WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → До раціоналізації законодавчого процесу ( методичні питання ) - Реферат

До раціоналізації законодавчого процесу ( методичні питання ) - Реферат

роботи Верховної Ради України.
Значна кількість зайвої роботи пов'язана з нераціональною законодавчою процедурою ухвалення закону, передбаченою Конституцією України. Не досить регламентоване застосування Президентом України права вето на закони змушує понад 10 відсотків прийнятих парламентом законів розглядати повторно, а то й тричі, до того ж долаючи вето двома третинами голосів, а не простою більшістю, якою прийнято закон. Це очевидна аномалія, чого в переважаючій більшості країн світу не зустрінеш. Поодинокі випадки повернення главою держави закону до парламенту розглядаються скрізь як надзвичайна подія. Аби змінити цю ситуацію, автор даної статті підготував ще влітку 1999 року проект закону про внесення змін до Конституції України, яким передбачалося упорядкувати режим подолання вето Президента України на закон. Цей проект підтримали понад 170 народних депутатів, його було надіслано на висновок до Конституційного Суду України. Однак орган конституційної юрисдикції через майже два роки розгляду звернення Верховної Ради України, по суті, ухилився від висновку з цього питання [2]…
Надзвичайно важливим моментом при ухваленні законів є узгодження закону, що приймається, з існуючим законодавством, введення нових законів у дію. На жаль, регламентні вимоги щодо порядку третього читання законопроектів парламентом практично ігноруються. У зв'язку з цим варто раціоналізувати завершальну фазу розгляду законопроектів, пов'язану з прийняттям закону в цілому, передбачити більш жорсткі вимоги до прикінцевих та перехідних положень закону.
Вирішуючи проблеми удосконалення законодавчого процесу, не можна залишити поза увагою питання організації парламентського апарату, як допоміжної структури, що технологічно забезпечує діяльність законодавчого органу. З цього приводу в літературі висловлювалися відповідні міркування й пропозиції [3].
Є ще чимало проблем законотворчості, які так чи інакше впливають на якість законів, що приймаються парламентом, проте обмежений характер публікації не дозволяє торкнутися багатьох питань. Втім, не можна обійти увагою проблему прийняття кодексів, яка в Україні останнім часом набула карикатурного вигляду. Іноді можна почути безапеляційні заяви відповідальних політиків про необхідність прийняття чи не на кожній черговій сесії одразу кількох кодексів. Порівнюючи з цим практику Німеччини, де, наприклад, Цивільний кодекс приймався впродовж 22 років, а від першого читання до ухвалення Кримінального кодексу минуло майже 12 років, наше швидкісне "кодексотворення" сприймається як насмішка не лише над творенням права, але й над здоровим глуздом. Неважко назвати будь-який законодавчий витвір "кодексом", значно складніше провести дійсну систематизацію чинного законодавства у певній галузі, до того ж узгодивши її з усією системою існуючого законодавства. А для цього потрібні значні теоретичні зусилля, ретельна наукова робота, принципове та заінтересоване обговорення кожної статті проекту кодексу з практичними працівниками, експертами, суддями, населенням тощо. Але помітною особливістю національного законотворення залишається діяльність "з точністю до навпаки". Наприклад, судді в один голос стверджують, що практиці потрібен окремий Сімейний кодекс, або пропонують чимало важливих зауважень до проекту Кримінального кодексу; а відповідальні парламентські комітети (комісії) залишаються байдужими до цих думок. Верховна Рада приймає в другому читанні проект Цивільного кодексу, який виключає існування окремого Сімейного кодексу, а разом з ним існування Житлового та Земельного кодексів; водночас, приймаються у першому читанні Сімейний та Земельний кодекси, а уряд вносить на розгляд парламенту свій проект Житлового кодексу... Зрештою, ухваливши Сімейний кодекс, який почав "працювати", Верховна Рада України тут же без вагомих підстав зупиняє його дію на рік, до введення в дію Цивільного кодексу, який ще на той час не прийнято.
А чого варті прагнення провести через парламент позачергово "свій" кодекс, проголошення тих чи інших кодексів "економічними конституціями", вказівки щодо "невідкладного" прийняття Податкового кодексу тощо? Адже система законодавства - не смітник, на який можна скидати усе що завгодно і в будь-якому порядку. Відомо, що існують певні системні зв'язки між різними юридичними нормами і нормативними актами, які передбачають відповідну технологію змінення законодавчої системи. Наприклад, кримінальний кодекс доцільно приймати не раніше, ніж будуть хоча б частково систематизовані найважливіші галузі, які визначають "позитивні права", матеріально-правові відносини та інститути, що потребують захисту їх засобами кримінального права (тобто до ухвалення цивільного, господарського, земельного кодексів тощо). Крім того, кримінальний кодекс має узгоджуватися з кодексом про адміністративні правопорушення (розв'язуючи проблему декриміналізації певних категорій правопорушень); з кримінально-виконавчим кодексом (враховуючи необхідність узгодження можливостей пенітенціарної системи з системою кримінальних покарань); з кримінально-процесуальним кодексом (у зв'язку з реальними можливостями існуючої системи розкриття злочинів та системи правосуддя). Останнє, в свою чергу, вимагає прийняття нового законодавства про судоустрій, взагалі здійснення судово-правової реформи. Так само, в "пакеті" діють цивільний, господарський, податковий, митний, адміністративний, процесуальні та інші кодекси.
Отже, якщо з кодексів не робити "гросбухи" для постійного внесення до них змін, то необхідно здійснювати кодифікацію законодавства поступово, зважено і системно. Зрештою, має бути сформовано відповідне уявлення щодо юридико-технічних вимог до кодексу, як особливого різновиду закону.
Усе сказане передбачає солідне науково-теоретичне забезпечення законодавчого процесу, вимагає істотного підвищення рівня професіоналізму парламентського апарату, розширення правових можливостей Верховної Ради України в законодавчому процесі, більш активного залучення до законотворення науковців і фахівців різних галузей суспільного життя. І, звичайно, стабільних і сприятливих політичних передумов законодавчого процесу.
Якщо говорити про наукове забезпечення законодавчого процесу, воно, на жаль, залишається вкрай слабким. Але ж проблеми удосконалення законодавчої діяльності, парламентської реформи, розробки юридичної техніки вимагають, насамперед, теоретичної, наукової розвідки, а потім практичного втілення результатів наукового осмислення в діяльності парламенту.
Зрозуміло, що окреслені в цій статті питання не охоплюють багатьох проблем законодавчої діяльності. Втім, навіть мала частка покращення вказаної діяльності - цеконкретний крок до здійснення парламентської реформи, до правової держави, якою проголосила себе Україна.
Література
1. Див.: Трубецкой Е.Н. Энциклопедия права.- СПб., 1999.- С.117-118.
2. Див.: Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001 / Відп. ред. П.Б.Євграфов.- К., 2001.- Кн.2.- С.337.
3. Див., напр: Український парламентаризм: минуле і сучасне / За ред. Ю.С.Шемшученка.- К., 1999.- С.317-323.
Loading...

 
 

Цікаве