WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Головні принципи міжнародного права комерційної діяльності - Реферат

Головні принципи міжнародного права комерційної діяльності - Реферат


Реферат на тему:
Головні принципи міжнародного права комерційної діяльності
Розвиток підприємницької діяльності в сучасному світі дедалі більше потребує вдосконалення її правового регулювання як на національному рівні, так і на міжнародному.
Найхарактернішими в цьому плані є регіональні міжнародні акти. Так, у Європейській конвенції про облаштування і підприємництво від 13 грудня 1995 р. підприємницька діяльність характеризується як така, що приносить доходи (гл. ІV).
Стаття 10
Кожна Сторона, що домовляється, дозволяє громадянам інших Сторін на своїй території будь-які види діяльності, що приносять дохід, на рівних умовах із своїми власними громадянами, якщо Сторона, яка домовляється, не має достатньо переконливих економічних або соціальних причин відкликати дозвіл.
Це положення застосовується, але не обмежується цим щодо професій, які використовуються у промисловості, торгівлі, фінансах і сільському господарстві, ремісничих професій, що потребують високої кваліфікації, професій, які пов'язані безпосередньо з розумовою працею, незалежно від того, займається відповідна особа даною діяльністю самостійно або працює у будь-якого роботодавця.
Стаття 11
Громадяни будь-якої Сторони, що домовляється, отримавши дозвіл іншої Сторони на види діяльності, які приносять дохід, протягом певного періоду зазнають обмежень, які не передбачені на момент видачі їм дозволу, якщо тільки такі обмеження не застосовуються тією ж мірою відносно громадян останньої Сторони за аналогічних обставин.
Стаття 12
Громадяни будь-якої Сторони, що домовляється, які на законних підставах проживають на території іншої Сторони, одержують дозвіл, не зазнаючи обмежень, згаданих у ст. 10 цієї Конвенції, на будь-які види діяльності, які приносять дохід, на рівних умовах з громадянами останньої Сторони, якщо вони відповідають одній з умов:
вони на законних підставах безперервно займаються будь-яким видом діяльності, який приносить дохід, на території даної країни протягом п'яти років;
вони на законних підставах безперервно проживають на території даної країни протягом десяти років;
вони були допущені в країну для постійного проживання.
Ще один важливий документ - Кодекс Бустаманте 1928 р., який є додатком до Конвенції про міжнародне приватне право, що набрала чинності 25 листопада 1928 р.
Цей документ встановлює пріоритет законодавства країни кожної зацікавленої особи в регулюванні комерційної діяльності. Так, у розділі "Міжнародне торгове право" зазначається, що здатність займатися торгівлею і бути стороною в комерційних контрактах регулюється виключно власним законодавством країни кожної зацікавленої особи (ст. 232).
Стаття 235
Місцевий закон застосовується в разі виникнення необхідності заборонити заняття торгівлею посадовим особам, торговим агентам і брокерам.
Стаття 236
Будь-яка несумісність із здійсненням торгівлі, яка випливає із законів або спеціальних положень, що діють на будь-якій території, регулюється тим самим законом.
Стаття 237
Ця ж несумісність, що стосується дипломатичних і консульських агентів, визначається законом держави, яка їх призначила. Країна їхнього перебування також має право заборонити їм займатися торгівлею.
Стаття 239
З метою публічного характеру якість торгівців регулюється законом місця, де укладена угода або де здійснюється торгівля.
Найважливішим принципом міжнародного права комерційної діяльності є свобода торгівлі. Цей принцип містить не тільки поняття безпосередньо торгівлі, а й свободу виробництва.
Так, у комерсанта є право вільного вибору виду чи напряму комерційної діяльності. Цей вибір вільний. Разом з тим він визначатиметься певними параметрами: межами видів комерційних правовідносин; потребами ринку; діловими та організаційними здібностями комерсанта; наявністю фінансових, матеріальних, сировинних ресурсів тощо.
Держава впливає на цей вибір лише засобами права, податкової політики та формами державного стимулювання розвитку тієї чи іншої комерційної діяльності.
У процесі комерційних правовідносин є можливість залучення майна та коштів громадян і коштів юридичних осіб на добровільних засадах з наданням можливості отримання їх власником прибутку, що дає змогу залучити до господарського обігу значні кошти і стимулювати таким чином розвиток комерційної діяльності.
Комерсанти також можуть самостійно формувати програму діяльності, обирати постачальників, партнерів, споживачів виготовленої продукції, у тому числі й на міжнародних ринках.
Свобода торгівлі передбачає можливість виходу на ринок праці. Комерсант визначає штатну чисельність, заробітну платню тощо. Проте на нього покладаються обов'язки роботодавця: соціальне страхування, забезпечення техніки безпеки, оздоровлення та ін.
Принцип свободи торгівлі надає комерсанту можливість залучати і використовувати матеріально-технічні, фінансові, трудові, інтелектуальні, природні та інші види ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством.
Цей принцип також розрахований на широке розгортання саме підприємницької ініціативи. Він надає комерсантам право вільного розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених національним законодавством країн.
Цей прибуток використовується комерсантом на свій розсуд - на подальший розвиток виробництва, поліпшення якості, конкурентоспроможності вироблюваної продукції, на соціальні потреби працівників.
Необхідно зазначити, що в більшості країн з розвиненими ринковими відносинами свобода комерційної або виробничої діяльності (на вибір) надана будь-якій фізичній або юридичній особі і кваліфікується як "суспільна свобода".
Між іншим, хоча отримати статус комерсанта досить просто, а створення підприємств заохочується законодавством, свобода підприємництва має в кожній країні свої обмеження.
Так, у Франції Декретом від 18 березня 1981 р. створювалися центри реєстрації підприємств, де представники цих підприємств повинні підписати декларацію про те, що вони підпорядковуються законам або правилам, які стосуються створення, зміни або припинення діяльності підприємств. Декретом від 3 грудня 1987 р. спрощувалися деякі формальності, пов'язані з гласністю при створенні компанії.
Є два види обмежень: обмеження за законом і обмеження за домовленістю.
До обмежень за законом належить недієздатність. Недієздатні не можуть бути комерсантами. До недієздатних осіб закон відносить осіб, які не досягли повноліття або таких повнолітніх, які мають розлад розумової діяльності.
Повнолітні, що перебувають під опікою або піклуванням, не можуть провадити комерційну діяльність на відміну від повнолітніх, які перебувають під наглядом органів правосуддя.
Обмеження за законом стосуються службовців, органів державного управління, суддів, військових, поліцейських і т. п.
Особи, що підлягали деяким видам кримінальних покарань, можуть бути позбавлені права на комерційнудіяльність.
Взагалі необхідність контролю за економічною діяльністю потребує заборони або дозвільного порядку комерційної діяльності окремих осіб, заборони або дозвільного порядку для окремих видів комерційної діяльності для всіх осіб.
Серед обмежень комерційної діяльності є й обмеження за домовленістю. Так, може бути укладено договір, за яким одна зі сторін бере на себе зобов'язання не вдаватися до будь-якої професійної
Loading...

 
 

Цікаве