WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історія розвитку системи органів державного управління України - Реферат

Історія розвитку системи органів державного управління України - Реферат

складалася з трьох ступенів: генерального, полкового та сотенного урядів. Генеральний уряд був центральним органом управління. Він очолював усю систему управління, був постійно діючим органом і обирався Військовою радою. Очолював Генеральний уряд гетьман - як глава держави, вищий суддя та верховний головнокомандуючий, законодавець, оскільки він видавав універсали - нормативні акти, обов'язкові для виконання на всій території України. Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим та судовим органом держави. Крім гетьмана, до Генерального уряду входили генеральні старшини, які керували окремими галузями управління.
Найближчою до гетьмана державною особою був генеральний писар. Він керував зовнішніми відносинами та канцелярією, через яку проходили всі документи: як до гетьмана, так і від нього. Генеральний обозний, генеральний осавул та генеральний хорунжий займалися військовими справами, відповідали за боєздатність війська та його матеріальне забезпечення. Генеральний бунчужний охороняв знаки гідності гетьмана та Війська Запорізького, а також виконував окремі доручення гетьмана.
У 1667 р. територія України була розподілена між Московською державою та Польщею. На чолі обох частин України були гетьмани. Треба також зазначити, що сама Польща згодом втратила політичну впливовість, і її територія після військової поразки теж була розділена. Що стосується українських земель, які належали Польщі, то більша їх частина відійшла до Росії, а невелика частина - до Австрії. Отже, майже вся територія України потрапила під владу Російської імперії.
Якщо говорити про західноукраїнські землі, то там панувала австрійська система управління. Очолював край призначений імператором губернатор, якому підпорядковувалося "губернське присутствіє". Галичина поділялася на циркули (округи) з окружними старостами на чолі. У містах були створені магістрати у складі бурмістра і радників, які призначалися урядом.
У російській частині України після 1709 р. гетьмани втратили самостійність не лише фактично, а й юридично. При гетьманах було засновано посаду царського резидента, який контролював їхню діяльність. 1727 р. міністра-резидента змінює Перша Малоросійська колегія. 1764 р. указом Катерини ІІ гетьманство в Україні ліквідується остаточно. 1786 р. колегії було ліквідовано, а Україну зрівняно у правах з іншими частинами Російської імперії.
Як уже вище зазначалося, майже всі українські землі потрапили під владу Росії, тому далі детальніше розглядатиметься лише система державного управління Російської держави.
У 1731 р. на основі неофіційного секретаріату засновується Кабінет, який складається з трьох міністрів. Спочатку Кабінет виконував функції вищого органу управління загальної компетенції, а з часом став вищим органом влади, по суті, замінивши імператрицю. Підписи всіх трьох кабінет-міністрів на законодавчому акті з 1735 р. почали замінювати підпис імператриці. 1756 р. замість Кабінету міністрів була заснована Конференція при височайшому дворі, яка спочатку відала питаннями зовнішньої політики та керівництва військовими діями, а пізніше поступово поширила свої владні функції і на внутрішнє управління. Потім Конференцію ліквідували і створили Раду, яка стала найвищим органом державної влади, а на початку ХІХ ст. була скасована. Серед органів центрального управління найстабільнішим був Синод, який підпорядковувався безпосередньо імператорам і вирішував найважливіші питання церковного управління. Основними органами центрального галузевого управління залишалися колегії.
8 вересня 1802 р. Олександром І було підписано Маніфест "Об учреждении министерств". Згідно з маніфестом створювалося вісім міністерств: військово-сухопутних сил, морських сил, іноземних справ, юстиції, внутрішніх справ, фінансів, комерції і народної освіти. На чолі кожного міністерства стояв міністр. При міністрах іноземних справ, внутрішніх справ, юстиції, фінансів та народної освіти вводилася посада товариша міністра, тобто його заступника (п. 8). Міністри призначалися та звільнялися імператором і несли перед ним особисту відповідальність (п. 1). Вони мали право особистої доповіді імператору, але разом з тим повинні були подавати і річні звіти в Сенат про діяльність ввірених їм міністерств. Міністрам надавалося право законодавчої ініціативи (п. 10). Колегії, що передували міністерствам, були на перший час збережені, але віддані у підпорядкування міністрам. З 1803 р. низкою указів колегії як самостійні установи поступово скасовуються і реорганізуються у різні підрозділи міністерств - департаменти, канцелярії. Для вирішення найважливіших питань створювалися комісії.
20 травня 1812 р. положення про міністерства було доповнено "Учреждением Комитета министров", яке мало чіткий перелік функцій цього Комітету. За відсутності імператора в столиці Комітету міністрів надавалася влада у вищому апараті державного управління. Через Комітет міністрів проходили справи щодо нагляду за вищими органами державного управління, він міг навіть відмінити рішення Сенату. 1857 р. було створено Раду міністрів - вищу дорадчу установу, яка існувала паралельно з Комітетом міністрів. А 23 квітня 1906 р. Комітет міністрів було ліквідовано.
У вересні 1917 р. Раду міністрів було замінено буржуазним Тимчасовим урядом, який був вищим органом державного управління в країні. Його завданням було здійснювати виконавчо-розпорядчі функції. Функції і повноваження Тимчасового уряду ніким не визначалися, фактично він тимчасово виконував і функції найвищого органу державної влади (в тому числі законодавчі)16.
Замість Департаменту поліції Тимчасовий уряд створив у системі Міністерства внутрішніх справ новий орган, який спочатку мав назву Головного управління громадянської поліції, а згодом Головного управління у справах міліції. Тимчасовий уряд створює деякі нові ланки центрального державного апарату. Серед нових міністерств засновуються Міністерство продовольства, Міністерство піклування (завідувало благодійними установами). Було створено Головний економічний комітет - для регулювання господарської діяльності країни. У березні 1917 р. при Міністерстві юстиції було засновано так звану Надзвичайну слідчу комісію для розслідування протизаконних посадових дій колишніх міністрів, головноуправляючих та інших високих посадових осіб.
Відбулися зміни і в місцевому управлінні: Тимчасовий уряд скасував посади генерал-губернаторів, градоначальників, станових приставів, земськихначальників. Замість них органами державного управління стали губернські, земські та повітові з'їзди, на яких обирали виконавчі комітети на чолі з комісарами. Як правило, посаду комісара посідали голови земських управ. У Києві також було проведено губернський земський з'їзд, що обрав Виконавчий губернський комітет, до якого ввійшли відомі українські діячі.
В усій колишній Російській імперії виникали Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів. Процес створення Рад охопив і Україну. Різні політичні організації та групи 17 березня 1917 р. створили Українську Центральну Раду, яка складалася зі 150 членів. До неї увійшли представники робітників, солдатів, студентів, кооперативів, профспілок, духовенства та інших гуртків і громад. Очолював Центральну Раду голова. Вищим органом України став обраний Центральною Радою Виконавчий комітет, який з часом став називатися Малою радою, на чолі з головою, у якого було два заступники. Третій Універсал Центральної Ради юридично закріпив нову назву органу виконавчої влади УНР - Генеральний Секретаріат. Генеральні секретарі відали галузевими
Loading...

 
 

Цікаве