WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Побудова, склад і організація парламентів - Реферат

Побудова, склад і організація парламентів - Реферат

парламентів тривалість легіслатури вста-новлена, як правило, в межах чотирьох-п'яти років. Прикладом може бути парламентська практика європейських країн. Чотирирічний строк повнова-жень парламентів визначений конституціями Албанії, Болгарії, Греції, Ес-тонії, Ісландії, Данії, Норвегії, Португалії, Фінляндії та деяких інших держав. На такий самий строк обираються депутати до нижніх палат парламентів ряду федерацій, де верхні палати повністю або частково формуються на невиборних засадах (Росія, ФРН) або де цей строк неможливо встановити через різні умови виборів депутатів від окремих суб'єктів (Австрія).
П'ятирічний строк повноважень прийнятий для парламентів Кіпру, Люксембургу, Мальти й Угорщини та для нижньої палати парламенту Великобританії. Серед європейських країн тільки в Латвії парламент обирається на три роки. З цього можна зробити висновок, що в державно-політичному житті країн світу сформувались оптимальні підходи до періодичності скликань представницьких органів.
Проте абсолютизувати вищерозглянуті риси парламентської побудови не слід. Значення їх треба пов'язувати з більш загальними факторами, що супроводжують державно-правовий розвиток тієї чи іншої країни. Зрештою форми парламентської організації та діяльності завжди наповнюються певним суспільно-політичним змістом.
Сказане стосується і тих парламентів, верхні палати яких формуються на невиборній основі, наприклад шляхом призначення. Саме так заміщуються місця в бундесраті ФРН: його члени призначаються урядами земель із свого власного складу. Кількість членів бундесрату від кожної землі залежить від кількості її населення і встановлена в межах від трьох до шести. Під час голосування в бундесраті всі голоси від окремої землі подаються як один голос.
Спосіб призначення членів верхніх палат парламентів застосовується і в деяких інших розвинутих країнах. У Канаді сенаторів призначає генерал-губернатор за рекомендацією прем'єр-міністра. Сенатори можуть займати своє місце до досягнення ними 75-річного віку. В основу формування сенату покладений принцип нерівного представництва від різних провінцій. Зокрема, по 24 місця в палаті мають такі провінції, як Онтаріо і Квебек. Від інших провінцій може бути призначено десять, шість або чотири сенатори.
Такий розподіл місць у палаті враховує кількість населення різних провінцій, рівень їх економічного розвитку та багато інших факторів.
У Росії в ст. 95 Конституції передбачено, що до складу ради федерації мають входити по два представники від кожного суб'єкта федерації:
по одному від представницького органу і органу виконавчої влади. По суті це означає формування верхньої палати парламенту на змішаній основі.
На змішаній основі формуються верхні палати і в деяких інших країнах, де в різних співвідношеннях сполучаються вибори, призначення, а також заміщення депутатських місць за посадою або навіть за власним правом. Так, в Ірландії на строк повноважень верхньої палати прем'єр-міністр може призначити одинадцять сенаторів, які мають ті самі права, що і їхні обрані колеги. Як правило, у такий спосіб до парламенту проводяться ті керівники правлячої партії, які не були обрані в нижню палату. В Італії і Хорватії до обраного складу верхньої палати президент може ввести ще п'ять сенаторів. Він призначає (в Італії - довічно) тих громадян, які уславили батьківщину видатними заслугами в різних сферах суспільного життя. Членами верхніх палат парламентів у цих країнах за власним правом і довічно є колишні президенти.
Особливе місце серед верхніх палат займає палата лордів парламенту Великобританії. Тут сполучаються практично всі невиборні способи заміщення депутатських місць. До того ж при формуванні цієї палати за-стосовуються принципи суто феодального походження. За своїм складом палата лордів є формально найчисельнішою серед верхніх палат парла-ментів країн світу: право займати її лави має приблизно 1200 чоловік. Певні порівняння тут можливі лише з всекитайськими зборами народних представників, які за Конституцією КНР є вищим органом державної влади. До їх складу входить близько трьох тисяч депутатів.
Переважну більшість членів палати лордів становлять так звані спадкові лорди. Зараз їх приблизно вісімсот, і вони, як і раніше, передають свої титули герцогів, маркізів, графів і віконтів у спадщину разом з місцем у па-латі. З кінця 50-х років XX ст. поступово утворилася досить значна (нині понад 350 чоловік) група довічних лордів. Такий титул надається монархом за поданням прем'єр-міністра відставним політикам, діячам науки, культури тощо. Свій титул і місце в палаті вони зберігають довічно, але не мають права передавати нащадкам. Довічні лорди є найбільш динамічним елемен-том палати. Фактично саме вони забезпечують її збереження як державного інституту, беручи більш-менш активну участь у парламентській роботі.
Членами палати лордів є також так звані судові лорди, або лорди-юристи, яких призначає монарх здебільшого з числа суддів одного з вищих судів - апеляційного суду, та лорди, які е членами палати на підставах успадкування або довічного призначення і які раніше обіймали певні судові посади. Статус судового лорда має і лорд-канцлер, який являє собою унікальну державно-правову фігуру. Він обіймає ряд судових посад, очолює палату лордів в цілому і є членом кабінету міністрів (уряду), якому підпо-рядковане державне управління у сфері юстиції. В його особі поєднуються функції органів трьох влад - законодавчої, виконавчої, судової.
Лорди-юристи формально наділені тими самими правами, що й інші члени палати. Але фактично вони не беруть участі в загальних засіданнях палати, якщо там не розглядаються питання організації судоустрою і судо-чинства. Засідання самих лордів-юристів визначаються як форма діяльності вищого суду Великобританії - суду палати лордів.
Нарешті, до складупалати лордів входять так звані духовні лорди. Це ієрархи церкви, які репрезентують її тут. Наявність такого представництва в палаті відображає особливий характер зв'язків, що існують між церквою і державою.
Палата лордів парламенту Великобританії - унікальне явище в су-часному державно-політичному житті розвинутих країн. Вона не має ва-гомих владних повноважень, а її конституційне становище чи не найбільш умовне серед усіх верхніх палат парламентів.
Розглядаючи побудову парламентів зарубіжних країн, варто звернутися до відповідного досвіду Норвегії. Представницький орган тут формується як єдина колегія на основі загальних виборів. Але після його обрання самі депутати вирішують шляхом голосування, хто з них буде засідати в одній палаті, а хто - в другій. Конституція встановлює пропорцію між чисельністю складу палат. Усі депутати парламенту Норвегії обираються на чотири роки.
Існує певна закономірність: чим ближчий спосіб формування верхніх палат до прямого волевиявлення народу, тим ширше коло їхніх повноважень, тим ближче вони до обсягу компетенції нижніх палат. Аналіз змісту реальної компетенції палат та їх співвідношення дозволяє визначити місце кожної з них у парламентській організації та справжню роль представницьких органів у здійсненні державної влади.
Велике значення для характеристики організації парламентів мають питання їхнього складу. За своєю природою парламенти є колегіальними органами, що вже саме по собі створює умови для їх певної чисельності, яка нерідко прямо визначається в основних законах. У Греції, Іспанії, Македонії, Португалії, Хорватії та деяких інших країнах встановлено чисельний мінімум і максимум складу представницького органу.
У федеративних державах чисельність парламентів,
Loading...

 
 

Цікаве