WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Військове правосуддя і спеціалізація судів загальної юрисдикції - Реферат

Військове правосуддя і спеціалізація судів загальної юрисдикції - Реферат

моделі або чотири системи адміністративної юстиції) та відповідно чотири підходи до правового і організаційного оформлення вказаного захисту, тобто до створення системи спеціалізованих органів - судів,трибуналів, колегій тощо. "Цими способами забезпечення правового захисту громадян у сфері дії публічного права є: адміністративний ("управлінський тип"), загальносудовий, "квазі-судовий" (англо-американський, "англосаксонський"), адміністративно-судовий ("німецький тип")". Інколи, зауважують автори, виділяють лише дві основні моделі адміністративної юстиції, що склалися в західних країнах: континентальну і англо-американську. У деяких країнах сформовані також змішані системи адміністративної юстиції. Наприклад, у Голландії одна частина адміністративних справ розглядається судами загальної юрисдикції, а інша - спеціалізованими [41].
Що стосується конституційної юрисдикції, то, як відзначає М.І. Козюбра, вона має досить давню історію. Особливо бурхливо конституційна юрисдикція розвивалась протягом ХХ століття і нині вона стала надбанням практично всіх цивілізованих країн. У сучасному світі існують різні моделі конституційної юрисдикції, особливості яких випливають переважно із специфіки правових систем тих чи інших країн. Конституційна юрисдикція здійснюється або через систему загальних судів, що характерно в основному для країн "загального права" (англосаксонської сім'ї правових систем), або ж особливим органом - Конституційним Судом, що властиве, головним чином, країнам "континентального права" (романо-германській правовій системі), тобто переважній більшості країн Європи.
У тих випадках, продовжує автор, коли конституційна юрисдикція здійснюється загальними судами (чи всіма судами, чи лише Верховним судом), питання про визначення їх правової природи та місця в системі органів держави не виникає. Воно стає актуальним для європейської, в тому числі української моделі конституційної юрисдикції, коли контроль за додержанням Конституції здійснюється спеціалізованими органами - конституційними судами. Як складова судової влади за характером і змістом своєї діяльності Конституційний Суд є особливим державним органом, статус якого істотно відрізняється від статусу судів загальної юрисдикції. Конституційний Суд не входить до системи судів загальної юрисдикції, є самостійним, незалежним від них державним органом [42].
У Конституції України принцип спеціалізації вживається лише як один з двох принципів побудови системи судів загальної юрисдикції, хоча фактично у статті 124 Конституції мається на увазі спеціалізація правосуддя більш загальна, а саме, у формі судочинства судів загальної юрисдикції та окремого від нього конституційного судочинства.
Окрема (вторинна) спеціалізація - передбачає наступну диференціацію за різними ознаками тих юрисдикцій, які утворюються в результаті загальної спеціалізації (тобто, як спеціалізацію судів загальної юрисдикції, так і диференціацію спеціального правосуддя). Так, наприклад, у Росії, як уже відзначалося, в системі судоустрою передбачаються (у рамках загальної спеціалізації - В.Ш.) три самостійних і незалежних одне від одного утворення: система судів загальної юрисдикції (загальні суди, військові суди і спеціалізовані суди); система арбітражних судів; Конституційний Суд Російської Федерації, який займає особливе місце в судовій системі. Отже, загальна юрисдикція диференціюється на звичайну (загальну), військову та окремі спеціалізовані юрисдикції, що мають бути визначені законом. Необхідно, однак, відзначити, що в літературі критично оцінюється закон про судову систему Російської Федерації, який лише декларативно проголошує єдність судової системи, але насправді встановлює три самостійні ланки судової системи, виходячи з Конституції РФ [43].
Інший приклад - спеціалізована адміністративна юрисдикція у ФРН. Як відзначається в літературі, паростки адміністративного правосуддя слід шукати на початку ХІХ ст., впродовж якого відбулося чітке відділення публічного права від приватного. Це призвело, з одного боку, до обмеження компетенції (підсудності) звичайних судів, а з іншого - до виникнення адміністративної юстиції, тобто до заснування органів самоконтролю за управлінням. Зразком для наслідування у багатьох випадках виявилася французька Державна рада, на яку за Конституцією 1848 року було покладено, зокрема, обов'язки підготовки законопроектів і адміністративних регламентів та нагляду за діяльністю адміністрацій, і яка лише в 1872 році стала грати роль самостійного органу правосуддя [44].
У ФРН юрисдикція адміністративних судів у сфері публічно-правових спорів має кілька обмежень, одним з яких є те, що для певних сфер (галузей) публічної адміністрації існують самостійні гілки судової системи: суди у соціальних справах; фінансові суди [45].
Крім предметної (галузевої) спеціалізації в практиці має місце й так звана спеціалізація суб'єктна: щодо неповнолітніх, подружжя тощо [46]. Однак, В.Шишкін з цього факту робить, на наш погляд, безпідставний висновок про те, що суб'єктна спеціалізація виключає існування самостійної судової юрисдикції і відповідно спеціалізованих судів, вважаючи, що військові суди чомусь повинні розглядатися як спеціалізовані за суб'єктом суди, що не можуть утворювати окрему ланку правосуддя. Військові суди зовсім не є судами суб'єктної спеціалізації, їх особливість визначається особливістю сфери їх функціонування - сфери військового управління, в якій виникають специфічні відносини, що пов'язані з військовою службою. Світовий досвід існування військових судів - єдиний критерій істини в даному випадку.
Таким чином, у рамках загальної спеціалізації відбувається окрема (вторинна) спеціалізація, в результаті якої виокремлюються самостійні ланки судової системи як спеціалізовані суди (спеціалізовані ланки судів, судові підсистеми з певною специфікою чи окремі судові органи), або ж утворюються спеціалізовані ланки чи підрозділи всередині певних судів. Ступінь організаційного відокремлення таких судів залежить від багатьох факторів: особливостей і традицій національної правової системи, економічних, соціальних, політичних факторів, розвитку правової теоретичної думки, рівня правосвідомості тощо.
Нарешті, внутрішня спеціалізація суду - це, по суті, спеціалізація суддів у рамках розподілу праці в конкретній судовій установі, закріплення суддів за певними категоріями судових справ, віднесених до юрисдикції даного суду.
Цей загальний підхід до визначення принципу спеціалізації дає можливість з чітких методологічних позицій оцінити ті пропозиції щодо судоустрою України, які висловлюються в літературі, а також визначити устрій системи військових судів, про що буде сказано далі.
Щодо військових судів, то згадані вище зміни від 21 червня 2001 року в Законі "Про судоустрій України" стосуються військової юрисдикції однаково з юрисдикцією загальних судів. Отже, військові суди в
Loading...

 
 

Цікаве