. Тим паче, що сама Верховна Рада як законодавчий орган, як "колективний автор" офіційно закріплює результати законотворчого процесу. Саме вона як законодавець має можливість краще за будь-кого ґрунтовно і всебічно розтлумачити зміст, закладений у ту чи іншу норму закону. Це не є щось нове. Ще у римському праві (а воно до цього часу є зразком для багатьох країн світу) наголошувалося на тому, що право тлумачити закон має лише той, хто має право його затверджувати. Тому і вносилася пропозиція про надання Верховній Раді України права тлумачити закони. Конституційний Суд України, як пропонувалось у законопроекті і що є характерним для багатьох держав, повинен вирішувати питання щодо відповідності законів та інших нормативно-правових актів Конституції України, давати офіційне тлумачення Конституції України, а також висновки у випадках, передбачених нею. Саме такі повноваження закріплено, наприклад, за Конституційним Судом Російської Федерації (ст. 125 Конституції Російської Федерації). Проте Конституційний Суд України дотримується дещо іншої позиції, яку офіційно оприлюднив у своєму висновку від 14 березня 2001 р. у справі про внесення змін до статей 84 і 85 та інших Конституції України (йшлося про вдосконалення порядку голосування у Верховній Раді України та розширення деяких її повноважень). Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що в Конституції України не вказані суб'єкти звернення до нього з питань тлумачення конституційних норм і законів. Ці суб'єкти (включаючи громадян України) названі у статтях Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р. На основі цього Суд зробив висновок, що вилучення у нього повноваження тлумачити закони "призведе до скасування існуючого права громадян звертатись до Конституційного Суду України з питань офіційного тлумачення законів". Як нам здається, це не аргумент, адже встановлення і зміни меж повноважень Конституційного Суду України, як і деяких інших державних органів, - установчі повноваження Верховної Ради України, як і її право вносити зміни до Конституції України стосовно власних повноважень.
Надзвичайно важливою гарантією зміцнення конституційних основ владної діяльності Верховної Ради України щодо розвитку законодавства є визначене у законопроекті право парламенту звертатися до народу і призначати всеукраїнський референдум з питань прийняття законів у кожному випадку, крім передбачених ст. 106 Конституції (призначення всеукраїнського референдуму Президентом України та проголошення ним всеукраїнського референдуму за народною ініціативою). Природно, що референдум як форма розв'язання питань законотворчості має певні межі. Так, мабуть, недоцільно виносити на нього великі за обсягом і складні за змістом проекти законодавчих актів, що регулюють відносини, розуміння та оцінка яких потребують спеціальних знань (наприклад кодекси та інші важливі специфічні закони).
Практика впровадження Конституції в життя, як вже було сказано, виявила очевидні недоліки у вирішенні кадрових питань, пов'язаних, зокрема, із звільненням Прем'єр-міністра України (за
Loading...

 
 

Цікаве