WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державне регулювання міжнародної комерційної діяльності - Реферат

Державне регулювання міжнародної комерційної діяльності - Реферат

більш низькими цінами.
Взагалі антимонопольне законодавство є найпершою формою безпосереднього втручання держави в ринкові відносини.
Уперше його розроблено наприкінці ХІХ ст. у США. Відомий закон Шермана прийнято у США в 1890 р. Цей закон фактично став початком існування антимонопольного (антитрестівського) законодавства. Цим законом було встановлено цілий ряд правил, що стосуються як організації капіталу, так і змісту договорів, що укладаються. Пізніше антимонопольне законодавство неодноразово доповнювалося. У 1918 р. у США прийнято закон Клейтона. Згодом аналогічні закони були прийняті в Канаді та Австралії.
З точки зору засобів підходу до правового регулювання процесу демонополізації економіки виділяють дві основні системи: американську (до неї приєдналася також Японія) та європейську (цієї системи дотримується також Ізраїль, ПАР та інші країни).
На думку фахівців, американське законодавство є досконалішим. Так, за порушення антимонопольного законодавства передбачаються значні штрафи і навіть така санкція, як тюремне ув'язнення до одного року. Закон Шермана як основний антимонопольний законодавчий акт США заборонив не тільки трести та інші об'єднання, спрямовані на обмеження торгівлі, а й саму спробу монополізувати цю галузь.
У країнах Європи антимонопольні закони з'явилися лише в 30-х роках ХХ ст.
Європейська система, на відміну від американської, передбачає обов'язкову реєстрацію картельних та інших угод у спеціальних органах (наприклад, у Федеральному управлінні картелей ФНР). Система реєстрації обмежувальних угод та домінуючих підприємств передбачена також Римським договором, за яким у 1957 р. створено Європейське Економічне Співтовариство. Відповідно до цього договору реєстрації підлягають угоди, які обмежують конкуренцію між державами - членами співтовариства. Право проводити реєстрацію і здійснювати контроль за дотриманням антимонопольних положень вищезгаданого договору надано спеціальній комісії співтовариства.
У країнах СНД антимонопольна діяльність держави є базовою складовою процесу соціально-економічних реформ. Сама демонополізація разом з роздержавленням і приватизацією складають ядро реформ, спрямованих на створення за допомогою правових механізмів рівних конкурентних можливостей для суб'єктів підприємницької (комерційної) діяльності
Серед країн СНД перші антимонопольні закони прийнято в Російській Федерації (Закон "Про конкуренцію і обмеження монопольної діяльності на товарних ринках") та Україні (Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 р.).
Вважається, що саме по собі монопольне становище того чи іншого комерсанта ще не є порушенням антимонопольного законодавства. Має бути доведеним факт зловживання монопольним становищем.
В антимонопольній діяльності держави суб'єктом права виступає сама держава через державні адміністративні органи, які безпосередньо забезпечують процес демонополізації економіки та її розвитку.
Об'єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок у цілому та його окремі елементи; господарюючі суб'єкти, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.
Мета антимонопольного регулювання - це захист інтересів споживачів і суспільства загалом від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних господарюючих суб'єктів, а також захист інтересів суб'єктів підприємницьких відносин від зловживань на ринку.
Засобами антимонопольного регулювання є:
установлення вищого рівня цін і тарифів, граничних нормативів рентабельності;
декларування зміни цін;
установлення стандартів і показників якості для товарів і послуг;
регулювання обсягу ринку виробництва;
установлення державних замовлень та контрактів;
розподіл ринків;
тарифне регулювання імпорту та експорту товарів.
Одним з найважливіших видів державного втручання в економічні процеси, у тому числі в комерційну діяльність, є податки. У системі суспільно-економічних відносин податки виконують не тільки фіскальну (забезпечення доходів державного і місцевих бюджетів), а й регулятивну функції.
У кожній країні існує своя податкова система, яка забезпечує дохід держави. У загальних рисах спільним тут є встановлення таких видів податків:
прямі з фізичних і юридичних осіб;
на майно фізичних і юридичних осіб;
на землю;
непрямі (побічні), визначені державою збори та обов'язкові платежі.
Прямі податки історично виникають раніше, ніж побічні. Їхніми об'єктами є особи, незалежно від доходу; доходи, незалежно від джерел; майно.
До ХХ ст. в Європі виникає кілька систем прямих податків. Так, у Франції - країні кодифікованого права - система прямих податків містить п'ять податків: особистий квартирний; поземельний; подомовий; промисловий; на деякі рухомі цінності.
У Великобританії - країні загального права - чітко визначеної системи податків немає. Вони майже повністю поглинені прибутковим податком, деталізація об'єктів якого дає змогу виділити основні п'ять видів доходів, які підлягають оподаткуванню: доходи від оренди (землі, промислу, доків тощо); доходи власників земель і сільськогосподарський промисел; довічні рента, відсотки, дивіденди; доходи промислові; заробітна плата; пенсія; доходи, що одержуються в суспільному житті.
Існуючі податкові системи свідчать, що побічні податки відіграють значну роль у формуванні доходів держави.
Історично основним видом побічних податків був акциз, за якого об'єктом оподаткування, як правило, виступала вартість товарів, що мали специфічну особливість (тютюн, алкогольні напої, легкові автомобілі), або рівень споживання яких маловразливий до змін цін. У більшості країн чітко виділені акцизні групи товару: алкогольні напої, тютюнові вироби, бензин, легкові автомобілі, коштовності.
Розвиток побічного оподаткування призвів до появи податку на додану вартість, що включений до ціни товару і являє собою частину приросту вартості, яка створюється на всіх стадіях виробництва і надання послуг, або після митного оформлення. Цей податок набув поширення в Європі в 50-х роках ХХ ст. Законодавство понад сорока країн світу (в тому числі 17 європейських) закріпило його як один з основних каналівнадходження в дохідну частину бюджету. За рахунок ПДВ надходить 80 % суми побічних податків у Франції, понад 50 % у Великобританії і Німеччині. У США його вважають таким, що суперечить Конституції США.
Суб'єктами податкових правовідносин у процесі комерційної діяльності виступають, з одного боку, податкові органи, що існують у державі і наділені владними повноваженнями, а з другого - юридичні і фізичні особи - комерсанти (платники податків).
Більшість економістів і фінансистів ХІХ ст. приймали за об'єкт оподаткування тільки чистий прибуток платника, виходячи з того, що рівність обов'язку нести податкову повинність полягає в рівності матеріального тягаря цієї повинності.
У наш час у більшості країн основним видом прямого податку з суб'єктів комерційної діяльності є податок на прибуток. Важливо під час аналізу об'єкта оподаткування чітко розмежовувати дану категорію і поняття одиниці оподаткування, під якою розуміється частина об'єкта оподаткування, щодо якої відбувається встановлення нормативів і ставок оподаткування. Категорія "одиниці оподаткування" має переважно розрахунковий характер і визначається об'єктом обкладення, відносно якого вона формується.
Необхідно також звернути увагу на розмежування категорій "виручка", "дохід", "прибуток".
У законодавстві деяких
Loading...

 
 

Цікаве