WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → До раціоналізації законодавчого процесу ( методичні питання ) - Реферат

До раціоналізації законодавчого процесу ( методичні питання ) - Реферат

Президента України, який пропонує відхилити взагалі цей Закон, він досі не може набрати чинності).
Друге, що необхідно для раціоналізації законодавчого процесу, це переглянути технологію прийняття законів, тобто існуючу регламентну процедуру. Зокрема, практика показує, що постатейне обговорення законів у режимі пленарного засідання (так зване "друге читання") виявляється вкрай непродуктивним. З одного боку, переважна більшість законів приймається в останні роки взагалі без фактичного постатейного обговорення і постатейного голосування, а з іншого боку, є чимало прикладів, коли законопроект лише погіршується пропозиціями народних депутатів "з голосу". Звідси сам собою напрошується висновок: необхідно "розмежувати" політичний та юридико-технічний аспект законотворення, зосередивши увагу народних депутатів в режимі пленарних засідань Верховної Ради на вирішенні питань політичного спрямування законів, їх соціальної доцільності та концептуального вибору (у разі альтернатив); а щодо юридичної техніки підготовки законопроектів - це справа професійного апарату фахівців, роботи народних депутатів у парламентських комітетах.
Очевидно, далі, що юридична якість законопроекту має забезпечуватися в ході його первинної підготовки до розгляду в першому читанні, яка заслуговує на особливу увагу. Зокрема, для підготовки якісних законопроектів найбільш доцільно, на мій погляд, створювати тематичні законотворчі колективи, у складі яких повинні бути: 1) народний депутат (група депутатів), відповідальний за проект закону, який супроводжує його у профільному парламентському комітеті та доповідає на пленарному засіданні Верховної Ради України, а також працівник секретаріату комітету, закріплений за даним законопроектом; 2) фахівці науково-експертного, юридичного та організаційного управлінь, редакційного відділу Секретаріату Верховної Ради; 3) представники та фахівці відповідних державних органів і установ; 4) фахівці профільних наукових установ і організацій, Інституту законодавства Верховної Ради України, а у разі необхідності - представники громадських та інших організацій (профспілок тощо).
За існуючою зараз технологією, неякісно підготовлений законопроект має стати об'єктом критики в науково-експертному та юридичному управліннях Секретаріату Верховної Ради, однак фахівці цих підрозділів залежать від керівництва парламентського апарату, яке, в свою чергу, залежить від народних депутатів. Відтак, експертна оцінка якості законопроекту часто залежить від впливовості його авторів, а не суті справи. Тому більш природно використовувати експертів-фахівців парламентського апарату не як залежних контролерів якості законопроектів, що розроблені без їх участі, а як безпосередніх учасників підготовки законопроекту, які відповідають за його юридичну досконалість. В усякому разі науково-правова експертиза законопроекту повинна бути об'єктивною, а тому має здійснюватися незалежними експертами в тих випадках, коли рішення про її проведення приймає Верховна Рада або профільний парламентський комітет.
Пропонована зміна технології підготовки законопроектів передбачає визначення системи державного фінансування законодавчих робіт, запровадження практики державного замовлення на розробку кодифікаційних актів, тощо. Разом з тим, вона дасть можливість більш чітко планувати законотворчу діяльність і контролювати виконання плану законодавчих робіт.
Основна частина роботи з розгляду законопроектів повинна відбуватися, з моєї точки зору, також не в залі пленарних засідань, а в парламентських комітетах, що вимагає перерозподілу часу сесійної роботи на користь підготовки та обговорення законопроектів у комітетах, за рахунок скорочення часу пленарних засідань Верховної Ради України. При цьому повинно бути запроваджено більш гнучкі порядок і форми роботи народних депутатів у складі комітетів, форми роботи парламентських комітетів і тимчасових спеціальних комісій, не обмежуючись посиленням самих лише дисциплінарних заходів.
За умови якісної підготовки законопроектів та планування їх розгляду, цілком достатнім було б одного повноцінного тижня пленарних засідань на місяць, а у разі необхідності - ще один тиждень міг би бути напівпленарним, напівкомітетським, щоб забезпечити ухвалення необхідної кількості законів. При цьому, звичайно, повинен враховуватися характер закону, його суспільне значення, необхідність його широкого публічного обговорення тощо. Якщо для розгляду і прийняття одних законів у режимі пленарного засідання може вистачати кількох хвилин, то тривалість розгляду деяких найбільш важливих чи актуальних законопроектів має встановлюватися регламентом у межах двох-трьох і більше годин. Очевидно, що розподіл народних депутатів за парламентськими фракціями дає можливість висловлювати концентровану позицію відповідної фракції при обговоренні законопроекту на пленарному засіданні, підвищуючи продуктивність пленарної роботи.
На жаль, регламент Верховної Ради України зорієнтований на перебільшення значення пленарного засідання у процесі вироблення закону, абсолютизує роль народного депутата як суб'єкта права законодавчої ініціативи у законодавчому процесі та недостатньо диференціює підхід до різних за змістом, формою і значенням законопроектів. Повторю, що головне призначення народного депутата у законодавчому процесі полягає у висловленні ним суспільно-політичної позиції щодо конкретного закону в процесі його підготовки та обговорення і ухвалення, а питання юридичної техніки повинні залишатися професіоналам-юристам (до яких значна більшість народних депутатів, як відомо, не належить).
Абсолютизація права законодавчої ініціативи народного депутата (витоки якої слід шукати в мажоритарній виборчій системі) призводить до того, що парламент виявився перевантаженим законопроектами, серед яких значну частину складає "інформаційний шум", тобто зовсім не обов'язкові, не необхідні проекти, які вносяться іноді "всупереч" іншим проектам. Можливо, право законодавчої ініціативи народних депутатів варто було б упорядкувати, враховуючи, що в Україні існує напівпропорційна виборча система і стоїть питання про перехід до пропорційної системи, а парламент поділений на фракції. Зокрема, передбачити, що народні депутати від однієї фракції не повинні вносити більше одного законопроекту з одного питання порядку денного. Так само, право вносити первинний закон (на відміну від закону про внесення змін до існуючих законів), можливо, варто було б надати лише групі не менш як десять народних депутатів. Щодо законопроектів про внесення змін до чинних законів, слід було б здійснювати відповідний аналіз законодавчих ініціатив різних суб'єктів і групувати відповідні законопроекти, зводити їх в узагальнені проекти (контроль за предметним визначенням законопроекту, власне, є одним із завдань науково-експертного підрозділупарламентського апарату, таке завдання міг би в окремих випадках виконувати й Інститут законодавства Верховної Ради України). Ці та інші заходи мали б деякою мірою обмежити бурхливий потік депутатської законодавчої ініціативи, зменшити не лише витрати паперу, зусиль парламентського апарату, але й дорогоцінного пленарного часу
Loading...

 
 

Цікаве