WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Побудова, склад і організація парламентів - Реферат

Побудова, склад і організація парламентів - Реферат

основі прямих виборів. При цьому в законодавстві звичайно фіксується норма пред-ставництва, тобто визначається середня кількість виборців, від якої в палату (парламент) обирається один депутат. Такий порядок формування нижніх палат іноді забезпечує представницький характер парламенту в цілому.
Порядок формування верхніх палат має істотні відмінності і звичайно відрізняється від прийнятого для нижніх. В ряді країн застосовуються прямі вибори. Їх нерідко проводять не тільки на основі виборчого права з більш високим віковим цензом, а й з використанням інших виборчих систем. Зокрема, так формують іспанський, італійський, польський, румунський і чеський сенати, а також палату радників парламенту Японії.
Свої особливості мають прямі вибори у верхні палати парламентів де-яких федеративних держав. Представництво в таких палатах насамперед враховує наявність суб'єктів федерації. Від кожного суб'єкта обирається рівна кількість депутатів. Так, сенат конгресу США обирається безпосеред-ньо виборчим корпусом за принципом "по два сенатори від кожного штату". На таких самих засадах відбуваються вибори верхніх палат парламентів Венесуели, Мексики і Бразилії. У Швейцарії до ради кантонів обирають по два представники від кожного суб'єкта федерації. Для цього у 22 кантонах проводять прямі вибори, в одному відповідна процедура відбувається в рамках кантонального представницького органу.
Представництво у верхній палаті парламенту Австралії забезпечують 12 сенаторів від кожного штату і два сенатори від кожної з так званих те-риторій, що не мають статусу штату. В Югославії до складу верхньої палати входять 40 депутатів, обраних у рівній кількості від республік - суб'єктів цієї федерації (Сербії і Чорногорії). За аналогічними або близькими принципами формується повністю або частково склад верхніх палат парламентів таких федеративних держав, як Малайзія та Нігерія.
Суб'єкти федерацій мають різну чисельність населення і, отже, різняться кількісним складом виборчого корпусу. Тому розглянута практика формування верхніх палат призводить до фактичного порушення принципу рівного представництва у масштабах усієї країни. Проте ці порушення вважаються об'єктивними.
Існують країни, де принцип рівного представництва суб'єктів федерацій у верхніх палатах парламентів трансформувався у рівне представництво від адміністративно-територіальних одиниць. Так, у Хорватії до палати округів обирають по три представники від кожної відповідної одиниці.
В окремих країнах склад верхніх палат формується шляхом непрямих, або багатоступінчастих виборів. Прикладом може бути сенат парламенту Франції, який за конституцією забезпечує представництво "територіальних колективів" республіки, а також французів, що мешкають за межами країни.
Сенаторів обирають спеціальні колегії, що утворюються в департамен-тах - одиницях адміністративно-територіального поділу. До складу кожної такої колегії входять депутати національних зборів (нижньої палати) від де-партаменту, генеральні радники (члени представницького органу самовряду-вання) і делегати від муніципальних органів комун - найнижчої ланки адміністративно-територіального поділу. Враховуючи те, що депутати на-ціональних зборів і генеральні радники департаментів самі обрані населен-ням, а делегатів від комун обирають муніципалітети, тобто обрані населен-ням відповідних територій представницькі органи самоврядування, вибори в сенат французького парламенту слід визнати дво- і триступінчастими.
У Нідерландах верхня (перша) палата формується на основі дво-ступінчастих виборів. Її члени обираються провінційними штатами, які є представницькими органами самоврядування. З використанням процедури непрямих виборів заміщуються всі або частина місць у верхніх палатах парламентів деяких інших країн.
Свої особливості мають непрямі вибори у верхню палату парламенту Австрії. Законодавчі органи (ландтаги) земель обирають своїх представників до федеральної ради. Кількість цих представників залежить від чисельності населення суб'єктів федерації і варіюється від трьох до дванадцяти. При цьому члени федеральної ради обираються на строки власних повноважень ландтагів. Враховуючи, що ці строки різняться, депутати верхньої палати федерального парламенту перебувають не в рівному становищі.
Своєрідним є порядок формування верхньої палати парламенту Словенії - національної ради. Її члени також займають свої місця у представницькому органі за результатами непрямих виборів. Однак найважливішим є те, що представництво в цій палаті має, по суті, корпоративний характер: з 40 радників по чотири обирають від підприємців, від осіб, зайнятих за наймом, від фермерів, представників так званого малого бізнесу і "вільних" професій, шість - від різного роду громадських об'єднань і установ, що займаються неприбутковою діяльністю, і 22 - від територій. Усі радники є обраними на п'ять років, хоч порядок виборів їх не однаковий. Подібне представництво іноді називають реальним. Воно відоме історії парламентаризму. Проте на сьогодні така практика майже унікальна. Тому не дивно, що конституційні повноваження верхньої палати парламенту Словенії мають обмежений характер.
У формуванні верхніх палат використовуються і деякі інші виборчі процедури. В цілому слід підкреслити, що виборні верхні і нижні палати діють у різних умовах. Як зазначалося, на виборах у верхні палати віковий ценз для пасивного виборчого права звичайно вищий, ніж у нижні. Відмінності виявляються і в тому, що строк повноважень (так званий строк легіслатури) членів верхніх палат нерідко більш тривалий. Так, у конгресі США членів нижньої палати обирають на два роки, а верхньої - на шість. У парламенті Австралії - відповідно на три і шість років, у Чехії і Японії - на чотири і шість, у Франції - на п'ять і дев'ять.
Більш тривалий строк повноважень членів верхніх палат ставить їх у меншу залежність від виборців у порівнянні з членами нижніх палат. Крім того, це зумовлює більшу стабільність в роботі, забезпечує депутатам верхніх палат більші можливості для політичного маневру. Слід також пам'ятати, що в країнах з парламентарними формами правління до-строковому розпуску підлягають, як правило, тільки нижні палати.
Однак головною особливістю парламентів з різними строками пов-новажень палат є те, що склад верхніх палат частково оновлюється. У США і Чехії кожні два роки обирається третина членів сенату, у Франції це відбувається кожнітри роки. В Австралії та Японії кожні три роки оновлюється половина складу верхніх палат. На думку теоретиків за-рубіжного парламентаризму, такий порядок має на меті забезпечити спадковість у роботі представницького органу.
Разом з тим принцип часткового переобрання членів верхніх палат створює їм певні організаційно-функціональні переваги перед нижніми пала-тами в процесі парламентської діяльності. Ці переваги можуть мати суттєве значення, наприклад коли верхня палата відхиляє законопроект, прийнятий нижньою палатою незадовго до закінчення строку її повноважень. Природ-но, що немає ніяких гарантій вчасного узгодження цього законопроекту па-латами. Ще більш проблематичним є повторне прийняття законопроекту новим складом нижньої палати. В умовах часткового переобрання верхня палата набуває якості постійного елементу парламентської побудови.
У ряді країн, де верхні палати повністю або частково формуються на основі виборчих процедур, встановлені однакові строки повноважень обох палат. У Бельгії, Іспанії, Нідерландах, Польщі, Румунії, Хорватії, Швейцарії і Югославії це чотири роки, в Італії та Ірландії - п'ять років.
Для членів однопалатних
Loading...

 
 

Цікаве