WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право на страйк в Україні і постсоціалістичних країнах: порівняльно-правовий аспект - Реферат

Право на страйк в Україні і постсоціалістичних країнах: порівняльно-правовий аспект - Реферат


Реферат на тему:
Право на страйк в Україні і постсоціалістичних країнах: порівняльно-правовий аспект
?
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, закріпив положення про те, що держави зобов'язуються забезпечити право громадян на страйк за умови його здійснення відповідно до законів кожної країни (ст. 8)1. У країнах колишнього соціалістичного табору це положення стало реалізовуватися лише через майже чверть століття.
На рубежі 80-90-х років право на страйк було легалізовано в багатьох країнах Східної Європи, а також у Радянському Союзі. У цих державах або були прийняті спеціальні закони, що регламентують порядок виникнення і проведення страйків, або відповідні норми були закріплені в законах, що регламентують дозвіл колективних трудових суперечок. Так, у названий період були прийняті: Закон Угорщини про страйк від 1989 року, югославський закон про страйк від 1991 року (згодом його було замінено Законом Союзної Республіки Югославія про страйк від 1996 року), Закон Болгарії про врегулювання колективних трудових суперечок від 1990 року, польський Закон про вирішення колективних суперечок від 1991 року, румунський Закон № 15 про вирішення колективних трудових конфліктів від 1991 року, Закон Чехії і Словаччини про колективні переговори від 1990 року, Закон СРСР 1989 року "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Згодом, 23 листопада 1995 року, у Російській Федерації було прийнято Закон "Про порядок ви-
рішення колективних трудових спорів", положення якого в даний час знайшли відображення в главі 61 нового Трудового кодексу Російської Федерації (набрав чинності з 01.02.2002 р.). В Україні досить тривалий час діяв згаданий вище союзний закон від 1989 року. У березні 1998 року було прийнято Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".
Як бачимо, у колишніх соціалістичних країнах у цей час спостерігається активне формування і розвиток інституту колективних трудових суперечок, важливою складовою частиною якого є правова регламентація страйку. У сучасному трудовому законодавстві названих країн у становленні правової регламентації страйку можна знайти подібні риси і тенденції, але є й істотні розходження.
Практично в усіх названих країнах право громадян на страйк для захисту своїх соціально-економічних прав і інтересів закріплено в конституційних нормах. Це є важливим свідченням демократичного шляху розвитку перелічених держав.
Однак розбіжність спостерігається вже у формі регламентації. Так, в одних державах існує спеціальне законодавство про страйки. В інших, до яких належить і Україна, - правова регламентація страйків є складовою частиною законодавства про колективні трудові суперечки. Зауважимо, що лише Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" містить подвійну термінологію - "спір" і "конфлікт", не закріплюючи при цьому в нормах Закону розбіжність між названими правовими категоріями.
У законодавстві більшості названих держав легально закріплено поняття страйку, яке має різні змістові значення. Так, ст. 1 Закону Союзної Республіки Югославія говорить: "Страйк є тимчасове припинення праці, що працівники організують для захисту своїх економічних інтересів на основі праці". Як бачимо, у наведеному визначенні акцентується організованість і мета припинення праці. У румунському Законі підкреслюється добровільність припинення роботи. Закон Чехії і Словаччини визначає, що "під страйком розуміється часткове чи повне припинення роботи працівниками", наголошуючи на масштабі страйку. Відповідно до російського законодавства страйк - це тимчасова добровільна відмова працівників від виконання своїх обов'язків (цілком чи частково) з метою вирішення колективного трудового спору (ч. 4 ст. 398)3. Дане визначення увібрало в себе такі характерні ознаки поняття страйку, як добровільність, тимчасовий характер, диференційований масштаб припинення роботи, при цьому підкреслюючи цільове призначення страйку - вирішення колективного трудового спору.
Дефініція страйку, яка закріплена в Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" (ст. 14) по суті схожа з визначенням, що дає російське законодавство: "Страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту)"4.
Наведене визначення варто визнати досить чітким і повним. Порівняно з російським законодавством у ньому конкретизується форма припинення роботи. Важливо відзначити, що в Україні, як і в Російській Федерації, страйк розглядається тільки як спосіб вирішення колективного трудового спору, і отже, може існувати лише в рамках уже виниклого такого спору і даного правового інституту.
По-різному вирішуються питання про оголошення страйку. У більшості країн представником інтересів працівників у такому випадку, як і в процесі розгляду колективного трудового спору, виступає профспілковий орган. За відсутності загальності і єдності профспілкового руху, можливої множинності профспілкових організацій у країнах Східної Європи встановлено, що працівники можуть самі утворити орган, що виступатиме їх представником у разі оголошення і проведення страйку.
Однак існують значні розбіжності щодо повноважень організатора страйку на його оголошення. Так, Закон Союзної Республіки Югославія передбачає альтернативну можливість оголошення страйку на підприємстві - або профспілковим комітетом, або рішенням більшості працівників, які у такому випадку обирають страйковий комітет.
У Румунії рішення про страйк повідомляє профспілковий орган за згодою не менше половини його членів, але якщо профспілковий орган відсутній - страйк оголошується за рішенням не менше половини працівників підприємства, яке прийнято шляхом таємного голосування.
За Законом Польщі страйк оголошує завжди тільки профспілковий орган. Причому рішення про страйк приймається простою більшістю на зборах працівників, на яких присутні не менше 50 % працюючих на підприємстві. Таким чином, у Польщі рішення про страйк може бути прийнято менше, ніж половиною працівників підприємства. Якщо на підприємстві немає профспілкової організації, то, вирішивши страйкувати, працівники повинні, на свій вибір, звернутися до будь-якого профспілкового органу з проханням виступити організатором страйку.
У Болгарії страйк оголошується рішенням більшості працівників, які визначають також і орган, що проводитиме страйк.
За законодавством Російської Федерації рішення про оголошення страйку приймається зборами (конференцією) працівників організації, на якому присутні не менше двох третин від загальної кількості працівників організації (делегатів конференції). Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість. Очолює страйк представницький органпрацівників, уповноважений ними на вирішення колективного трудового спору.
Відповідно до українського законодавства рішення про оголошення страйку приймається загальними зборами працівників, якщо за нього проголосувала більшість найманих робітників підприємства. Як видно, норма українського законодавства пред'являє більш тверді вимоги до осіб, що виступають за проведення страйку, ніж законодавство інших країн. Враховуючи, що страйк завжди спричиняє великі матеріальні втрати не тільки для роботодавця, але і для суспільства в цілому, і що трудове право в умовах ринкової економіки повинно не тільки захищати права працівників, але і зважати на інтереси роботодавця, цю норму можна визнати справедливою.
Очолює страйк в Україні орган, обраний зборами працівників, які прийняли рішення про страйк4. У зв'язку з цим хотілося б звернути увагу на деяку суперечливість в українському законодавстві. Як було зазначено раніше, у нашій державі страйк визнається тільки в рамках вже існуючого колективного трудового спору. Сторонами страйку на виробничому рівні виступають роботодавець і наймані робітники в особі обраного ними представницького органу. У той же час відповідно до ст. 3 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" сторонами колективного трудового спору виступають роботодавець (власник чи уповноважений ним орган) і наймані працівники або профспілкова чи інша уповноважена працівниками організація.
На нашу думку, така розбіжність у законодавчому встановленні
Loading...

 
 

Цікаве