WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історія розвитку системи органів державного управління України - Реферат

Історія розвитку системи органів державного управління України - Реферат

"Мала рада", на чолі з головою, у якого було два заступники. Третій Універсал Центральної Ради юридично закріпив нову назву виконавчої влади УНР - Генеральний Секретаріат. Генеральні секретарі відали галузевими відомствами.
В той час, як на засіданні Центральної Ради (29 квітня 1918 року) обговорювали закони і М. Грушевського обрали Президентом УНР, у той же день у Києві на з'їзді "українських хліборобів" було обрано Гетьманом генерала Павла Скоропадського. Тим самим було здійснено державний переворот. У цей же день гетьман звернувся з маніфестом - "Грамотою до всього Українського Народу", у якому він повідомив про державний переворот і розпуск Центральної Ради та її уряду. Назву "Українська Народна Республіка" було замінено на "Українська Держава". У період гетьманату вища державна влада зосереджувалася в руках гетьмана. Вищим розпорядчим органом була Рада міністрів, що складалася з галузевих міністерств, очолюваних міністрами. Склад Ради міністрів затверджувався гетьманом.
14 грудня 1918 року гетьман зрікся влади, передавши її урядові. Державою почала керувати Директорія, яка складалася з п'яти осіб. Вища виконавча влада належала Раді народних міністрів з квітня 1919 року. Рада народних міністрів почала приймати закони, а Директорія їх затверджувала. Влада на місцях належала Трудовим радам селян, робітників та "трудової інтелігенції".
За часів радянської влади 29 січня 1919 року з'являються комісаріати (наркомати), на чолі з народними комісарами (наркоми).
Формування наркоматів передбачало створення певної структури у відповідності з характером їх функцій і обсягом діяльності. Особливістю початкового періоду формування наркоматів було збереження у колишньому вигляді деяких структурних підрозділів попередніх міністерств, що було характерно для таких наркоматів, як фінансів, по військових і морських справах, почт і телеграфів і деяких інших, а також формування внутрішньої структури наркоматів (напр.,охорони здоров'я), у яких не було попередників. У 1923 році утворюються наркомати 3-х типів: загальносоюзні наркомати СРСР, об'єднані наркомати СРСР і одноіменні в союзних республіках, необ'єднані (республіканські) наркомати.
Постійно діючими вищими органами влади були Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК СРСР) та ЦВКи республік. ЦВК СРСР складався з 171 члена і 138 кандидатів. За своєю конструкцією ЦВК СРСР спочатку був однопалатним, потім, з липня 1923 року двопалатним.Обидві палати були рівноправними. Голосування, як правило, проводилось окремо. Дебати по докладах велись окремо. Урядова влада в кожній республіці повинна була концентруватися в руках уряду - Ради Народних Комісарів. Ядром РНК була колегія наркомів, для поточної роботи створювався спеціальний аппарат з відділів, комісій, управлінь справами, які проводили всю підготовчу до засідань роботу. РНК СРСР був виконавчо-розпорядчим органом ЦВК СРСР. До її компетенції були віднесені питання загальнодержавного управління: організація охорони країни, керівництво зовнішніми відносинами, народним господарством та всіма іншими галузями державного життя. РНК СРСР керувала діяльністю наркоматів, розглядала їх звіти, вирішувала суперечності між ними.
З 1936 року в склад центрального апарату крім наркоматів (з 1946 року - міністерств) входили спеціальні відомства при Уряді або в його складі. Вони здійснювали координацію діяльності міністерств і відомств по тим або іншим спеціальним питанням чи галузям виробництва. Різниця між ними визначалась по обсягу повноважень або по характеру функцій. Існувало декілька груп такого роду органів. Головні управління - це органи, які мали в своєму безпосередньому підпорядкуванні підприємства, установи і організації і здійснювали оперативно-виробниче керівництво ними. Комітети і комісії, як правило, здійснювали або одну функцію (напр., планування, постачання), або були координуючими чи контролюючими органами. Існувало дві групи такого роду органів:
державні комітети Ради Міністрів СРСР, що покликані координувати роботу міністерств і відомств з питань, які мають загальний для всіх галузей управління характер (Держплан, Державний комітет зовнішньо економічних зв'язків і ін.);
державні комітети Ради Міністрів СРСР, що покликані координувати діяльність відповідних органів з питань, які мають вузький галузевий характер (Державний комітет по хімії, Державний комітет оборонної техніки і ін.).
Ці відомства поділялись ще на інші дві групи: такі, що передбачені Конституцією СРСР створювались Верховної Ради СРСР, такі, що не передбачені Конституцією СРСР створювались Урядом по мірі необхідності. До першої групи відносився Держплан, його керівник, як і керівники міністерств, призначався і усувався Верховною Радою СРСР. Створення відомств другої групи здійснювалось Урядом, якщо в цьому виникала нагальна потреба.
Раду Міністрів УРСР Конституція 1978 р. визначала вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади республіки, котрий утворюється Верховною Радою, перед нею відповідальний і їй підзвітний. У період між сесіями Верховної Ради Рада Міністрів була як відповідальна, перед Президією Верховної Ради, так і підзвітна їй (ст.115,116,117).
Наступна еволюція Ради Міністрів виглядає так. З травня 1991 р. вона реформувалась у Кабінет Міністрів - вищий орган державного управління УРСР, що утворюється Верховною Радою (ст.115, 116 Конституції). Через місяць зі ст.117 Основного Закону була вилучена формула щодо відповідальності та підзвітності цього органу в міжсесійний період Президії Верховної Ради. Кардинальне реформування уряду відбулося у зв'язку з впровадженням поста Президента. Відповідно до ст.115 Конституції (в редакції 14 лютого 1992 р.) Кабінет Міністрів став органом державної виконавчої влади України. Президент визнавався главою держави і виконавчої влади. Ст.117 закріпила підзвітність Кабінета Міністрів України Президенту України та підзвітність і відповідальність перед Верховною Радою України.
Діюча КонституціяУкраїни від 28 червня 1996 р. дещо змінила діючу до цього систему управління в державі. Так, Президент України був визнаний лише главою держави, хоча і не позбавлений досить широкого кола преференційних повноважень в сфері виконавчої влади. Кабінет Міністрів України був визнаний вищим органом у системі органів виконавчої влади відповідальним перед Президентом України та підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України. З керівників центральних органів виконавчої влади до складу Кабінету Міністрів України ввійшли лише керівники міністерств. Був змінений і порядок формування Кабінету Міністрів України. Крім того, в систему органів виконавчої влади не були включені такі органи державного управління, як адміністрації державних підприємств.
Так в загальних рисах виглядає історичний розвиток системи органів державного управління України. І хоча вона зазнала значних змін і перетворень, що відбулись особливо бурхливо в період незалежності України, можна відзначити, що ці зміни були позитивними, а існуюча система органів виконавчої влади є досить чіткою, хоча, звичайно, і не позбавлена деяких недоліків.
Література
1. Російське законодавство Х - ХХ століть. Т.1. С.17.
2. П.П. Музиченко, Історія держави і права України. Одеса. 1997р. С.82.
3. Російське законодавство Х - ХХ століть. Т.2. С.5.
4. Російське законодавство Х - ХХ століть. Т.3. С.22.
5. Російське законодавство Х - ХХ століть. Т.7. С.10.
6. П.П. Музиченко, Історія держави і права України. Одеса. 1997р. С.138.
Loading...

 
 

Цікаве