WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми конституційної реформи - Реферат

Проблеми конституційної реформи - Реферат

пропонувалось доповнити ч. 4 ст. 94 таким чином: "У разі, якщо повторно прийнятий Верховною Радою України закон не буде підписаний і оприлюднений Президентом України, Верховна Рада України має право офіційно його опублікувати".
З огляду на вищевикладене ці та інші визначені законопроектом зміни, з нашої точки зору, не лише вдосконалили б функціонування конституційно-правового механізму, а й сприяли б процесу формування України як демократичної, правової держави. Запропоновані зміни відповідають Конституції України й цілком узгоджуються з практикою світового конституціоналізму, яка поки що не знає єдиного стандарту організації влади у правовій державі. Але вони віддзеркалюють світовий досвід країн світу. Проте цей законопроект в зв'язку із ситуацією, що склалася у державі і безпосередньо у Верховній Раді України, на розгляд до сесійної зали не потрапив.
Слід зазначити, що неодноразово подавали пропозиції щодо внесення змін до Конституції України групи народних депутатів. Останній законопроект за підписом 167 народних депутатів було зареєстровано 14 травня 2002 року за №0999. До речі, на нього є позитивний висновок Конституційного Суду. Зокрема, в цьому законопроекті вносилися пропозиції щодо змін в статті 81, 82, 85, 87, 90, 94, 97, 98, 106, 111, 112, 113, 115 та деяких ін. По багатьох позиціях вони збігалися з тими пропозиціями, які були сформульовані у законопроекті 1997 році, розробленому Інститутом законодавства Верховної РадиУкраїни. В цілому, пропозиції, які містяться в законопроекті за реєстраційним №0999 виважені і об'єктивно обґрунтовані. Взяти наприклад, доповнення до ст. 81 Конституції України, в якій йде мова про підстави припинення повноважень народного депутата України. Ця стаття доповнюється положенням про те, що у разі виходу або виключення народного депутата України, обраного за виборчим списком політичної партії (блоком партії), його повноваження припиняються достроково, відповідно до закону. Необхідність внесення такого доповнення до зазначеної статті обумовлено тим, що немало народних депутатів, обраних за виборчим списком політичної партії (блоком партії), переходять з фракції до фракції. Наприклад, лише народними депутатами третього скликання було здійснено понад 500 переходів з фракції до фракції. Це питання досить болюче не лише з моральної точки зору, а й для подальшої "долі" фракцій, особливо мало чисельних, коли у зв'язку з подібними діями народних депутатів виникає загроза їх існування. Така ситуація, наприклад, сталася у лютому 2001 року з фракцією Прогресивної Соціалістичної партії та фракцією Селянської партії України, які внаслідок виходу окремих народних депутатів із зазначених фракцій, були на грані припинення їх існування.
Аналізуючи проект Закону "Про внесення змін та доповнень до Конституції України", якій був внесений Президентом України (реєстраційний №3207 від 6 березня 2003 року). Не можна погодитися з багатьма його положеннями. І сьогодні, дивує позиція окремих вчених, які не бачать серйозних вад цього проекту і погоджуються з далеко не виваженими та обґрунтованими пропозиціями щодо внесення змін до Основного закону України. Передбачалося, що цей законопроект, перш за все, буде сприяти перетворенню України з президентсько-парламентської республіки (якою сьогодні вона вважається) у парламентську-президентську республіку, в якій, як відомо, ключова роль у вирішенні багатьох питань належить парламенту. Але, якщо розглянути систему повноважень, які пропонуються залишити за Президентом (а їх навіть більше чим було раніше), то можна поставити під сумнів ідею парламентсько-президентської республіки. Візьмемо наприклад, питання, що стосується організації виконавчої влади, і, зокрема, формування Кабінету Міністрів України. За даним законопроектом Президент призначає 8 ключових посадових осіб: 4 міністрів (Міністра внутрішніх справ, Міністра оборони, Міністра закордонних справ, Міністра з надзвичайних ситуацій), а також 4 керівників досить важливих відомств (Голову Державної податкової адміністрації України, Голову Державної митної служби України, Голову Служби безпеки України, Голову Державного комітету у справах охорони державного кордону) і самостійно звільняє їх з цих посад. Інші члени Уряду формуються парламентом України. Таким чином, спостерігається подвійний підхід до формування Уряду, який, з нашої точки зору, не буде позитивно відбиватися на ефективності його діяльності і стабільності. Як вже зазначалось, ми вже є свідками того, що практично одноособове з боку Президента України формування Уряду не є достатньо ефективним, коли врахувати, що за 12 років незалежності змінено у державі 11 Урядів. Про яку стабільність і ефективність діяльності Уряду у такій надзвичайно важливій сфері, як виконавча влада за таких умов може вестись мова.
Не є вдалим, з нашої точки зору, положення законопроекту про залишення за Президентом права призначати голів місцевих державних адміністрацій. Як нам здається, це повинен робити Кабінет Міністрів України. Інакше, при подібного роду підході як до формування Уряду так складу керівників місцевих державних адміністрацій розглядати Кабінет Міністрів як вищий орган в системі органів виконавчої влади немає достатніх підстав.
Якщо за нині діючою Конституцією України Кабінет Міністрів України відповідальній Верховній Раді України і підзвітний їй у межах передбаченою Конституцією України, то в президентському законопроекті міститься положення про те, що Кабінет Міністрів України відповідальний не лише перед Верховною Радою України, а й перед Президентом України. Безперечно, такий підхід знову ж призводить до посилення президентської влади і він не є властивим для парламентсько-президентської республіки.
Немало дискусій викликає пропозиція щодо утворення в Україні двопалатного парламенту, який складався б з Палати регіонів і Державних зборів. Подібна ідея не нова. Ще під час розгляду проекту Конституції України 1996 року виникало питання про структуру парламенту. Народні депутати, вивчивши причини створення дво- і однопалатних парламентів країн світу, досвід їх діяльності, прийшли до висновку, що в Україні має бути однопалатний парламент, що і закріплено у нині діючій Конституції нашої держави. Загальновідомо, що однією із умов створення двопалатного парламенту, в першу чергу, є федеративний устрій відповідної держави, а створення такого парламенту, наприклад, в Англії було викликано усуненням соціальних протиріч і віддзеркаленням в законодавчому органі цієї держави
Loading...

 
 

Цікаве