WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → До раціоналізації законодавчого процесу ( методичні питання ) - Реферат

До раціоналізації законодавчого процесу ( методичні питання ) - Реферат


До раціоналізації законодавчого процесу
( методичні питання )
Актуальність проблеми удосконалення законодавчого процесу в Україні навряд чи потребує розгорнутого обгрунтування, враховуючи досить низький рівень якості законодавства, що слугує критерієм істини в даному питанні. Те, що останнім часом дехто намагається видати за ефективний законодавчий процес, не витримує критики.
Насамперед, необхідно зазначити, що в державі досі не створена чітка і послідовна система законотворення. Започаткована понад п'ять років тому практика планування законодавчої діяльності не знайшла розвитку і зараз фактично забута. Існуюче законотворення обслуговує переважно кон'юнктурні інтереси окремих впливових політичних груп, що знаходяться при владі; цим визначаються зміст і форма законодавчого процесу, його "технологія", порядок розробки, розгляду та ухвалення законів. Хаотичні спроби прийняття "у пожежному порядку" низки кодексів лише підтверджують висновок про відсутність свідомого підходу до систематизації законодавства. У національній правовій системі панує безладдя, про яке юридична практика могла б сказати парламентарям значно більше, ніж здається на перший погляд. А головне, важко уявляється перспектива покращення цієї ситуації, оскільки у парламенту, схоже, немає задовільного розуміння шляхів удосконалення вітчизняного законодавчого процесу.
Справа, на мій погляд, не в тому, що парламент постійно знаходиться у вирі політичних баталій (це явище нормальне для перехідного суспільства); справа також не в тому, що конституційний статус Верховної Ради України "скорочений" настільки, що виключаються реальні можливості організувати нормальний законодавчий процес. За будь-яких умов зберігається можливість для певного удосконалення останнього. Адже, попри усі політичні протистояння і конфлікти є дещо загальне у законодавчому процесі, що не залежить від політичних уподобань керівництва парламенту, більшості або меншості у Верховній Раді. Усталені, об'єктивно сущі моменти законодавчого процесу, як юридичної діяльності, спрямованої на вироблення законів держави, можна знайти в будь-якій державі, за різних умов її існування. Перш ніж здобути остаточну формулу та обов'язкову силу, кожний закон, як уже давно помічено, повинен пройти через ряд стадій: законодавчу ініціативу, або почин, обговорення, затвердження та обнародування. Ці чотири моменти завжди мають місце в усіх державах, незалежно від їх державного устрою та форми правління. Питання полягає в тому, які особи та установи відіграють діяльну роль у кожному з цих моментів [1].
Під загальним у законодавчому процесі, про яке йде мова, мається на увазі, зокрема, технологія законотворення, проблеми юридичної техніки, без опанування вихідних начал якої та без її удосконалення наявність стабільної парламентської більшості або навіть монолітна єдність усього складу Верховної Ради України ще не гарантує створення якісної законодавчої бази. Можна сформувати законодавчий орган з єдиною політичною волею та безконфліктною організацією законодавчого процесу (згадаємо, наприклад, Верховну Раду УРСР 80-х років). Але що робити цій єдиній волі й безконфліктній організації без знання суті справи, без вміння користуватися правотворчою технікою, раціональної й продуктивної обробки законодавчого матеріалу?
Звичайно, від суб'єктів законодавчого процесу та умов їх діяльності залежить вибір певних засобів і способів використання законодавчої техніки. А проте, ці засоби не є довільним витвором законодавця, вони зумовлюються загальними вимогами процесу вироблення закону, є об'єктивними факторами вказаного процесу.
Очевидно, далі, що проблема удосконалення законодавчого процесу не може комплексно вирішуватися без здійснення парламентської реформи; а остання, в свою чергу, передбачає ряд конституційних змін, спрямованих на впорядкування відносин Верховної Ради України з Президентом України, урядом, Конституційним Судом тощо, тобто вимагає удосконалення існуючої в державі форми правління. Однак, не менш зрозуміло й те, що це справа не одного року… Наочним свідченням є запропонована Президентом України так звана "конституційна реформа", що передбачає зміни форми правління, перерозподіл повноважень, включаючи законодавчі, між главою держави та парламентом, однак залишає поза увагою важливі питання удосконалення загальних моментів законодавчого процесу.
У зв'язку з цим постає питання: чому необхідно відкладати вирішення проблем раціоналізації законодавчого процесу на майбутнє? Адже й сьогодні в такій раціоналізації об'єктивно заінтересовані усі без винятку політичні сили, які претендують на завоювання більшості місць у наступному складі Верховної Ради України (хоча б тому, що в разі успіху на виборах їм самим доведеться витрачати значні сили й час на прибирання "законодавчих руїн" та упорядкування "процедурних хащ", залишених нинішнім парламентом; а виборців процес удосконалення "засобів парламентського виробництва" цікавить в останню чергу, їм потрібен продукт законодавчої діяльності).
Але якщо насправді існує такий об'єктивний інтерес усіх політичних сил, то, очевидно, має відповідно "спрацьовувати" суб'єктивний фактор, політична воля тих, від кого залежить невідкладне покращення законодавчого процесу. Що, наприклад, заважає Верховній Раді впродовж уже шести років прийняти "технологічний" закон про закони і законодавчу діяльність?- Відповідь одна: відсутність позитивної волі глави держави та парламенту, недостатнє бажання мати такий закон. Що заважає сформувати обгрунтовану концепцію та ухвалити закон про регламент Верховної Ради України, який би визначив чіткі раціональні процедури законотворення та порядок здійснення інших повноважень? За своєю природою парламентський регламент розглядається у світовій практиці загалом як процедурний акт. У нас він виявився не стільки процедурним актом, скільки своєрідним "парламентським кодексом", що регламентує і законодавчу процедуру, і питання організації парламенту, повноважень його керівництва, комітетів та інших органів Верховної Ради України. Між тим, статтею 82 Конституції визначено, що законом про регламент має встановлюватися лише порядок роботи Верховної Ради України…
Якщо неупереджено проаналізувати практику розробки і прийняття законів Верховною Радою України в останні десять років, можна більш-менш певно визначити "вузькі місця" у вітчизняному законодавчому процесі.
Насамперед, необхідно спрямувати даний процес у планомірне русло. Інститутом законодавства Верховної Ради України було ще кілька років тому запропоновано Концепцію розвитку законодавства України до 2005 року, на основі якої Верховна Рада України минулого скликання затвердила Програму законодавчих робіт на період до 2002 року (що стала базою для щорічного планування законодавчих робіт). На її основі був схвалений План законодавчих робіт на 1999 рік, але далі справа планування і контролю за виконанням плану зупинилася. Очевидно, слід повернутися до цієї практики, тим більше, щоЗаконом "Про закони і законодавчу діяльність" її передбачено узаконити (нагадаємо, що названий закон двічі прийнято Верховною Радою України, але через повторне вето
Loading...

 
 

Цікаве