WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Взаємодія президента України з органами виконавчої та судової влади: правовий аспект - Реферат

Взаємодія президента України з органами виконавчої та судової влади: правовий аспект - Реферат

його державного секретаря було забезпечення діяльності Прем'єр-міністра та віце-прем'єр-міністрів, він мав досить великий вплив на Секретаріат. Враховуючи те, що керівники Кабінету Міністрів України та міністерств не мали можливості звільняти з посад державних секретарів або іншим чином на них впливати, це могло спричинити неспроможність органів виконавчої влади здійснювати покладені на них функцій.
Норми Конституції України щодо правового статусу Прем'єр-міністра України відповідають змішаній моделі республіканського правління стосовно його призначення, але зовсім суперечать їй в частині звільнення Прем'єр-міністра - Президент має можливість звільняти главу уряду на власний розсуд без будь-яких обмежень. Якщо підходити до цього питання з точки зору логіки, то виявляємо дещо нелогічні речі: Прем'єр-міністр України призначається за згодою Верховної Ради України, а звільняється без її відома. Відставка Прем'єр-міністра є повноваженням глави держави, яке реалізується у рамках персональної відповідальності перед ним глави уряду. Причому такий вид відповідальності має колективний характер, бо супроводжується відставкою всього складу уряду. Цей пункт ст. 106 Конституції України невиправдано посилює можливості Президента у сфері керування виконавчою владою, яку згідно з Основним Законом він не очолює. Тому для побудови юридично обґрунтованого статусу інституту Президента України необхідно змінити це положення Конституції, встановивши певні підстави, за яких глава держави може припинити повноваження глави виконавчої влади, або підстави, за яких для звільнення Прем'єр-міністра необхідно було б отримати дозвіл Верховної Ради. Виключний перелік цих підстав необхідно чітко викласти в Конституції або в Законі України "Про Кабінет Міністрів України".
В процесі управління державою нерідко виникає потреба в удосконаленні структури урядових закладів. Згідно з Основним Законом Президент утворює, реорганізовує, ліквідовує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за поданням Прем'єр-міністра України. Аналізуючи цю функцію, бачимо, що Президент самостійно (на основі подання) вирішує долю міністерств. Щоправда такі рішення потребують дотримання процедури контрасигнації, але зрозуміло, коли Кабінет Міністрів підпорядкований Президенту, ця процедура стає простою формальністю. З'ясовуючи іноземний досвід з цього питання, можна побачити, що лише за авторитарних режимів президенти на свій розсуд ліквідують одні міністерства, засновують нові відомства, змінюють функції та структури існуючих органів виконавчої влади. В демократичних країнах ті чи інші реорганізації урядового апарату належать до спільної компетенції виконавчих та законодавчих органів. Так, в Сполучених Штатах Америки, які є президентською республікою, жодне федеральне міністерство не може бути засновано без відповідного закону, прийнятого Конгресом та підписаного Президентом.
Ситуація, що склалася в Україні, на нашу думку, суперечить і Конституції України, і загальнодемократичним принципам державотворення в цілому - Президент, який офіційно не є главою виконавчої влади, самостійно здійснює її реорганізацію. З юридичної точки зору це є нонсенсом. Тому слід зазначити, що для впорядкування ситуації необхідно внести зміни до Конституції України, які передбачали б, що міністерство може бути створено лише на підставі відповідного закону. Проект даного закону до Верховної Ради вносить Президент як суб'єкт законодавчої ініціативи. Для того щоб глава держави, як і парламент, все ж таки мав вплив на уряд, у Конституції можна було б зазначити, що він має право розробляти загальнодержавні програми реорганізації виконавчої влади і оприлюднювати їх. До речі, схожа практика зараз має місце - наприклад, Указом "Про систему центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 р. Президент затвердив програму реорганізації центральних органів виконавчої влади. Але, на нашу думку, необхідно все ж таки надати парламенту право затверджувати ці програми чи відкидати їх у разі незгоди. Такий підхід можна обґрунтувати міркуваннями, що будь-які зміни в структурі будь-якої гілки влади повинні відбуватися на законодавчому рівні, і парламент як єдиний орган законодавчої влади повинен брати у цьому процесі активну участь.
Ще однією формою співпраці Президента з Кабінетом Міністрів є інститут Постійного представника Президента України у Кабінеті Міністрів України. Основним завданням цього інституту є персоніфікація глави держави в уряді. З аналізу указу Президента, що встановлює цю посаду, очевидно, що її введено для підтримання постійного тісного зв'язку між Президентом і Кабінетом Міністрів. Постійний Представник має порівняно невеликий обсяг повноважень. На наш погляд, це зумовлено достатньо великим впливом Президента на уряд, і тому Постійний представник не відіграє помітної ролі при формуванні політики уряду, який повністю залежить від Президента. Але сам факт заснування цієї посади свідчить про намагання правовим шляхом співпрацювати з усіма гілками влади (така посада є й у Верховній Раді, і в Конституційному Суді України).
Крім тісного співробітництва з центральними органами виконавчої влади, ще одним повноваженням Президента є активна участь у функціонуванні місцевих органів цієї гілки. Як відомо, ними є місцеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі. Правовий статус місцевих державних адміністрацій закріплюється в Законі України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р.
Аналізуючи цей Закон та відповідні статті Конституції, хотілося б зауважити, що названий Закон взяв курс на регулювання, що запропонувала Конституція. Ідеться про призначення голів місцевих адміністрацій. Тут Закон повторив положення Конституції, що відображається в суперечностях між ст. 102 та багатьма іншими статтями. Як вже неодноразово зазначалося, Президент, який є за Основним Законом главою виконавчої влади, не повинен одноособово формувати та реорганізовувати органи цієї влади. Звичайно, таке твердження стосується і місцевих органів виконавчої влади. На наш погляд, необхідно впорядкувати це питання шляхом надання Кабінету Міністрів спільних повноважень з Президентом щодо формування органів виконавчої влади. До Конституції необхідно внести положення, згідно з яким голови місцевих адміністрацій призначалися б нормативно-правовим актом уряду за погодження з Президентом. Такий стан речей, по-перше, не порушував би чинну Конституцію України, по-друге, відповідав би загальновизнаній (і в теорії, і на практиці) світовій концепції змішаної (парламентсько-президентської) республіки. Само по собі це положення, можливо, і мало що змінює, але в сукупності з іншими,зокрема щодо формування органів виконавчої влади спільно Парламентом і Президентом, матиме досить вагоме значення для забезпечення стабільності функціонування української системи права.
Аналізуючи порядок призначення та звільнення голів міських адміністрацій, хотілося б зазначити, що Закон "Про місцеві державні адміністрації" в частині призначення голів є більш прогресивним, ніж Конституція в частині призначення Прем'єр-міністра. Позитивним у цьому Законі є те, що він чітко визначив підстави, на яких Президент повинен звільнити, та підстави, на яких Президент може
Loading...

 
 

Цікаве