WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Взаємодія президента України з органами виконавчої та судової влади: правовий аспект - Реферат

Взаємодія президента України з органами виконавчої та судової влади: правовий аспект - Реферат

стати рішучим кроком у підвищенні авторитету цієї гілки влади та створенні насправді демократичного, незалежного та справедливого правосуддя. Звісно, не слід забувати про те, що за досить недовгий час існування нашої держави зроблено немало. І все ж таки це є лише початком реформи, яку слід продовжувати у галузі правосуддя. Конституція визначила зовсім нову структуру судової влади та механізм її функціонування. Ці зміни, звичайно, певним чином позначилися і на взаємовідносинах зазначеної гілки влади з іншими органами, зокрема з Президентом. Так, Конституція надала Президенту право "утворювати суди у визначеному законом порядку". Аналізуючи текст Конституції та узагальнюючи українську та світову практику щодо системи правосуддя, необхідно сказати, що повноваження Президента України щодо створення судів є унікальними. З цього приводу постає питання: чи необхідно для України таке повноваження глави держави? Як відомо, структура судів, які можуть існувати в Україні, визначається Законом України "Про судоустрій".
В Конституції ідеться про створення судів, передбачених законодавством. На нашу думку, в цій ситуації слід говорити не про створення суду як органу, а про призначення суддів на вільні вакансії органу правосуддя. А сам суд, як установа, повинен створюватися Конституцією та Законом України "Про судоустрій". Закон є єдиною підставою для створення суду. Цього нормативно-правового акта цілком достатньо, і з приводу створення судів не потрібно додаткових рішень. З огляду на зазначене, пропонуємо замінити текст п. 23 статті 106 Конституції України "утворює суди у визначеному законом порядку" на "призначає суддів у визначеному законом порядку".
Що стосується самого порядку призначення суддів, то він з прийняттям Конституції суттєво змінився. Раніше, як відомо, судді обиралися відповідними радами народних депутатів, а зараз, згідно з Основним Законом України, на перші п'ять років вони призначаються Президентом (крім суддів Конституційного Суду), а потім безстроково обираються Верховною Радою. В механізмі заміщення посад суддями, запропонованому Конституцією, не зовсім зрозумілий порядок визначення їх кандидатур. Основний Закон у ст. 127 визначив певні критерії для особи, яка може бути рекомендована кваліфікаційною комісією на посаду судді. Але з тексту не випливає, що суддею може бути призначена лише особа, рекомендована цією комісією. Тобто аналіз статей 127, 128 та 131 Конституції показує, що рекомендують кандидата на посаду судді Вища рада юстиції та кваліфікаційна комісія суддів, але призначення здійснює Президент на свій розсуд. Зрозуміло, такий порядок призначення суддів нехарактерний для правової держави і не може існувати в ній. Наприклад, у країнах континентальної Європи поширена практика утворення рад магістратур - своєрідних кваліфікаційних комісій. Вони розглядають кандидатури на посади суддів і дають висновки щодо того, чи дозволяє професійний рівень кандидата здійснювати правосуддя. Ці висновки є обов'язковими для того політико-правового інституту, який має призначати (обирати) суддю на посаду.
Можливо, при прийнятті Конституції законодавець намагався встановити схожий механізм, але, на жаль, виклав його не зовсім чітко. Тому для більш ясного розуміння порядку призначення Президентом суддів необхідно викласти перше речення статті 128 Конституції в такій редакції: "Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України за згодою кваліфікаційної комісії суддів". Таке формулювання конституційної норми зробить чітким і зрозумілим механізм призначення суддів. Це стосується і їх обрання. Верховна Рада обиратиме суддів, які були раніше призначені Президентом і, відповідно, мали рекомендації кваліфікаційної комісії суддів.
Враховуючи наведені міркування, можна зробити певні висновки та запропонувати перспективи подальших досліджень за даним напрямом:
1. Особливість правового статусу Президента України полягає в тому, що фактично він є главою держави і главою виконавчої влади (що характерно для президентських держав), а юридично (за Конституцією України) має статус лише глави держави, хоча ця сама Конституція передбачає для Президента набагато ширший обсяг повноважень. Тому необхідно внести відповідні зміни до Основного Закону і зрівняти "юридичну" конституцію і "фактичну", розробити достатньо дійовий механізм державної влади, який забезпечував би рівновагу всіх гілок влади шляхом встановлення для них таких прав та обов'язків, які відповідали б змішаному (парламентсько-президентському) типу республіки, а саме: необхідно усунути суперечності в нормах Конституції. Для цього треба залишити за Президентом тільки ті повноваження, які випливають з його статусу глави держави та обов'язків бути гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, передбачених ст. 102 Основного Закону. Президент України в даному разі повинен виконувати представницькі та охоронно-наглядові функції. На нашу думку, саме ці функції повинні стати основними для Президента з огляду на те, що за їх допомогою досягаються найголовніші цілі для держави, уособленням якої є Президент
2. Зважаючи на те, що Президент не є главою виконавчої влади, він не повинен самостійно утворювати міністерства та інші органи виконавчої влади. Зазначені органи повинні утворюватися законом. Президент як суб'єкт законодавчої ініціативи повинен вносити відповідний узгоджений з Прем'єр-міністром законопроект на розгляд Верховної Ради. Місцеві органи виконавчої влади також повинні спільно формуватися Президентом і Кабінетом Міністрів. Такий стан речей відповідатиме загальній концепції змішаної республіки. Для цього необхідно внести відповідні зміни до Конституції України та прийняти Закон України "Про міністерства та інші органи виконавчої влади в Україні".
3. Вдосконалення потребують норми, що регулюють взаємовідносини між Президентом і судовою владою. Це стосується проблем призначення (обрання) суддів та формування судів. Судді на перші п'ять років повинні призначатися Президентом за згодоюкваліфікаційної комісії суддів, що чітко має бути визначено в Конституції. Структура та повноваження судів повинні визначатися законами України і саме цими законами, а не указами Президента, вони повинні створюватися. Конституційний Суд повинен визначати відповідність актів, що видаються гілками влади, не лише Конституції України, а й іншим законам держави. Про це необхідно зазначити в статті 150 Конституції України.
Література
1. Див.: Друзенко Г. Адаптация к законодательству ЕС // Юридическая практика. - 2002. - 12 ноября.
2. Див.: Глазовский Н. Ф. Цели, возможности и механизмы устойчивого развития на разных уровнях природно-социальных систем // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. - М., 2002. - С. 9.
3. Головатий М. Обережно - глобалізація // Урядовий кур'єр. - 2002. - 25 вересня.
4. Лейст О. Э. История правовых и политических учений. - М., 1999. - С. 619-620.
5. Див.: Сдасюк Г. В. Императивы концепции устойчивого развития и реалии глобализации // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. - М., 2002. - С. 9.
Loading...

 
 

Цікаве