WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми конституційної реформи - Реферат

Проблеми конституційної реформи - Реферат

конституційного складу Верховної Ради України.
Якщо говорити про законопроект стосовно внесення змін до розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", то слід сказати, що згідно зі ст.156 Основного Закону він подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами відконституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції України з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.
Одночасно у ст. 157 Основного Закону міститься застереження стосовно того, що Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України. Крім того, Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Важливо зазначити також, що у відповідності зі ст. 158 Основного Закону законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо нього. Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.
Досить суттєвою є норма ст. 159 Основного Закону, в якій встановлено, що законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції, зміст яких нами вже аналізувався.
Таким чином, будь-який законопроект про зміни до Конституції України повинен подаватись у тому порядку, який нею передбачений. Це гарантує те, що він розглядатиметься в межах конституційних вимог.
Якщо вести мову про конкретні зміни до Конституції України, які були запропоновані на основі опрацювання пропозицій, перш за все, народних депутатів України щодо вдосконалення Конституції України, які і були закладені у відповідному проекті закону, що був поданий на розгляд керівництва Верховної Ради України на початку липня 1997 р. Відразу слід відзначити, що жодна з пропозицій законопроекту, розробленого в Інституті законодавства, не зазіхала ні на основи демократичної, правової держави, ні на ідею поділу державної влади, ні на ідею верховенства права. Навпаки, пропозиції законопроекту відстоювали положення, що держава існує для людини, для захисту її прав, виходили із необхідності в першу чергу посилення конституційних гарантій народовладдя. Відповідно до цього законопроект пропонував більш доцільне в умовах України, в межах вимог до демократичної, правової держави визначення ролі парламенту та уряду. Президента, механізму ефективного їх співробітництва та узгодженості дій. Він розглядав також інші питання.
Взяти, наприклад, таке начебто просте питання, як тлумачення законів. Відповідно до ст. 147 Основного Закону його повинен здійснювати Конституційний Суд України. Відсутність у законодавця - Верховної Ради України - конституційного права офіційно роз'яснювати зміст прийнятих нею ж Конституції та законів не може позитивно впливати на правозастосовчу практику. Тим більше, що сама Верховна Рада як законодавчий орган, як "колективний автор" офіційно закріплює результати законотворчого процесу. Саме вона як законодавець має можливість краще за будь-кого, ґрунтовно і всебічно розтлумачити зміст, закладений у ту чи іншу норму закону. Це не є чимось новим. Ще у римському праві (а воно до цього часу є зразком для багатьох країн світу) наголошувалося на тому, що право тлумачити закон мас лише той, хто має право його затверджувати. Тому і вносилась пропозиція про надання Верховній Раді України права тлумачити закони. Конституційний Суд України, як пропонувалось у законопроекті і що є характерним для значного числа держав, повинен вирішувати питання щодо відповідності законів та інших нормативно-правових актів Конституції України, давати офіційне тлумачення Конституції України, а також висновки у випадках, передбачених нею. Саме такі повноваження закріплені, наприклад, за Конституційним Судом Російської Федерації (ст. 125 Конституції Російської Федерації). Проте Конституційний Суд України дотримується дещо іншої позиції, яку офіційно оприлюднив у своєму висновку від 14 березня 2001 р. у справі про внесення змін до статей 84 і 85 та інших Конституції України (мова йшла про вдосконалення порядку голосування у Верховній Раді України та розширення деяких її повноважень). Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що в Конституції України не вказані суб'єкти звернення до нього з питань тлумачення конституційних норм і законів і що ці суб'єкти (включаючи громадян України) названі у статтях Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р., і на основі цього зробив висновок, що вилучення у нього повноваження тлумачити закони "призведе до скасування існуючого права громадян звертатись до Конституційного Суду України з питань офіційного тлумачення законів". Як нам здається, це не аргумент, адже встановлення і зміни меж повноважень Конституційного Суду України, як і деяких інших державних органів, - установчі повноваження Верховної Ради України, як і її право вносити зміни до Конституції України стосовно власних повноважень.
Надзвичайно важливою гарантією зміцнення конституційних основ владної діяльності Верховної Ради України щодо розвитку законодавства є визначене у законопроекті право парламенту звертатися до народу і призначати всеукраїнський референдум з питань прийняття законів у кожному випадку, крім тих, які передбачені ст. 106 Конституції (призначення всеукраїнського референдуму Президентом України та проголошення ним всеукраїнського референдуму за народною ініціативою). Природно, що референдум як форма розв'язання питань законотворчості має певні межі. Так, мабуть, недоцільно виносити на нього великі за обсягом і складні за змістом проекти законодавчих актів, що регулюють відносини, розуміння та оцінка яких потребують спеціальних знань (наприклад, кодекси та інші важливі, специфічні закони).
Практика впровадження Конституції
Loading...

 
 

Цікаве