WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Обов’язкове медичне страхування в Україні: передумови та перспективи законодавчої регламентації - Реферат

Обов’язкове медичне страхування в Україні: передумови та перспективи законодавчої регламентації - Реферат

можливість запровадження системи обов'язкового державного медичного страхування, однак є чітко сформульованим і цілком зрозумілим. Все ж доцільно зауважити, що навіть з урахуванням вказаної позиції Конституційний Суд не виключає можливості запровадження державного медичного страхування і зазначає, що норма ст. 49 Конституції України не порушуватиметься у разі, якщо платниками обов'язкових страхових платежів (внесків) будуть організації, установи, підприємства, інші господарюючі суб'єкти, які займаються підприємницькою діяльністю, державні фонди тощо. Таке формулювання, на відміну від попереднього, цілком зрозумілим назвати важко з огляду на цілу низку питань, які воно обумовлює. Насамперед постає питання, чи йдеться в даному випадку (окрім державних фондів) виключно про суб'єктів підприємницької діяльності? Якщо так, то на якій підставі проводиться таке розмежування і чому платниками страхових зборів не повинні бути, наприклад, бюджетні організації, які не мають на меті отримання прибутку, але використовують працю найманих працівників?
Далі відповіді потребує питання про те, що необхідно розглядати як джерела коштів, з яких стягуватимуться обов'язкові страхові внески. Якщо це не відрахування від заробітної плати працівників (що суперечитиме, згідно з роз'ясненням Конституційного Суду, нормі Конституції України), то, вочевидь, основним об'єктом має стати прибуток підприємств. Тоді цілком обґрунтовано виникає наступне питання: чому я, наприклад, як власник підприємства маю сплачувати страхові платежі за своїх працівників, якщо і мені, і цим працівникам, як громадянам України, Конституція гарантує безоплатну медичну допомогу? При цьому, враховуючи величезний податковий тиск, який здійснюється сьогодні на вітчизняних підприємців, можна поставити під сумнів бажання цього власника задекларувати свій реальний дохід. Як наслідок, це, з одного боку, стимулюватиме розширення тіньового сектору української економіки, а з іншого - не дозволить отримати відповідні кошти, яких потребує нині вітчизняна медична галузь.
Продовжуючи ряд запитань, можна також поцікавитися, хто буде зобов'язаний сплачувати внески за осіб, які займаються, наприклад, адвокатською або приватною нотаріальною діяльністю, одноособово ведуть свій власний бізнес тощо? Своєрідний варіант відповіді на це запитання можна знайти у проекті Закону України "Про фінансування охорони здоров'я", який зареєстровано у Верховній Раді України 11 квітня 2003 р. Цей проект було підготовлено групою депутатів на чолі з головою профільного комітету М. Є. Поліщуком уже з урахуванням роз'яснень Конституційного Суду України. Статтею 15 цього проекту платниками страхових внесків визначаються органи місцевого самоврядування, яким пропонується сплачувати 100 % від встановленого розміру страхових внесків за застрахованих осіб-працівників, що забезпечують себе роботою самостійно, за рахунок фіксованого податку, єдиного податку, фіксованого сільськогосподарського податку, спеціального торгового патенту та інших зборів з громадян, а також за:
а) осіб, які займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності;
б) членів сімей суб'єктів підприємницької діяльності, котрі обрали особливий порядок оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарській податок, спеціальний торговий патент), які беруть участь у цій підприємницькій діяльності.
Наведена пропозиція жодною мірою не порушує конституційного припису, проте в реаліях сьогодення уявляється дещо ілюзорною. Крім того, якщо оплачувати страхові внески за достатньо заможних громадян будуть державні органи, діяльність яких фінансується з державного (місцевого) бюджету, то видається сумнівною ефективність та перспективність проведення такої реформи системи фінансування охорони здоров'я.
Іншими платниками, поряд із роботодавцями та державними фондами, проект визначає працівників-годувальників, які сплачуватимуть страхові внески за своїх утриманців. Це, на думку розробників проекту, не порушуватиме законодавства, оскільки самі утриманці не мають сплачувати платежі.
Отже, якщо говорити спрощено, то запропонована схема, як і будь-яка інша в умовах існування чинної редакції ст. 49 Конституції України, виглядатиме так: "Я плачу за тебе, ти платиш за мене; вона платить за нього, він - за неї, і для кожного медична допомога - безоплатна!" Слід погодитись, що це дуже схоже на вже звичне для українського громадянина відверте "замилювання очей" і є однією із численних спроб обійти Основний Закон держави. Більше того, автор цієї статті глибоко переконана, що для кваліфікованого юриста довести цей факт в одній з міжнародних судових інстанцій, приміром, у Європейському Суді з прав людини, не буде надто складно.
Знаковим водночас видається і те, що сам колишній Голова Конституційного Суду України В. Скомороха в одній із своїх останніх публікацій, визнаючи нагальним і невідкладним запровадження медичного страхування в Україні, називає серед інших джерел його фінансового забезпечення і "власні кошти громадян". Не зовсім зрозуміло, як це має узгоджуватися зі змістом Рішення Конституційного Суду України, яке, щоправда, було постановлено вже після опублікування зазначеної статті. Однак, з іншого боку, це можна розцінити як свідчення об'єктивного усвідомлення потреби у залученні таких джерел фінансування.
Підводячи риску під наведеним вище, вважаємо за потрібне ще раз наголосити на тому, що чинне формулювання конституційної норми, яка розглядається, категорично не відповідає вимогам сьогодення. Україна в сучасних умовах не може собі дозволити мати у Конституції подібну, хоча й соціально спрямовану норму. Адже демократичні та соціальні держави мають не лише декларувати права і свободи, а й забезпечувати правові механізми їх реалізації та захисту.
Перейдемо до розгляду поняття "медична допомога" та спробуємо проаналізувати його на предмет законодавчої регламентації.
Зміст зазначеного поняття Конституція України не розкриває, що слід вважати цілком виправданим, оскільки, з нашої точки зору, це має бути покладено на відповідне галузеве законодавство. Важливою складовою такого законодавства є "Основи законодавства України про охорону здоров'я" (далі - Основи). Виходячи з назви ст. 3 Основ, саме її метою є визначення понять і термінів, що вживаються в законодавстві про охорону здоров'я. Однак, на превеликий жаль, згадана стаття надає дефініції лише окремих із них, вказуючи при цьому, що зміст інших визначається законодавством України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров'я. Так, у статті міститься визначення лише категорії "медико-санітарна допомога", хоча далі у тексті тих же Основ законодавець оперує термінами "медична допомога", "лікувально-профілактична допомога" (доречно підкреслити, що останнє формулювання є назвою цілого розділу), "перша невідкладна допомога" тощо. Таким чином,визначення
Loading...

 
 

Цікаве