WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Деякі юридико-технічні питання чинності та дії актів делегованого законодавства в Україні - Реферат

Деякі юридико-технічні питання чинності та дії актів делегованого законодавства в Україні - Реферат


Реферат на тему:
Деякі юридико-технічні питання чинності та дії актів делегованого законодавства в Україні
Значення законодавства будь-якої держави, в тому числі України, визначається соціальною роллю права як нормативної системи регулювання суспільних відносин. Зауважимо, що досить широко використовуваний термін "законодавство" має неоднозначне визначення свого змісту. В юридичній літературі зустрічається два підходи щодо того, що включати в поняття "законодавство". У широкому розумінні до законодавства включають законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти. У вузькому розумінні законодавство визначається як система всіх впорядкованих певним чином законодавчих актів, а також міжнародних договорів, ратифікованих парламентом.
Закон є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади або самого народу, має вищу юридичну силу, регулює найважливіші суспільні відносини та приймається в особливому порядку. Закон є основною категорією законодавчої системи країни та характеризується єдністю змісту та форми. Не обов'язково, щоб нормативно-правові акти, що входять до складу законодавства мали форму закону, але вони повинні мати юридичну силу, рівну силі закону. До складу законодавства, зокрема, включаються нормативно-правові акти президента або уряду, видані в порядку делегування їм законодавчих повноважень, тобто переданих їм відповідно до конституції.
Нормативно-правові акти держави, що мають силу закону (законодавчі акти) узагальнено можна звести до трьох наступних видів: а) конституційні закони; б) звичайні закони; в) акти делегованого законодавства. Усі названі види законів держави становлять сукупність законодавчих актів.
Слід зауважити, що висловив свою позицію щодо тлумачення терміну "законодавство" і Конституційний Суд України. У Рішенні щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України від 9.07.1998 р. № 12-рп/98 зазначено, що у законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Конституційний суд вирішив, що термін "законодавство", що вживається у ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Отже, терміном "законодавство" охоплюються як закони та інші законодавчі акти, так і деякі підзаконні акти.
Якщо звернутися до законодавства України, то конституційними законами є Конституція України і закони, якими вносилися зміни до неї. До звичайних законів слід віднести усі ті закони (крім конституційних), що їх приймає парламент в порядку спеціально визначеної законодавчої процедури. Нарешті, актами делегованого законодавства необхідно визнати декрети Кабінету Міністрів України, а також укази Президента України, видані в 1992 - 1996 рр. згідно з п. 7-4 ст. 114-5 Конституції України 1978 р., та укази, видані в 1996 - 1999 рр. відповідно до п. 4 Перехідних положень Конституції України.
Практика делегованого законодавства була запровадждена в країнах романо-германської правової системи (Франція, Італія, Іспанія, Польща) з кінця XIX - початку ХХ ст.. Під делегованим законодавством звичайно розуміють видання урядом або главою держави за уповноваженням парламенту нормативних актів, що фактично мають силу закону, в порядку делегування парламентом деяких своїх виключних законодавчих повноважень. Делегування законодавчих повноважень може бути закріплено безпосередньо в конституції держави або здійснюватися шляхом прийняття парламентом відповідного закону про право приймати в порядку делегованого законодавства нормативні акти з певних питань протягом конкретно визначеного часу.
Інститут делегованого законодавства закріплено і конституціями деяких пострадянських держав. В більшості випадків передбачається делегування законодавчих повноважень президенту. Так, відповідно до ст. 101 Конституції Республіки Бєларусь Палата представників та Рада Республіки законом, який прийнято більшістю голосів від повного складу палат, за пропозицією Президента можуть делегувати йому законодавчі повноваження на видання декретів, що мають силу закону. Цей закон повинен визначати предмет регулювання і строк повноважень Президента на видання декретів. Не припускається делегування повноважень Президенту на видання декретів, що передбачають зміни і доповнення Конституції, її тлумачення; зміни та доповнення програмних законів; затвердження республіканського бюджету і звіту про його виконання; зміну порядку виборів Президента і Парламенту; обмеження конституційних прав і свобод громадян. Закон про делегування законодавчих повноважень Президенту не може дозволяти йому змінювати цей закон, а також надавати право приймати норми, що мають зворотну силу. Згідно Конституції Республіки Казахстан (п. 4 ст. 53), Президент може приймати закони, якщо парламент двома третинами голосів від загального числа депутатів кожної із Палат парламенту за ініціативою Президента делегує йому законодавчі повноваження на строк не більше одного року. Відповідно до ст. 68 Конституції Киргизької Республіки палати парламенту можуть делегувати свої законодавчі повноваження Президенту на строк не більше одного року. Президент приймає укази, що мають силу законів.
Зустрічається також делегування парламентом законодавчих повноважень не президенту, а уряду. Відповідно до ст. 78 Конституції Республіки Вірменія з метою законодавчого забезпечення програми діяльності Уряду Національні збори можуть уповноважити Уряд на прийняття постанов, що мають силу закону, які діють на протязі встановленого Національними зборами строку і не можуть суперечити законам. Ці постанови підписує Президент Республіки.
За загальним правилом, в демократичній державі делегування законодавчих повноважень можливе тільки тоді, коли це прямо передбачено конституцією, яка повинна встановлювати жорсткі умови та чіткі строки здійснення делегованих повноважень.
В Україні делегування законодавчих повноважень для цілей економічної реформи застосовувалося в 1992-1999 рр.
Вперше інститут делегованого законодавства в нашій державі було запроваджено в 1992 р. Законом України "Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) України" від 14.02.1992 р. № 2113-XII, згідно з яким законодавчі повноваження були делеговані Президенту України як главі держави і главі виконавчоївлади України. Ст. 114-5 Конституції 1978 р. була доповнена п. 7-4, який закріплював на період до прийняття нової Конституції України право Президента України ухвалювати укази з питань економічної реформи, не врегульованих законами України, з наступним їх затвердженням Верховною Радою України. Ці повноваження Президента України були зупинені Законом України "Про доповнення Конституції (Основного Закону)
Loading...

 
 

Цікаве