WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право на страйк в Україні і постсоціалістичних країнах: порівняльно-правовий аспект - Реферат

Право на страйк в Україні і постсоціалістичних країнах: порівняльно-правовий аспект - Реферат

суб'єктного складу страйку (яка є окремим випадком колективного трудового спору) і в цілому колективного трудового спору нічим невиправдана. Вважаємо за необхідне внести уточнення в українське законодавство, чітко закріпивши, що сторонами колективного трудового спору, як і сторонами страйку, є роботодавець (тобто власник чи уповноважений ним орган), з одного боку, і колектив найманих робітників в особі обраного ними представницького органу - з другого. Представницьким органом працівників у даному випадку може бути і профспілкова організація, якщо працівники підприємства делегують їй відповідні повноваження.
За законодавством всіх зазначених країн роботодавець повинний бути завчасно в письмовій формі сповіщений про майбутній страйк. Цей обов'язок покладається на орган, який очолює страйк. Попереджувальні терміни різні. Так, у Болгарії цей термін 7 днів, у Польщі та Союзній Республіці Югославія - 5 днів (у певних випадках - 10), у Румунії - 48 годин, у Російській Федерації - 10 днів. За українським законодавством роботодавець повинний бути попереджений про страйк у термін 7 днів, а при безперервному виробництві - за 15 днів.
В Україні не регламентується зміст такого попередження, у той час як у більшості країн нормативно встановлюється, яку саме інформацію повинно містити письмове повідомлення роботодавця про страйк.
Так, відповідно до російського законодавства у рішенні про оголошення страйку зазначаються: перелік розбіжностей колективного трудового спору, що послужили підставою для проведення страйку; дата і час початку страйку, передбачувані її тривалість і кількість учасників; найменування представницького органу та його обліковий склад; пропозиція щодо мінімуму необхідних робіт (послуг), виконуваних на підприємстві в період проведення страйку (ч. 8 с. 410)3.
Український законодавець обмежується лише зазначенням того, що роботодавець, місцевий орган виконавчої влади та орган, що очолює страйк, зобов'язані вжити необхідних заходів для забезпечення життєздатності підприємства на час страйку.
З огляду на важливість питання про забезпечення життєздатності підприємства в період страйку вважаємо його врегулювання чинним українським законодавством недостатнім. У законодавстві більшості країн рішення цього питання конкретизується в нормативному порядку. Так, відповідно до Закону Болгарії сторони за 3 дні до початку страйку повинні укласти письмову угоду про забезпечення мінімуму робіт (послуг) на підприємстві. Закон Чехії і Словаччини містить докладний опис робіт, виконуваних для забезпечення життєдіяльності підприємства, і покладає на організатора страйку обов'язок забезпечити виконання цих робіт. Закон Союзної Республіки Югославія закріплює прерогативу роботодавця у визначенні необхідного мінімуму робіт, який встановлюється актом роботодавця. Причому, якщо за 5 днів до початку страйку виконання даних розпоряджень не буде забезпечено, то рішення про міри і порядок виконання мінімуму праці приймає орган державної влади на місцях.
Вважаємо, що з метою зниження негативних наслідків страйку для суспільства законодавство України про колективні трудові суперечки повинне бути доповнено нормами, що встановлюють зміст оголошення про проведення страйку (у даному випадку може бути запозичено досвід російського законодавства), а також докладно регламентують порядок надання мінімуму робіт (послуг) для забезпечення життєдіяльності підприємства і громадського порядку.
Слід також зазначити, що законодавство України, на відміну від законодавства багатьох країн, не передбачає різні види страйків. У той же час, як свідчить закордонна практика, крім власне страйку (тобто тимчасового добровільного колективного припинення роботи), існують такі види страйків, як: символічний, попереджувальний, страйк солідарності.
Символічний страйк передбачено в Болгарії. Він являє собою встановлення плакатів протесту, носіння значків і т. п. При цьому робота не припиняється. По суті такий страйк є передстрайковою акцією, покликаною підготувати колектив працівників до страйку і сформувати відповідну громадську думку.
За своєю правовою природою символічний страйк не є страйком, оскільки при його проведенні відсутня основна, характерна ознака страйку - припинення роботи. Тому цілком виправдано, що такий вид протесту не урегульовано правовими нормами українського законодавства про страйки. Правове регулювання суспільних відносин щодо застосування найманої праці ґрунтується на принципах приватного права - дозволено усе, що не заборонено законом. Мирні способи вираження свого протесту працівниками чинне законодавство України не забороняє, і немає потреби їх спеціально регламентувати.
В Угорщині і Болгарії допускається страйк солідарності в підтримку законного страйку працівників інших підприємств. У Чехії і Словаччині право на такий страйк обмежене - він допускається лише у випадку, якщо роботодавець працівників, які оголошують страйк солідарності, може завдяки господарським зв'язкам впливати на задоволення вимог працівників страйкуючого підприємства. У Польщі страйк солідарності допускається тільки в підтримку вимог працівників, що не мають права на страйк, причому тривалість такого страйку не може перебільшувати половину робочого дня.
Оскільки в українському трудовому праві страйк можливий лише в рамках вже існуючої колективного трудового спору, то страйк солідарності зовсім неприйнятний для української правової системи.
У законодавстві багатьохкраїнах передбачено попереджувальний страйк, який може оголошуватися в період розгляду колективного трудового спору для демонстрації ступеня організованості найманих робітників та їхньої рішучості домагатися задоволення заявлених вимог. Час, на який припиняється робота в період попереджувального страйку, різний: до 1 години в Болгарії і Союзній Республіці Югославія, 1 година в Російській Федерації, до 2 годин - в Угорщині, Польщі, Румунії. Розрізняється також регламентація повідомлення роботодавця про попереджувальний страйк. У більшості країн він допускається без попереднього повідомлення, у Союзній Республіці Югославія роботодавець має бути попереджений за 24 години до початку такого страйку, у Російській Федерації - за 3 дні.
Думаємо, що попереджувальний страйк має важливе правове значення при вирішенні колективного трудового спору. Демонструючи організованість і рішучість трудового колективу, попереджувальний страйк може справити на роботодавця неабиякий стимулюючий вплив при розгляді колективного трудового спору (конфлікту). Тим самим стає можливим досягнення працівниками виконання своїх справедливих вимог без оголошення власне страйку, що завжди призводить до великих втрат не тільки для роботодавця, але і для самих працівників та суспільства в цілому. Таким чином попереджувальний страйк здатний виконувати важливу превентивну функцію щодо розбіжностей, які виникли між роботодавцем і колективом найманих робітників.
З огляду на сказане вважаємо за доцільне передбачити в українському трудовому законодавстві як різновид страйку попереджувальний страйк працівників і нормативно закріпити порядок його оголошення і тривалість.
Як бачимо, законодавство про страйки постсоціалістичних країн має як подібні риси, так і істотні розбіжності. В Україні інститут колективних трудових суперечок, складовою частиною якого є страйк, знаходиться в стадії становлення та активного розвитку. Конструктивне використання українським законодавством позитивного правового досвіду країн колишнього соціалістичного табору, що мають однакові з Україною проблеми щодо регулювання ринкових суспільних відносин, у тому числі у сфері праці, сприятиме ефективному вирішенню розбіжностей, що виникають між роботодавцями і працівниками, і досягненню соціального миру в суспільстві.
?
Література
1. Див.: Друзенко Г. Адаптация к законодательству ЕС // Юридическая практика. - 2002. - 12 ноября.
2. Див.: Глазовский Н. Ф. Цели, возможности и механизмы устойчивого развития на разных уровнях природно-социальных систем // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. - М., 2002. - С. 9.
3. Головатий М. Обережно - глобалізація // Урядовий кур'єр. - 2002. - 25 вересня.
4. Лейст О. Э. История правовых и политических учений. - М., 1999. - С. 619-620.
5. Див.: Сдасюк Г. В. Императивы концепции устойчивого развития и реалии глобализации // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. - М., 2002. - С. 9.
Loading...

 
 

Цікаве