WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Актуальні питання щодо правового статусу приватного підприємства в Україні - Реферат

Актуальні питання щодо правового статусу приватного підприємства в Україні - Реферат

статус осіб без громадянства, які за юридичними ознаками не підпадають до жодної з цих двох категорій).
Залишається незрозумілим чинність Класифікації, адже відповідно до Конституції України (ст. 8) закон має вищу юридичну силу. Інші нормативні акти повинні відповідати йому і не можуть суперечити.
Природно, виникає питання: які категорії осіб мають право виступати засновниками приватного підприємства, чи може орган державної реєстрації відмовити у легалізації такого підприємства у випадку, якщо засновником виступає не громадянин України, чи брати до уваги вищевказану Класифікацію як підзаконний нормативний документ, що деталізує Закон України "Про підприємства в Україні"? Якщо погодитися з цим документом, то засновниками можуть бути тільки фізичні особи, які є громадянами України.
У такому випадку виникає колізія правових норм, в чому можна пересвідчитися, якщо розглянути дану ситуацію, базуючись на інших нормативних документах.
У ст. 42 Конституції України гарантовано, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. До того ж ст. 26 Конституції України визначається, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про підприємництво" до суб'єктів підприємницької діяльності відносять:
громадян України, інших держав, осіб без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;
юридичних осіб всіх форм власності;
об'єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції.
Згідно ст. 18 Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року, до якої Україні приєдналася в 2002 році, останнім повинні забезпечуватися умови для самостійного зайняття сільським господарством, промисловістю, ремеслом та торгівлею, а також надане право засновувати торгові та промислові товариства. Ці права зазначені також і в Законі України "Про біженців" від 21 червня 2001 року, ст. 20 якого надає біженцям право на зайняття підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законодавством.
Отже, зробивши аналіз цих нормативних актів, пересвідчуємося, що зазначена Класифікація організаційно-правових форм господарювання дещо звужує права інших суб'єктів господарського права, які в силу тих чи інших обставин є громадянами України, надаючи останнім переважне право при створенні приватного підприємства. Тому, можна зробити такий висновок, що засновниками приватного підприємства можуть бути не тільки фізичні особи - громадяни України, а й інші категорії фізичних осіб, до яких відносяться іноземці, особи без громадянства, а також, біженці, які належним чином отримали цей статус, а органи державної реєстрації не мають права відмовляти у видачі свідоцтва про державну реєстрацію, якщо засновником має намір виступити не громадянин України.
При вирішенні піднятих в статті проблем варто звернутися до новоприйнятих Цивільного та Господарського кодексів, які вступають в дію з 1 січня 2003 року і мають на меті удосконалити та доповнити діюче господарське законодавство.
Так, стаття 63 Господарського кодексу України передбачає існування приватного підприємства, вказуючи, приватне підприємство діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи). Тобто передбачається, на відміну від діючих нині нормативних актів, можливість створення такого підприємства не одним засновником, а декількома, в тому числі і юридичною особою. Таке підприємство вже не відноситься до категорії унітарного, а має статус корпоративного. В той же час вищевказаний нормативний акт, крім того, що вказує нові ознаки приватного підприємства, не деталізує статус цієї організаційно-правової форми, зокрема, не вказує ні мінімального статутного фонду, ні відповідальність засновників за зобов'язаннями підприємства і тим самим не вирішує проблем, які постають у ході його діяльності.
Новий Цивільний кодекс України (ст. 191) докорінно змінює статус підприємств, вказуючи, що підприємство - це єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. Тобто підприємство набуває статусу об'єкта господарських правовідносин, що суперечить Господарському кодексу України, де приватне підприємство виступає суб'єктом правовідносин. У той же час стаття 84 вищевказаного акту подає перелік юридичних осіб, але в ньому взагалі не вказує такої організаційно-правової форми як приватне підприємство. Цивільний кодекс України передбачає тільки існування підприємницьких товариств, які можуть бути створені лише як господарські товариства або виробничі кооперативи. З цього можна зробити висновок, що приватне підприємство повинно в майбутньому мати ознаки або товариства з обмеженою відповідальністю (у випадку, якщо засновник відповідає за зобов'язаннями товариства тільки в межах свого внеску до статутного фонду) або повного товариства (у випадку, якщо засновник відповідає всім своїм майном). На думку автора статті зникнення приватного підприємства як організаційно-правової форми не вирішить поставлену проблему, оскільки вищевказані види господарських товариств мають значні відмінності від приватного підприємства, а існування останньої організаційно-правової форми доводить свою ефективність та необхідність на сучасному етапірозвитку економіки України. Тому, на нашу думку, недоречним є створення товариства з обмеженою відповідальністю, засновником якого є одна фізична особа, адже тоді, відповідно до новоприйнятого Цивільного кодексу, зайвими є статті щодо проведення загальних зборів товариства, проведення контролю за фінансовою діяльністю товариства тощо.
Отже, прийняття Цивільного та Господарського кодексів, які, як видно, суперечать один одному, не знижує актуальності проблеми щодо існування приватного підприємства, а навпаки ще більше посилює її.
Таким чином, на наш погляд, незважаючи на досить тривале існування подібної організаційної-правової форми, вона так і не знайшла повного і адекватного врегулювання в діючому законодавстві, і, як наслідок, у правовій літературі. В даний час ці спірні питання доводиться вирішувати на основі загальних норм вищевказаних законів, роблячи тим самим штучну прив'язку до специфічного інституту приватного підприємства. Тому, на нашу думку, необхідно звернути особливу увагу на вказані проблеми і прийняти відповідні зміни до існуючих нормативних актів, зокрема Закону України "Про підприємства в Україні", Господарського та Цивільного кодексів України. Доцільно розглянути можливість прийняття нового законодавчого акту, який би повністю врегулював правовий статус приватних підприємств в Україні.
Список використаної літератури.
1. Предпринимательское право України: Учебник. - Харьков: Издательство Университета внутренних дел, "Эспада", 2001, ст. 257
2. Вінник О. Деякі питання вдосконалення організаційно-правових форм господарювання в Україні.// Право України. 2000. - №9. - с. 39-43.
3. Логойда В. Порядок формування статутного фонду підприємств різних організаційно-правових форм.// Все про бухгалтерський облік. 2001. - №103. - с. 3-5.
4. Кравчук В. Засновник-підприємство: сутність взаємовідносин.// Право України. 1998. - №8. - с. 103-108.
5. Ніколаєнкова Л., Старцев О. Приватне підприємство в контексті шлюбно-сімейних правовідносин.// Підприємництво, господарство і право. 1999. - №11. - с. 3-8.
6. Старцев О. Ведення підприємницької діяльності у формі приватного підприємства.// Бухгалтерський облік та аудит. 2001. - №11. - с. 53-55.
Loading...

 
 

Цікаве