WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правовий статус конфіденційної інформації за законодавством України - Реферат

Правовий статус конфіденційної інформації за законодавством України - Реферат


Реферат на тему:
Правовий статус конфіденційної інформації за законодавством України
На початку 21 століття інформаційні відносини набули надзвичайної і, навіть, вирішальної значущості в системі суспільних відносин. Розширення сфери використання інформаційно-комунікаційних технологій дозволяє людям ширше використовувати свій потенціал і реалізовувати свої намагання.
В той же час, нині виникає необхідність глибинного дослідження інформаційних правовідносин, які будуть визначати подальші напрями розвитку нормотворчого процесу. Органи державної влади надзвичайно зацікавлені в унормуванні цієї сфери. В цьому зв язку не можна не згадати проект Концепції національної інформаційної політики, запропонований Державним комітетом інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Концепцію реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин та інші документи. Але їх відзначає досить великий ступінь декларативності, що не завжди може іти на користь. В цих документах практично не вирішене питання, пов язаного із доступом до державних інформаційних ресурсів. Спробуємо дослідити цю проблему.
Обов язковим елементом будь-яких правовідносин, в тому числі і інформаційних, є його суб єкти. За загальним правилом, суб єктами правовідносин можуь бути фізичні, юридичні особи і держава. Кожен із цих суб єктів, вступаючи в інформаційні правовідносини, набуває певні права і обов язки, які поряд із іншими елементами складають інформаційно-правовий статус суб єкта.
Серед основних елементів інформаційного статусу можна виділити: наявність у суб єкта інформації про себе (персональна інформація); інформація про суб єкт, яку використовують інші особи; інформація про інших, яку використовує суб єкт; інформація, що продукується суб єктом; інформація про навколишнє середовище; інформація, що обов язково подається до уповноваженого органу та інше.
Інформаційно-правовий статус може бути мінімальним (звичайним) або розширеним, який існує в тому випадку, коли суб єкт вступає у специфічні інформаційні відносини, які складають сферу його професійної діяльності (наприклад, інформаційно-правовий статус журналіста порівняно із статусом звичайної особи; статус інформаційного агенства і іншої юридичної особи). Відповідно по відношенню до всіх суб єктів правомірне використання терміну "інформаційна безпека" і "захист інформаційної цілісності", що передбачає обмеження доступу до інформаційних ресурсів суб єкта.
Але чи можна сказати, що правовий статус усіх суб єктів інформаційної діяльності носять рівнозначний характер? Мабуть ні, бо все ж основним "носієм" інформації, через який вона завжди опосередковується є людина. І юридична особа і держава можуть мати персональні дані, але ж весь процес руху інформації у суспільстві опосередковується людиною. Саме тому інформаційні відносини, опосередковуючись людиною, переважно носять приватно-правовий характер. Звичайно, це не означає відсутності значного впливу держави на інформаційні відносини в суспільстві. Але людина, як першоджерело будь-якої інформації, і її інтереси, все ж переважають інтереси держави.
Чи має держава "право на приватність"? Мабуть, ні. Держава зацікавлена в збереженні "своєї" інформації недоступною, але не стільки від своїх громадян, скільки від інших держав. Відповідно, коли підходити до інформаційно-правового статусу держави та фізичної чи юридичної особи, потрібно використовувати різні критерії. Якщо екстраполювати поділ у цивільному праві юридичних осіб на осіб публічного і приватного права, то для держави та її органів підходить принцип "дозволено лише те, що зазначено в законі", а для фізичних та юридичних осіб "дозволено все, що законом не заборонене".
Ця відмінність у підході до статусу має надзвичайно важливий практичний аспект. Особливо яскраво це проявляється під час визначення статусу конфіденційної інформації.
Згідно ст. 30 Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року конфіденціальна інформація (в нормативних актах, які приймались згодом використовується більш вдалий термін - "конфіденційна") - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Згідно ч. 2 цієї ж статті громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденціальної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.
27 листопада 1998 р. Постановою Кабінету Міністрів України N 1893 була затверджена Інструкція про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави.
Через введення не зрозумілого терміну "конфіденційна інформація, що є власністю держави", який крім того не розтлумачується, Кабінет Міністрів надав право самим органам (а взагалі, керівникам цих органів) визначати Переліки конфіденційної інформації, що є власністю держави і якій надається гриф обмеження доступу "Для службового користування". Ці переліки не підлягають обов язковій публікації і не потребують реєстрації в Міністерстві юстиції, але на їх підставі можна обмежити право громадян на отримання інформації. Така процедура є нормальною для комерціних структур, але не для державних органів
Фактично, у діяльності органів влади був застосований принцип приватно-правового характеру, тобто органи державної влади були прирівнені до звичайних юридичних осіб. Це могло б не впасти в очі, якби не декілька фактів.
По-переше і головне, все це зроблено не зважаючі на ч.3 ст. 34 Конституції, де мова іде про обмеження інформаційних прав лише на підставі закону.
Згідно статті 37 Закон України "Про інфомацію" не підлягають обов'язковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, які містять у
Loading...

 
 

Цікаве