WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історія розвитку системи органів державного управління України - Реферат

Історія розвитку системи органів державного управління України - Реферат

відомствами.
Того самого дня, коли на засіданні Центральної Ради обговорювали закони і М. Грушевського обрали Президентом УНР (29 квітня 1918 р.), на з'їзді "українських хліборобів" у Києві було обрано гетьманом генерала Павла Скоропадського. Тим самим було здійснено державний переворот. У цей же день гетьман звернувся з маніфестом - "Грамотою до всього Українського Народу", у якому він повідомив про державний переворот і розпуск Центральної Ради та її уряду. Назву "Українська Народна Республіка" було замінено на "Українську Державу". У період гетьманату вища державна влада зосереджувалася в руках гетьмана. Вищим розпорядчим органом була Рада міністрів, що складалася з галузевих міністерств, очолюваних міністрами. Її склад затверджувався гетьманом.
14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади, передавши її урядові. Державою почала керувати Директорія, яка складалася з п'яти осіб. Вища виконавча влада належала Раді народних міністрів із квітня 1919 р. Рада народних міністрів почала приймати закони, а Директорія їх затверджувала. Влада на місцях належала Трудовим радам селян, робітників та "трудової інтелігенції".
За часів радянської влади 29 січня 1919 р. засновуються комісаріати (наркомати) на чолі з народними комісарами (наркомами).
Формування наркоматів передбачало створення певної структури відповідно до характеру їх функцій і обсягу діяльності. Особливістю початкового періоду формування наркоматів було збереження у колишньому вигляді деяких структурних підрозділів попередніх міністерств, що було характерно для наркоматів фінансів, у військових і морських справах, пошт і телеграфів і деяких інших, а також становлення внутрішньої структури наркоматів, у яких не було попередників (наприклад, охорони здоров'я). У 1923 р. утворюються наркомати трьох типів: загальносоюзні наркомати СРСР, об'єднані наркомати СРСР та однойменні в союзних республіках, необ'єднані (республіканські) наркомати.
Постійно діючими вищими органами влади були Центральний виконавчий комітет СРСР (ЦВК СРСР) та центральні виконавчі комітети республік. ЦВК СРСР складався з 171 члена і 138 кандидатів. За своєю конструкцією ЦВК СРСР спочатку був однопалатним, згодом, з липня 1923 р. двопалатним. Обидві палати були рівноправними. Голосування, як правило, проводилося окремо. Дебати за доповідями проводилися окремо. Урядова влада в кожній республіці повинна була концентруватися в руках уряду - Ради народних комісарів. Ядром РНК була колегія наркомів, для поточної роботи створювався спеціальний апарат, що складався із відділів, комісій, управлінь справами, які проводили всю підготовчу роботу. РНК СРСР був виконавчо-розпорядчим органом ЦВК СРСР. До її компетенції належали питання загальнодержавного управління: організація охорони країни, керівництво зовнішніми відносинами, народним господарством та всіма іншими галузями державного життя. РНК СРСР керувала діяльністю наркоматів, розглядала їхні звіти, вирішувала суперечності між ними.
Із 1936 р. до складу центрального апарату, крім наркоматів (з 1946 р. - міністерств), увійшли спеціальні відомства при Уряді або в його складі. Вони здійснювали координацію діяльності міністерств і відомств із тих чи інших спеціальних питань або галузей виробництва. Різниця між ними визначалася виходячи з обсягу повноважень або характеру функцій. Існувало декілька груп такого роду органів. Головні управління - це органи, які мали у своєму безпосередньому підпорядкуванні підприємства, установи та організації і здійснювали оперативно-виробниче керівництво ними. Комітети і комісії, як правило, або здійснювали одну функцію (наприклад, планування, постачання), або були координуючими чи контролюючими органами. Існувало дві групи такого роду органів:
державні комітети Ради Міністрів СРСР, що були покликані координувати роботу міністерств і відомств з питань, які мають загальний для всіх галузей управління характер (Держплан, Державний комітет зовнішньоекономічних зв'язків та ін.);
державні комітети Ради Міністрів СРСР, які спрямовували діяльність відповідних органів з питань, що мають вузькогалузевий характер (Державний комітет з хімії, Державний комітет оборонної техніки тощо).
Зазначені відомства можна класифікувати ще й за іншою ознакою: такі, що були передбачені Конституцією СРСР, створювалися Верховною Радою СРСР, а непередбачені Конституцією СРСР - Урядом за необхідністю. До першої групи належав Держплан. Його керівник, як і керівники міністерств, призначався і усувався Верховною Радою СРСР26.
Раду Міністрів УРСР Конституція 1978 р. визначала вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади республіки, котрий утворюється Верховною Радою, перед нею відповідальний і їй підзвітний. У період між сесіями Верховної Ради Рада Міністрів була як відповідальна перед Президією Верховної Ради, так і підзвітна їй (статті 115, 116, 117).
Подальша еволюція Ради Міністрів виглядає так. Із травня 1991 р. вона реформувалася у Кабінет Міністрів - вищий орган державного управління УРСР, що утворюється Верховною Радою (статті 115, 116 Конституції). Через місяць зі ст. 117 Основного Закону було вилучено формулу щодо відповідальності та підзвітності цього органу в міжсесійний період Президії Верховної Ради. Кардинальне реформування уряду відбулося у зв'язку з впровадженням поста Президента. Відповідно до ст. 115 Конституції (в редакції від 14 лютого 1992 р.) Кабінет Міністрів став органом державної виконавчої влади України. Президент визнавався главою держави і виконавчої влади. Статтею 117 було закріплено підзвітність Кабінету Міністрів України Президенту України та підзвітність і відповідальність перед Верховною Радою України.
Чинна Конституція України від 28 червня 1996 р. дещо змінила систему управління в державі, що діяла до того часу. Так, Президент України був визнаний лише главою держави, хоча і не позбавлений досить широкого колапреференційних повноважень у сфері виконавчої влади. Кабінет Міністрів України був визнаний вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідальним перед Президентом України та підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України. З керівників центральних органів виконавчої влади до складу Кабінету Міністрів України увійшли лише керівники міністерств. Було змінено і порядок формування Кабінету Міністрів України. Крім того, до системи органів виконавчої влади не було включено такі органи державного управління, як адміністрації державних підприємств.
Так у загальних рисах виглядає історичний розвиток системи органів державного управління України. І хоча вона зазнала значних змін і перетворень, що особливо бурхливо відбувалися в період незалежності України, можна відзначити, що ці зміни були позитивними, а існуюча система органів виконавчої влади є досить чіткою, хоча, звичайно, і не позбавлена деяких недоліків.
Література
1. Див.: Друзенко Г. Адаптация к законодательству ЕС // Юридическая практика. - 2002. - 12 ноября.
2. Див.: Глазовский Н. Ф. Цели, возможности и механизмы устойчивого развития на разных уровнях природно-социальных систем // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. - М., 2002. - С. 9.
3. Головатий М. Обережно - глобалізація // Урядовий кур'єр. - 2002. - 25 вересня.
4. Лейст О. Э. История правовых и политических учений. - М., 1999. - С. 619-620.
5. Див.: Сдасюк Г. В. Императивы концепции устойчивого развития и реалии глобализации // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. - М., 2002. - С. 9.
Loading...

 
 

Цікаве