WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Актуальні проблеми імплементації міжнародного гуманітарного права в національне законодавство - Реферат

Актуальні проблеми імплементації міжнародного гуманітарного права в національне законодавство - Реферат

суспільства. Моральний і правовий борг держави вчити людей залишатись гуманними, навіть коли й приходиться воювати.
Певного рівня міжнародно-правової культури військовиків досягнуто у збройних силах Російської Федерації: Наказом Міністра Оборони СРСР, якого визнано як і у Росії, так і в Україні діючим, 16 лютого 1990 року №75, об'явлено чотири Женевські конвенції і два Додаткові протоколи, введено в дію Керівництво по застосуванню в Збройних Силах норм МГП з викладенням загальних положень і висвітленням у Статуті внутрішньої служби Збройних Сил РФ 1994 року. Статутом покладено в обов'язок військовослужбовця "знати й неухильно дотримуватись міжнародних правил ведення бойових дій, правил поведінки з пораненими, хворими, особами, які потерпають від корабельних катастроф, з цивільним населенням в районі бойових дій, а також зполоненими" [26, с.65]. В законі "Про статус військовослужбовця" 1998 року основи діяльності включають імплементовані норми МГП. В армії Російської Федерації офіцери юридичної служби в умовах бойових дій зобов`язані допомагати розв'язувати проблеми права війни командирам, а тим рекомендовано враховувати положення МГП при плануванні і проведенні військових навчань, розробці бойових документів. Проблеми використання норм гуманітарного права у повсякденній діяльності збройних сил активно обговорюються на науково-теоретичному рівні. Так чином зроблені конкретні кроки по наближенню системи воєнного права до МГП. Справу підвищення міжнародно-правової культури російських військовиків полегшують чіткі конституційні засади: "Загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні домовленості Російської Федерації є складовими її правової системи" [27, ст.15, п.4.]
Водночас, спеціалісти-правознавці армії Російської Федерації справедливо вказують на невирішені питання ефективного виконання норм гуманітарного права, зокрема на суперечність між правовими актами Міністерства Оборони, які вводять в дію норми МГП та загальною системою російського права, тобто протиріччя між відомчими та загальноросійськими джерелами. Деякі цивільні правознавці взагалі не відносять документи Міністерства Оборони РФ до правових джерел. До того ж, не існувало традиції правового регулювання бойових дій, а правова робота в Збройних Силах СРСР традиційно обмежувалась "внутрішніми" проблемами. Важливо враховувати, що важко долається інерція воєнно-теоретичного мислення, згідно з якою вважалось, що праву не слід втручатись до теорії та практики військового мистецтва, бо його правила суперечать воєнному мистецтву. Відзначимо, що корені міжнародно-правової роботи у війську РФ не настільки заглиблені в історію, як у випадку з американською армією (Кодекс Лібера та Інструкція військам А.Лінкольна). Достатньо сказати, що російські воєнні теоретики періоду активної кодифікації права війни, - Г.Леєр, П.Гейсман, М.Міхневич, О.Свєчін - майже не торкались у своїх працях міжнародно-правових проблем.
Складніші умови для підвищення рівня міжнародно-правової культури існують у республіці Бєларусь. Не створено механізм імплементації міжнародних договорів у національне законодавче поле і механізму реалізації міжнародних угод. Прийняті зобов`язання згідно Женевських конвенцій 1949 року і Додаткових протоколів до них 1977 року, - вказує В.Ю. Калугін, - упродовж десятиріч не виконуються [28]. У кримінальному законодавстві Республіки Бєларусь передбачено покарання лише за 7 видів злочинів замість 30 серйозних порушень, які передбачають покарання правом Женеви. Суди не можуть використати норми МГП внаслідок дії ст. 112 Конституції Республіки Бєларусь, яка визначає, що суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і прийнятих відповідних нормативно-правових актів. Але видання науково-практичної роботи "Международное гуманитарное право" [29] полегшує виконання норм гуманітарного права у війську.
Воєнно-правове поле України знаходиться у стані формування. З одного боку, проблеми МГП були відображені насамперед у Воєнній доктрині України, прийнятій 19 жовтня 1993 року і згідно із розділом 1.2 держава та Збройні Сили повинні суворо дотримуватись зобов'язань, передбачених міжнародними угодами захисту жертв збройних конфліктів, а у відповідності до ст.1 Закону 1991 року "Про оборону України" оборона країни забезпечується комплексом воєнних та правових заходів.
Невирішені проблеми ефективності норм МГП окреслимо в загальних рисах. По-перше, вони залежать від міжнародно-правової концепції країни з чіткою вказівкою на пріоритети міжнародних законів і гуманних звичаїв війни. Однак такі пріоритети не відображено у Воєнній доктрині 1993 року, Концепції національної безпеки 1997 року.
По-друге, необхідно подальше удосконалення кримінального законодавства і приведення його норм у відповідність з вимогами ефективного покарання порушників МГП.
Аналіз змісту статей ХІХ та ХХ розділів Кримінального кодексу України 2001 року у контексті забезпечення ефективності дії норм МГП показує як позитивні зрушення, так і традиційні владі.
З одного боку, розширена нормативна база, яка передбачає відтепер покарання за злочини міжнародно-правового характеру. У новому Кодексі ст.438 передбачене покарання за порушення законів і звичаїв війни, застосування засобів ведення війни, захоронення.
Крім того, значно розширено коло суб'єктів , які можуть бути притягнуті до відповідальності за злочини міжнародно-правового гуманітарного характеру. Адже раніше, згідно із ст.260-263 старого Кодексу 1960р. за мародерство, насильство над населенням у районі воєнних дій, погане поводження з військовополоненими, незаконне носіння знаків Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними відповідальність несли тільки військовослужбовці Збройних Сил та інших силових структур, тому що такі злочини кваліфікувались як "військові злочини".
У Кодексі 2001 року порушення міжнародно-правового гуманітарного характеру віднесено і до розділу ХІХ "Військові злочини", і до розділу ХХ "Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку".
Однак перелік серйозних порушень міжнародно-гуманітарного характеру так і залишився значно вужчим за ті, що передбачені ст.50 Ж.К. 1; ст.51 Ж.К. ІІ., ст.130 Ж.К. ІІІ, ст.85 Д.П, І. Замість покарань за 30 серйозних порушень МГП, передбачених Женевськими Конвенціями 1949р. та Додатковими Протоколами 1977р., новий кодекс 2001 року України передбачає кваліфікацію, як злочин та "порушення законів та звичаїв війни" (ст.438), "екоцид" (ст.446); "геноцид" (ст.442); "злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний
Loading...

 
 

Цікаве