WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблемні питання взаємодії Президента України з органами виконавчої та судової влади: правовий аспект - Реферат

Проблемні питання взаємодії Президента України з органами виконавчої та судової влади: правовий аспект - Реферат


Реферат на тему:
Проблемні питання взаємодії Президента України з органами виконавчої та судової влади: правовий аспект
Наукова проблема функціонування інституту Президента в Україні перебуває у стані розвитку з огляду на те, що протягом десятирічного існування України як самостійної держави зазначений інститут постійно трансформується. Особливо великі зміни в ньому обумовила Конституція України 1996 р. В ній закріплена досить велика кількість нових положень, що стосуються даного інституту. Такі зміни викликали нові дискусії як серед теоретиків, так і серед практиків. Всі вони спрямовані на те, щоб визначитись яким необхідно бути інституту Президента для забезпечення подальшої розбудови української державності.
На сучасному етапі розвитку суспільства, в контексті проголошених адміністративної та конституційної реформ, формування ефективної системи влади стає одним з найважливіших завдань держави. Відповідно до послання Президента до Верховної Ради України від 30 квітня 2002 року зазначені реформи мають усунути наявну розбалансованість між гілками влади [ ]. З огляду на те, що завданням реформ є, в першу чергу, перехід до парламентсько-президентської моделі республіканського правління, а змістом - перегляд та зміна функцій державних органів (особливо це стосується Президента України та можливостей його впливу на виконавчу та судову влади), необхідно на науковому рівні визначити місце Глави держави серед зазначених гілок та форми їх взаємодії.
Дослідження в даній галузі здійснювалися вченими: В. Б. Авер'яновим, Ф. Г. Бурчаком, А. З. Георгіцею, І. Б. Коліушком, Ю. М. Коломійцем, В. В. Копєйчиковим, Н. Р. Нижник, В. Ф. Опришком, Н. Г. Плахотнюк, В. Ф. Погорілком, Ю. М. Тодикою, В. М. Шаповалом та іншими. Аналізуючи їх праці, можна зробити висновок, що в науці не існує спільної думки щодо визначення обсягу повноважень, які повинні надаватися Президенту для ефективної взаємодії є органами виконавчої та судової влади. Особливо це стосується впливу Глави держави на Уряд. Одні вважають, що Кабінет Міністрів, як вищий орган у системі органів виконавчої влади повинен бути незалежним від Президента, інші, навпаки, пропонують посилити вплив Глави держави на Уряд.
На наш погляд ситуація, в якій Президент керує виконавчою гілкою влади характерна для президентської республіки. Тому невирішеною проблемою для України залишається правовий статус Президента, а отже і обсяг його повноважень щодо впливу на виконавчу та судову влади. З огляду на конституційну реформу та перехід до парламентсько-президентської форми республіканського правління для України цілком закономірною була би поступова перебудова державної влади в бік зміцнення єдиного керівного центру виконавчої влади - Кабінету Міністрів України. Тим більше, що за ст.113 Конституції "Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади".
У структурі вищих органів виконавчої влади найбільше навантаження з державного керівництва покладається на Уряд. В свою чергу, співвідношення повноважень Глави держави і Уряду визначається тією чи іншою системою правління [ , С. 81]. Президент України формально не має відношення до Уряду. Проте ціла низка конституційних норм свідчить, що він не стороння фігура щодо Кабінету Міністрів [ ]. В Україні діє президентсько-парламентська республіка, що і обумовлює відповідний політико-правовий статус Президента України. До речі, якщо аналізувати законодавство інших пострадянських країн, можемо виявити схожу ситуацію. І як зазначає Л.Кривенко, відмова Основних законів України, Росії, Білорусії, Казахстану від конституювання президентів нормами, що закріплюють їх визначення главами виконавчої влади, в науковому плані супроводжується непростими дискусіями [ ].
Статус Президента України характеризується певною двоїстістю влади, що закріплюється Конституцією нашої держави. Двоїстим центром влади (за концепцією двоїстого центру І. Коліушка, В.Авер'янова та В.Шаповала) [ ] є два функціонально поєднаних суб'єкта - Президент і Кабінет Міністрів. Така формула, за В. Шаповалом, "в теорії конституційного права позначає характер і зміст правовідносин між Президентом, Урядом та його главою за умов змішаної республіканської форми державного правління" [ ]. Отже, Президент при будь-якій формі державного правління має завжди певне відношення до виконавчої влади. Але повноваження Президента та відношення його до певної гілки влади випливають з фактичних умов та особливостей державного розвитку країни, функціонування гілок влади та потреб суспільства.
В рамках здійснення своїх обов'язків Президент призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку. Реалії сьогоднішнього державно-політичного життя полягають в тому, як зазначає В. Шаповал, що конституційний текст дозволяє Президенту при визначенні кандидатури Прем'єр-міністра діяти в межах альтернативи. Перший шлях - Президент може виходити з реального розкладу партійно-політичних сил у Верховній Раді і орієнтуватися на суто партійного кандидата (бажано від найвпливовішої партії, яка має велику кількість голосів в парламенті та підтримку інших партій). Другий шлях - ініціювати кандидатуру, яка з об'єктивних чи суб'єктивних причин здатна отримати підтримку парламентської більшості. У першому випадку Президент не може мати великого впливу на главу Уряду, який працює на завдання партії, у другому ж - активно бере справи по керівництву Урядом в свої руки. Як показує досвід функціонування державної влади, Президент України найчастіше використовує останній шлях формування Кабінету Міністрів.
Ще одним кроком до посилення впливу Президента України на Кабінет Міністрів та міністерства України є введення інституту державних секретарів [ ]. Ці посади введені в рамках продовження адміністративно-правової реформи в Україні. Основними завданнями державних секретарів є організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності Кабінету Міністрів та міністерств України. Доцільність введення таких посад є достатньо дискусійною з огляду на те, що ці функції раніше виконувалися відповідними заступниками міністрів та керівником Секретаріату Кабінету Міністрів. Зараз же, цим указом скасовуються посади перших заступників і заступників міністрів. Керівництво Секретаріатом Кабінету Міністрів доручається державному секретарю Кабінету Міністрів, керівництво апаратами міністерств відповідним державним секретарям міністерств. Указ Президента встановлює, що державні секретарі призначаються Президентом за погодженням з Прем'єр-міністром, звільняються Президентом одноособово. Тобто, як бачимо введення посад державних секретарів, безсумнівно, збільшило вплив Президента на виконавчу владу, але разом з тим може призвести до її розколу з огляду на відсутність чіткої вертикалі виконавчої влади, що характерна для розвинених країн.
Виникає небезпечна ситуація, коли по суті (особливо це стосуєтьсяміністерств), органом виконавчої влади керують дві особи - міністр і державний секретар, з огляду на досить великий обсяг функцій останнього щодо кадрових перестановок та затвердження кошторису видатків в міністерстві. Причому відповідальність за
Loading...

 
 

Цікаве