WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історія розвитку системи органів державного управління України - Реферат

Історія розвитку системи органів державного управління України - Реферат

договору 1654 року Україна була незалежною державою, що мала свою державно організовану територію.
Система управління складалася з трьох ступенів: генерального, полкового та сотенного урядів. Генеральний уряд був центральним органом управління. Він очолював всю систему управління і був постійно діючим органом. Обирався Військовою радою. Очолював Генеральний уряд гетьман: як глава держави, вищий суддя та верховний головнокомандуючий, законодавець, оскільки він видавав універсали - нормативні акти, обов'язкові для виконання на всій території України. Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим та судовим органом держави. Окрім гетьмана, до Генерального уряду входили генеральні старшини, які керували окремими галузями управління.
Найближчою до гетьмана державною особою був генеральний писар. Він керував зовнішніми відносинами та канцелярією, через яку проходили всі документи, як до гетьмана так і від нього. Генеральний обозний, генеральний осавул та генеральний хорунжий займались військовими справами, відповідали за боєздатність війська та його матеріальне забезпечення. Генеральний бонжучий охороняв знаки гідності гетьмана та Війська Запорізького, а також виконував окремі доручення гетьмана.
У 1667 році територія України була розподілена між Московською державою та Польщею. На чолі обох частин України були гетьмани. Треба також зазначити, що сама Польща згодом втратила політичну впливовість і її територія, після військової поразки, теж була розділена. Що стосується українських земель, які належали Польщі, то більша їх частина відійшла до Росії, а невелика частина до Австрії. Отже майже вся територія України потрапила під владу Російської імперії.
Якщо говорити про західноукраїнські землі, то там панувала австрійська система управління. Очолював край призначений імператором губернатор, якому підпорядковувалось губернське присутствіє. Галичина поділялась на циркули (округи) з окружними старостами на чолі. В містах були створені магістрати в складі бурмістра і радників, які призначались урядом.
На російській частині України після 1709 року гетьмани втратили самостійність не лише фактично, а й юридично. При гетьманах засновувалась посада царського резидента, який контролював їхню діяльність. У 1727 році міністра-резидента змінює І Малоросійська колегія. У 1764 році указом Катерини ІІ гетьманство в Україні ліквідується остаточно. У 1786 році колегії було ліквідовано, а Україну зрівняно в правах з іншими частинами Російської імперії.
Як вище вже було зазначено, майже всі українські землі потрапила під владу Росії, тому далі детальніше буде розглядатись лише система державного управління Російської держави.
В 1731 році на основі неофіційного секретаріату засновується Кабінет, який складається з трьох міністрів. Спочатку Кабінет виконував функції вищого органу управління загальної компетенції, а з часом став вищим органом влади, по суті замінив імператрицю. Підписи всіх трьох кабінет-міністрів на законодавчому акті з 1735 року почали замінювати підпис імператриці. В 1756 році замість Кабінету міністрів була заснована Конференція при височайшому дворі, яка спочатку відала питаннями зовнішньої політики та керівництва військовими діями, а пізніше поступово поширила свої владні функції і на внутрішнє управління. Потім Конференцію ліквідували і створили Раду, яка стала вищим органом державної влади, а на початку ХІХ століття вона була скасована. Серед органів центрального управління найбільш стабільним був Синод, який підпорядковувався безпосередньо імператорам і вирішував найважливіші питання церковного управління. Основними органами центрального галузевого управління залишались колегії.
8 вересня 1802 року Олександром І був підписаний Маніфест "Об учреждении министерств". Згідно з маніфестом створювалось 8 міністерств: військово-сухопутних сил, морських сил, іноземних справ, юстиції, внутрішніх справ, фінансів, комерції і народної освіти. На чолі кожного міністерства стояв міністр. При міністрах іноземних справ, внутрішніх справ, юстиції, фінансів та народної освіти вводилась посада товариша міністра, тобто його заступника (п.8). Міністри призначались і звільнялись імператором і несли перед ним особисту відповідальність (п.1). Вони мали право особистої доповіді імператору, але разом з тим повинні були подавати і річні звіти в Сенат про діяльність ввірених їм міністерств. Міністрам надавалось право законодавчої ініціативи (п.10). Колегії, що передували міністерствам, були на перший час збережені, але віддані у підпорядкування міністрам. З 1803 року рядом указів колегії як самостійні установи поступово скасовуються і реорганізуються в різні підрозділи міністерств - департаменти, канцелярії. Для вирішення найбільш важливих питань створювались комісії.
20 травня 1812 року нове положення про міністерства було доповнено "Учреждением Комитета министров", яке мало чіткий перелік функцій Комітету міністрів. Під час відсутності імператора в столиці Комітету міністрів надавалась влада у вищому апараті державного управління. Через Комітет міністрів проходили справи по нагляду за вищими органами державного управління, він міг навіть відмінити рішення Сенату. В 1857 році була створена Рада міністрів - вища дорадча установа, яка існувала паралельно з Комітетом міністрів. А 23 квітня 1906 року Комітет міністрів був ліквідований.
У вересні 1917 року Рада міністрів була замінена буржуазним Тимчасовим урядом, який був вищим органом державного управління в країні. Він був призваний здійснювати виконавчо-розпорядчі функції. Функції і повноваження Тимчасового уряду ніким не визначались, фактично він тимчасово виконував також і функції вищого органу державної влади (в тому числі законодавчі).
Замість Департаменту поліції Тимчасовий уряд створив в системі Міністерства внутрішніх справ новий орган, який спочатку мав назву Головного управління громадянської поліції, а потім Головного управління по справах міліції. Тимчасовий уряд створює деякі нові ланки центрального державного апарату. Серед нових міністерств створюється Міністерство продовольства, Міністерство піклування (відало благодійними установами). Був створений Головний економічний комітет - для регулювання господарської діяльності країни. В березні 1917 року при Міністерстві юстиції створюється так звана Надзвичайна слідча комісія для розслідування протизаконних посадових дій колишніх міністрів, головноуправляючих і інших вищих посадових осіб.
Відбулися зміни і вмісцевому управлінні. Тимчасовий уряд скасував посади генерал-губернаторів, градоначальників, станових приставів, земських начальників. Замість них органами державного управління стали губернські, земські і повітові з'їзди. На цих з'їздах обирали виконавчі комітети на чолі з комісарами. Як правило посаду комісара посідали голови земських управ. У Києві також було проведено губернський земський з'їзд, який обрав Виконавчий губернський комітет, до якого ввійшли відомі українські діячі.
В усій колишній Російській імперії виникали Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів. Процес створення Рад охопив також Україну. Різні політичні організації та групи 17 березня 1917 року створили Українську Центральну Раду, яка складалася з 150 членів. До неї ввійшли представники робітників, солдатів, студентів, кооперативів, профспілок, духовенства та інших гуртків і громад. Очолював Центральну Раду голова. Вищим органом України став обраний Центральною Радою Виконавчий комітет, який з часом став називатися
Loading...

 
 

Цікаве