WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Актуальні проблеми імплементації міжнародного гуманітарного права в національне законодавство - Реферат

Актуальні проблеми імплементації міжнародного гуманітарного права в національне законодавство - Реферат

структур дотримання норм права може перетворитися на фактор ідеологічного і стратегічного характеру як підтвердження цивілізованості суспільства. Моральний і правовий борг держави - вчити людей залишатися гуманними, навіть коли доводиться воювати.
Певного рівня міжнародно-правової культури військових досягнуто у збройних силах Російської Федерації: Наказом Міністра оборони СРСР від 16 лютого 1990 року № 75, який визнано як у Росії, так і в Україні чинним, оголошено чотири Женевські конвенції і два Додаткові протоколи, введено в дію Керівництво по застосуванню в Збройних Силах норм МГП з викладенням загальних положень і висвітленням у Статуті внутрішньої служби Збройних Сил РФ 1994 р. Статутом закладено до обов'язку військовослужбовця "знати й неухильно дотримуватися міжнародних правил ведення бойових дій, правил поведінки з пораненими, хворими, особами, які потерпають від корабельних катастроф, з цивільним населенням у районі бойових дій, а також з полоненими"26. У Законі "Про статус військовослужбовця" 1998 р. основи діяльності включають імплементовані норми МГП. Вармії Російської Федерації офіцери юридичної служби в умовах бойових дій зобов'язані допомагати розв'язувати проблеми права війни командирам, яким рекомендовано враховувати положення МГП при плануванні і проведенні військових навчань, розробці бойових документів. Проблеми використання норм гуманітарного права у повсякденній діяльності збройних сил активно обговорюються на науково-теоретичному рівні. Таким чином, зроблено конкретні кроки по наближенню системи воєнного права до МГП. Справу підвищення міжнародно-правової культури російських військових полегшують чіткі конституційні засади: "Загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні домовленості Російської Федерації є складовими її правової системи".
Водночас спеціалісти-правознавці армії Російської Федерації справедливо вказують на невирішені питання ефективного виконання норм гуманітарного права, зокрема на суперечність між правовими актами Міністерства оборони, які вводять в дію норми МГП, та загальною системою російського права, тобто на суперечність між відомчими та загальноросійськими джерелами. Деякі цивільні правознавці взагалі не відносять документи Міністерства оборони РФ до правових джерел. До того ж не існувало традиції правового регулювання бойових дій, а правова робота у Збройних Силах СРСР традиційно обмежувалася "внутрішніми" проблемами. Важливо враховувати, що важко долається інерція військово-теоретичного мислення, згідно з якою вважалося, що праву не слід втручатися в теорію та практику військового мистецтва, бо його правила йому суперечать. Відзначимо, що корені міжнародно-правової роботи у війську РФ не настільки історично глибокі, як у випадку з американською армією (Кодекс Лібера та Інструкція військам А. Лінкольна). Достатньо сказати, що російські військові теоретики періоду активної кодифікації права війни - Г. Леєр, П. Гейсман, М. Міхневич, О. Свєчін - майже не торкались у своїх працях міжнародно-правових проблем.
Складніші умови для підвищення рівня міжнародно-правової культури існують у республіці Білорусь. Не створено механізму імплементації міжнародних договорів у національне законодавче поле і механізму реалізації міжнародних угод. Прийняті зобов'язання згідно з Женевськими конвенціями 1949 р. і Додатковими протоколами до них 1977 р., - вказує В. Ю. Калугін, упродовж десятиріч не виконуються28. У кримінальному законодавстві Республіки Білорусь передбачено покарання лише за 7 видів злочинів замість 30 серйозних порушень, які передбачають покарання правом Женеви. Суди не можуть використати норми МГП через дію ст. 112 Конституції Республіки Білорусь, якою встановлено, що суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і прийнятих відповідних нормативно-правових актів. Але видання науково-практичної роботи "Международное гуманитарное право" полегшує виконання норм гуманітарного права у білоруському війську.
Військово-правове поле України знаходиться у стані формування. З одного боку, проблеми МГП були відображені насамперед у Воєнній доктрині України, прийнятій 19 жовтня 1993 р., згідно з розділом 1.2 якої держава та Збройні Сили повинні суворо дотримуватися зобов'язань, передбачених міжнародними угодами захисту жертв збройних конфліктів, а відповідно до ст. 1 Закону від 1991 р. "Про оборону України" оборона країни забезпечується комплексом воєнних та правових заходів.
Невирішені проблеми ефективності норм МГП окреслимо в загальних рисах. По-перше, вони залежать від міжнародно-правової концепції країни з чіткою вказівкою на пріоритети міжнародних законів і гуманних звичаїв війни. Однак такі пріоритети не відображено у Воєнній доктрині 1993 р., Концепції національної безпеки 1997 р.
По-друге, необхідно подальше удосконалення кримінального законодавства і приведення його норм у відповідність з вимогами ефективного покарання порушників МГП.
Аналіз змісту розділів ХІХ та ХХ Кримінального кодексу України 2001 р. у контексті забезпечення ефективності дії норм МГП показує як позитивні зрушення, так і традиційні вади.
З одного боку, розширено нормативну базу, яка передбачає відтепер покарання за злочини міжнародно-правового характеру. У новому Кодексі (ст. 438) передбачено покарання за порушення законів і звичаїв війни, застосування засобів ведення війни, захоронення.
Крім того, значно розширено коло суб'єктів, які можуть бути притягнуті до відповідальності за злочини міжнародно-правового гуманітарного характеру. Адже раніше, згідно зі статтями 260-263 Кодексу 1960 р., за мародерство, насильство над населенням у районі воєнних дій, погане поводження з військовополоненими, незаконне носіння знаків Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними відповідальність несли тільки військовослужбовці Збройних Сил та інших силових структур, тому що такі злочини кваліфікувались як "військові злочини".
У Кодексі 2001 р. порушення міжнародно-правового гуманітарного характеру віднесено і до розділу ХІХ "Військові злочини", і до розділу ХХ "Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку".
Однак перелік серйозних порушень міжнародно-гуманітарного характеру так і залишився значно вужчим, ніж ті, що передбачені ст. 50 Женевської конвенції 1; ст. 51 Женевської конвенції ІІ., ст. 130 Женевської конвенції ІІІ, ст. 85 Додаткового протоколу І. Замість покарань за 30 серйозних порушень МГП, передбачених Женевськими
Loading...

 
 

Цікаве