WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Джерела міжнародного комерційного права - Реферат

Джерела міжнародного комерційного права - Реферат

контракту, якщо ця норма має диспозитивний характер.
Допущення комерційних звичаїв для регламентації відносин сторін у міжнародних комерційних угодах є на даному етапі об'єктивно необхідним і виправданим. При цьому таке допущення аж ніяк не заперечує доцільність трансформації у відповідних випадках комерційних звичаїв (особливо в торгівлі) у норми закону.
Звичай має відповідати таким вимогам: носити характер загального правила (тобто визнаватися в більшості випадків); бути достатньо відомим у відповідній галузі (наприклад, торгівлі); бути конкретним за змістом і достатньо раціональним (оптимальним).
Важливою умовою використання звичаю в комерційних кон-
трактах є обізнаність з ним сторін, що укладають угоду.
Торгові звичаї, як правило, вказуються в біржових правилах, що входять до спеціальних збірок, у спеціальних збірках Торгових палат, у матеріалах робочих комісій Комітету сприяння зовнішній торгівлі та інших організацій, що діють у рамках ООН, а також у типових контрактах і рішеннях третейських судів з окремих питань.
Зверніть увагу на можливість поширення звичаю на осіб, які з ним не обізнані. Найхарактерніші приклади такого поширення:
звичай, що існує на певному ринку, може бути застосований до осіб, що укладають угоди на цьому ринку, незалежно від їх обізнаності щодо цього звичаю;
якщо особа діє на ринку не особисто, а через агента. Мається на увазі, що вона уповноважила свого агента на діяльність згідно з звичаями цьому ринку, хоча принципалу такі звичаї не були б відомі.
Таким чином, на перший план виходить не суб'єктивний критерій (фактична обізнаність чи необізнаність із цим звичаєм), а об'єктивний - відомість звичаю.
Звичаї можна підрозділити на звичаї спеціального значення (тобто для використання в експортно-імпортних угодах) та на звичаї загального значення, у тому числі для застосування у внутрішній торгівлі.
Питання про застосування торгового звичаю у відповідному випадку підлягає вирішенню на основі законодавства тієї країни, правом якої регулюється дана угода. В разі розбіжностей необхідно надати докази (зміст звичаю). Але так застосовуватись звичай може тоді, коли ні в законі, ні в контракті немає конкретних вказівок на те, як саме необхідно вирішувати контрактне питання.
За відсутності домовленості про застосування звичаю в комерційному контракті вважається, що сторони мали на увазі його застосування, навіть якщо вони про нього не знали, але повинні були знати, бо він (звичай) у міжнародній комерційній практиці є широко відомим і постійно дотримується сторонами в таких комерційних контрактах. Наприклад, істотно впливають на зміст зобов'язань сторін за договором купівлі-продажу торгові звичаї, що побутують у торговій практиці.
Таким чином, з юридичного погляду міжнародні комерційні звичаї являють собою правила, що діють на певній території. Тому питання про застосування у відповідному випадку того чи іншого конкретного звичаю має вирішуватися на основі законодавства тієї країни, право якої регулює даний комерційний контракт.
Слід підкреслити, що у зв'язку з інтернаціоналізацією комерційних відносин створився певний "корпус" міжнародних комерційних звичаїв (особливо в торгівлі) і традицій.
"Звичай" і "традиція" дужі близькі поняття, оскільки обидва розцінюються як правила, що не є нормою права.
Але традиція, на відміну від звичаю, не є джерелом права і застосовується лише за умови, що ці правила відомі сторонам і відображені в комерційній угоді у вигляді прямого посилання або умови, що мається на увазі.
Звичаї та традиції не є складовою національної системи права, але вона може посилатися як на звичайні принципи, так і на торгові звичаї. Наприклад, § 242 Цивільного кодексу Німеччини посилається на "звичаї цивільного обігу" для конкретизації зобов'язальних відносин; § 346 німецького Торгового кодексу під час здійснення торгової діяльності вимагає брати до уваги "звичаї і традиції, що існують у торговому обігу". Відповідно до § 1 німецького закону "Про недобросовісну конкуренцію" дії, що відбуваються у цій галузі, якщо вони суперечать "добрим звичаям", то приводять до появи зобов'язань з відшкодування збитків, які викликані такими діями.
Між іншим, існують різні підходи на національному рівні щодо визначення і ролі комерційних звичаїв у діловій практиці.
Відповідно до права Великобританії, звичаї мають більшу специфіку, що зумовлюється історичними особливостями становлення та розвитку права цієї країни, що досі базується в значній мірі на прецедентах. В одному з найавторитетніших джерел з англійського права дається таке визначення звичаю: "Звичай (custom) - це поодинока норма, що існувала або в дійсності, або в презумпції з давніх часів та набула сили закону в даній місцевості, хоча б вона і суперечила або не відповідала загальному праву всього королівства". Там же зазначається, що слово "custom" по-іншому використовувалося навіть провідними авторитетами в галузі права, але в строго правовому розумінні воно означає виключно давній місцевий звичай.
У британському праві часто розмежовується поняття власне звичаю (custom) та торгового звичаю (trade custom or trade usage). Таке розмежування є специфікою властивостей цього права. Основні відмінності між названими поняттями такі:
торгові звичаї не обов'язково мають існувати з давніх часів;
дія торгового звичаю не повинна бути неодмінно обмежена певною місцевістю або визначеним колом осіб, що є цілком обов'язковим для власне звичаю. У доктрині та в прецедентах зазначалось, що звичай не може діяти на території всього королівства, бо це вже не звичай, а загальне право;
торговий звичай, що суперечить чинному праву, не може бути санкціонований судом, у той час як звичай в певних рамках може отримати судову підтримку.
У братинській правовій літературі торговий звичай визначається як правило поведінки, настільки відоме в даній сфері ділового життя, що воно вважається складовою до укладеного сторонами контракту, якщо тільки воно не було виключене в прямій або непрямій формі.
Таким чином, торговий звичай тісно пов'язаний з відносинами сторін за договором. У братинській термінології більше використовується термін "традиція" відносно торгового звичаю, а "звичай" - щодо звичаю взагалі.
Існують кілька критеріїв, яким мають відповідати торгові традиції за британським правом:
торгова традиція повинна мати характер загального правила: її мусять дотримуватись у всіх випадках, у яких вона застосовується, або в більшості їх;
торгова традиція має бути відомою, тобто бути настільки відомою у відповідній галузі торгівлі, щоб виправдати презумпцію, що сторони в разі укладення контракту мали намір зробити цю традицію невід'ємною частиною своєї угоди. Перша та друга ознаки тісно взаємопов'язані: чим суворіше дотримуються традиції, тим вона відоміша, і тим більше підстав припустити, що традиція відома сторонам;
торгова традиціямає бути визначеною за своїм змістом: якщо традиція не визначена, неможливо
Loading...

 
 

Цікаве