WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Контрактне регулювання міжнародної комерційної діяльності - Реферат

Контрактне регулювання міжнародної комерційної діяльності - Реферат

потребує застосування для процедур відправки і прибуття норм транспортного права відповідних країн, хоча сам він регулюється правом тільки однієї країни.
Обсяг колізійних норм відображає предмет і широту тих відносин, що виникають у процесі міжнародних комерційних контактів фізичних та юридичних осіб. З огляду на різноманітність сучасних міжнародних комерційних відносин спостерігається активна диференціація колізійних норм. Це, у свою чергу, приводить не тільки до збільшення їх кількості, а й до їх дроблення.
Зазначимо, що існують два головні методи регулювання колізійних норм:
метод так званої прив'язки;
метод локалізації.
Прив'язка - це правовий зв'язок, що об'єднує правовідносини і регулююче право. Наприклад, правовідносини купівлі-продажу і право країни-продавця. Колізійну прив'язку називають також формулою прикріплення. Це найважливіший елемент колізійної норми.
Що стосується формулювання самої колізійної прив'язки, то право дозволяє зробити це у двох формах: прямої вказівки на право певної країни (як правило, це право країни, де прийнята колізійна норма) або вказівка на загальну ознаку, на підставі якої визначається певне право.
Такі загальні ознаки зводяться до шести формул прикріплення:
особистий закон учасників контрактних відносин (закон громадянства, закон національності юридичної особи, закон місця проживання або місцезнаходження) - lex personalis;
закон місця знаходження майна - les rei sitae;
закон місця здійснення акта (правомірного за угод або неправомірного за деліктів) - lex loci actus;
закон місця діяльності - lex loci activitis;
закон суду (арбітражу), що розв'язує спір, - lex fori;
закон, з яким дані правовідносини найбільше пов'язані, - les causae.
У більшості країн колізійні норми включені до складу національних норм. Цікавими в цьому плані є положення Зводу міжнародного приватного права США. У § 6 Зводу - "Принципи вибору права" - зазначається, що за відсутності відповідних указівок у законі судам рекомендується брати до уваги такі сім чинників: потреби міждержавної і міжнародної систем, політика суду, політика інших зацікавлених держав та їхні інтереси у вирішенні конкретного питання, захист виправданих очікувань, політика в конкретній галузі права, визначеність, передбачуваність та єдність результату, полегшення вибору та застосування права, яким слід керуватися.
Можливі випадки, коли прив'язка колізійної норми відсилає не до права певної країни, а до положень міжнародного договору.
Локалізація - це визначення місцезнаходження, яке й зумовлює прив'язку. Тобто визначення місцезнаходження показує, що правовідносини залежать від конкретної прив'язки. Наприклад, у тому ж договорі міжнародної купівлі-продажу компетенція права країни-продавця визначається, по-перше, наявністю відповідної умови в договорі, по-друге, адекватністю цього положення принципові вибору сторонами регулюючого договір права.
Визначення місцезнаходження:
1. Матеріальне - це місце проведення міжнародної комерційної операції (відоме або яке встановлюється), об'єктом якої є речі, майно. Цей спосіб узгоджується із старовинним "реальним статусом" Бернара д'Аржанте, який набув значення міжнародного звичаю і трактується як закон місцезнаходження майна (lex rei sitae). Відповідно до нього правове становище матеріальних речей, як рухомих, так і нерухомих, визначається правом тієї країни, де вони знаходяться.
На практиці в ситуації, коли сторони, незважаючи на свободу вибору, не вказали в контракті регулююче право, буде застосовуватись lex rei sitae. У випадку, коли матеріальна річ не єдиний предмет договору, міжнародна комерційна операція може змінити правове становище даної речі.
2. Юридичне визначення місцезнаходження - мова йде вже не про місце (географічний пункт) проведення міжнародної комерційної операції, а про те, яка саме національна правова система буде її регулювати. У такому разі застосовується принцип свободи компетентного права. Суть методу полягає в тому, що суди, які розглядають справу по суті, повинні вирішити, яке право регулює відносини учасників договору, виділяючи з ознак прив'язки не ту, яку хочуть прийняти сторони, а ту, що дає змогу найкраще застосувати відповідне проблемі право. Слід мати на увазі, що міжнародно-правове регулювання такої прив'язки допускає до різних розділів одного й того самого договору застосовувати різні національно-правові системи. Така можливість "розподілу" контракту передбачається в ст. 4.1 Римської конвенції від 19 червня 1980 р. про право, що застосовується в договірних зобов'язаннях.
Необхідно зазначити, що питання про локалізацію договору потребує додаткових уточнень. Так, існують два підходи, що в першу чергу претендують на регулювання міжнародного комерційного контракту: визнання права країни його укладення або визнання права країни, де він виконується. Зауважимо, що історично тривалий час превалювала перша позиція. Деякі національні правові системи, наприклад Італії, підтримують цю позицію досі.
Право країни виконання контракту відображає реальніший підхід, бо виконання - це мета контракту і його найважливіший етап. Виконання контракту відображає його зміст, тоді як місце підписання може бути випадковим і викликати сумнів. Але в судовій практиці застосовуються обидві системи. У цьому зв'язку доцільно керуватися положеннями Римської конвенції від 19 червня 1980 р. про право, що застосовується в договірних зобов'язаннях, яка являє собою звід міжнародного приватного права контрактів.
Ця конвенція передбачає:
1. Застосування принципу, що контракт регулює право, яке обране сторонами. Цей вибір має обов'язково передбачатися або випливати з умовконтракту чи з обставин справи (ст. 3.1).
2. У випадку, якщо сторони не заявили про свій вибір, установлюється принцип локалізації (прив'язки до місця) контракту до закону країни, з якою він має найтісніший зв'язок (ст. 4).
3. Цей принцип доповнюється вказівкою, запозиченою із швейцарської доктрини, на істотний внесок (ст. 4.2). Тобто мова йде про те, що контракт має тісні зв'язки з країнами місцезнаходження сторони, що зобов'язана внести істотний внесок на момент укладення контракту. У цьому полягає загальноприйнята презумпція, яка може бути усунена лише в разі використання спеціальних презумпцій, пов'язаних з деякими видами контрактів (що стосуються нерухомості або перевезення товарів), які можуть привести до "розподілу" контракту. У таких контрактах, якщо одна зі сторін контракту не причетна до інших його положень і має тісніший зв'язок з іншою країною, то може бути закріплена спеціальна умова, яка б переводила цю частину контракту в сферу дії закону цієї іншої країни.
Що стосується поняття "істотний внесок", то в кожній групі контрактів він буде свій і визначатиметься положеннями міжнародних конвенцій.
Економічна локалізація означає, що всі операції, які здійснюються на даній території, незалежно від національної належності учасників регулюються встановленими законами прямої дії.
У галузі економіки ці закони загальновідомі: регламентація цін, право конкуренції, торговий поліс, легалізація комерційних операцій тощо. Фактично - це закріплена економічна політика на даний момент. Підкреслимо, що цьому способу прив'язки приділяється значна увага в Римському договорі про створення ЄЕС, зокрема щодо регулювання питань конкуренції.
Під час укладення міжнародних комерційних контрактів необхідною передумовою прав і обов'язків з договору є угода, досягнута сторонами, тобто договір здійснюється в результаті взаємної згоди сторін, збігу їхніх зустрічних
Loading...

 
 

Цікаве