WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Побудова, склад і організація парламентів - Реферат

Побудова, склад і організація парламентів - Реферат

точніше їхніх верхніх палат, визначається по-різному. В тих країнах, де в конституціях фіксується конкретне і рівне представництво суб'єктів федерації у верхніх палатах (Австралія, США, Швейцарія та інші), склад останніх, по суті, завжди визначений і залежить лише від самого факту існування цих суб'єктів. Принцип визначеної норми представництва прямо встановлений в основних законах Австрії та ФРН. Як зазначалося, тут зафіксовані норми представництва у верхніх палатах від окремих суб'єктів федерації залежно від чисельності населення останніх.
У цілому ряді країн питання визначення чисельності складу виборних палат парламентів вирішується на інших засадах. Зокрема, самі конституції або спеціальні закони визначають норму представництва, тобто середню кількість виборців, яких має представляти в парламенті один депутат. При цьому норма представництва звичайно періодично збільшується, що забезпечує більш-менш постійне число членів палати. Іноді змінюється чисельність складу палат, що впливає на саму норму представництва. У тих випадках, коли палати формуються іншими, невиборними способами, відповідне число, як правило, фіксується в конституціях або в законодавстві.
Чисельність парламентів та їхніх палат відбиває певні закономірності. По-перше, кількісний склад нижніх палат практично завжди є більшим і навіть значно більшим, ніж у верхніх палатах. По-друге, чисельність нижніх палат певною мірою відповідає кількості населення тієї чи іншої країни, хоча така залежність відносна. Так, в Європі найменш чисельними є парламенти в таких країнах, як Ісландія, Кіпр, Люксембург і Мальта, Вони налічують від 60 до 80 депутатів. До складу парламентів Латвії, Естонії, Молдови і Словенії входять від 90 до 101 депутата. Від 130 до 200 депутатів мають парламенти або нижні палати парламентів Австрії, Данії, Ірландії, Литви, Нідерландів, Норвегії, Чехії, Словаччини, Фінляндії, Швейцарії та Югославії. Склад парламентів (нижніх палат) Албанії, Бельгії, Болгарії і Португалії визначений у межах від 201 до 260 депутатів, У решті країн з відносно невеликим населенням можна знайти значно вищі цифри. Зокрема, у Швеції до складу представницького органу входять 349 депутатів, в Угорщині - 386.
Найчисельнішими за складом є нижні палати парламентів США (435), Росії (450), Польщі (460), Японії (512), Франції (577), Італії (630), Великобританії (650) та ФРН (662 депутати). Верхні палати парламентів деяких з цих країн також мають значний чисельний склад. Наприклад, в Японії, Італії та Франції вони нараховують відповідно 252, 315 і 319 де-путатів (станом на 01.01.97 p.).
Одна з особливостей верхніх палат парламентів у країнах з федера-тивною формою державного устрою полягає в тому, що палати, які є орга-нами призначеного представництва, мають невеликий кількісний склад.
Так, у сенаті парламенту Канади нараховується 112 місць. Водночас у палаті громад (нижня палата) засідають 295 депутатів. Ще більша диспро-порція між кількісним складом палат парламенту ФРН.
Незначна кількість місць у верхніх палатах, які формуються за принципом рівного представництва кожного з суб'єктів федерації. Наприк-лад, у верхній палаті парламенту Швейцарії лише 46, Австралії - 76 де-путатів. Не можна визнати чисельним і сенат конгресу США, до складу якого входять 100 членів. Характерною рисою такого представництва є, як зазначалося, ігнорування чисельністю населення суб'єктів федерацій.
Характеризуючи загальну організацію роботи парламентів у роз-винутих країнах, слід зазначити, що вони працюють посесійне. Початок і черговість засідань встановлені за принципом "осінь - весна". Перерви між першою і другою сесіями або в одній сесії називаються парламентськими канікулами і в розвинутих країнах звичайно приурочені до великих християнських свят - Різдва Христового та Великодня.
За тривалістю сесії у різних країнах неоднакові. Так, у Фінляндії пар-ламент засідає 120 днів, у Данії, Португалії - 8 місяців, у Великобританії сесія палати громад триває в середньому 175 днів. Осіння сесія палат іспанських кортесів триває 3-4, весняна - 4-5 місяців. У національних зборах Франції тривалість першої сесії становить 80, другої - 90 днів. У всіх парламентах літній період є часом відпусток.
Крім чергових, проводяться надзвичайні, або позачергові, сесії, які, у разі потреби, скликаються під час канікул або літньої відпустки депутатів. Їхні строки обмежені початком чергових сесій або вирішенням питань порядку денного. На відміну від чергових, які скликаються за власним правом палати або за формальною ініціативою глави держави, згідно з датами і строками, встановленими в конституціях, порядок скликання надзвичайних сесій пов'язаний з волевиявленням ширшого кола суб'єктів конституційно-правових відносин.
В окремих республіках (Ісландія, Португалія) та монархіях (Нідерлан-ди, Норвегія) скликання позачергової сесії здійснюється виключно главою держави, хоча реальним ініціатором такої дії здебільшого виступає уряд. У Данії відповідне право належить прем'єр-міністру або 2/5 загальної кількості депутатів, у Швеції - уряду, голові парламенту або 150 його членам, в Іспанії - уряду, постійним комісіям або абсолютній більшості членів кожної з палат, у Франції - прем'єр-міністру або такій самійбільшості членів нижньої палати. У Швейцарії можливими ініціаторами надзвичайної сесії визнані уряд, будь-які п'ять суб'єктів федерації 1/4 складу нижньої палати.
Наведений порядок скликань надзвичайних сесій свідчить, що в більшості випадків у країнах зі змішаною республіканською і парламентарними формами ця подія не відбувається без участі уряду. Відповідне право уряду ставить парламент у залежність від нього. З іншого боку, недемократичним є значне обмеження або відсутність права депутатів (точніше парламентських фракцій) на скликання надзвичайних сесій. Встановлена в окремих конституціях вимога підтримки ініціативи про скликання позачергової сесії парламенту абсолютною більшістю членів палати не тільки позбавляє опозицію відповідного права, а й ставить під сумнів його зміст. Практично в подібних випадках скликання позачергової сесії визнається суто урядовою прерогативою.
Сесійний характер роботи представницьких органів є свідченням їх професійного характеру. Однак тривалість сесій парламентів не слід пере-оцінювати. У Бельгії, Швейцарії, Японії та деяких інших країнах палати засідають в середньому не більше 80 днів на рік. Головне, щоб парламенти здійснювали реальні владні повноваження і посідали належне місце в державному механізмі.
Сесійні засідання палат звичайно мають відкритий характер. Водночас припускається проведення і закритих парламентських засідань. Кворум для проведення засідань встановлений різний: від трьох і сорока депутатів відповідно у верхній і нижній палаті парламенту (Великобританія), до однієї третини (Австрія, Туреччина, Чехія і Японія) або половини складу палати (майже всі інші країни).
У двопалатних парламентах припускається можливість спільних засідань обох палат. У Норвегії, де внутрішню побудову парламенту лише умовно можна вважати двопалатною, спільні засідання звичайно прово-дяться для усунення розбіжностей, що виникають у процесі обговорення і прийняття законопроектів. У Росії такі засідання передбачені для заслу-ховування послань президента і конституційного суду та виступів керівників іноземних держав. У деяких країнах спільні засідання палат скликають з приводу важливих питань державно-політичного життя, наприклад щоб призначити членів уряду (Швейцарія), щоб прийняти присягу в обраного президента (Австрія) тощо.
Loading...

 
 

Цікаве