WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї - Реферат

Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї - Реферат


Реферат на тему
Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї
Стаття ККУ 193:
Привласнення особою знайденого або такого, а-о випадково опинилося у неї, чужого майна, яке мас особливу історичну, наукову, художню чи культурну цікщілт,, а також скарбу,-
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.
1. Об'єктом злочину є право власності. Винний не має законного права володіти, користуватися чи розпоряджатися чужим майном або скарбом, які він знайшов чи які у нього випадково опинились. Таке право належить власникові чи законному володільцю загубленої речі чи майна, яке випадково вибуло із їх володіння. Скарб має перейти у власність держави.
2. Предметом злочину може бути лише майно, яке: 1) є чужим для винного; 2) знайдене винним чи випадково опинилося в нього; 3) має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність або є скарбом.
Знайденим слід вважати таке чуже майно, яке вийшло із фактичного володіння власника і на момент його привласнення винним знаходиться у бездоглядному стані. Зокрема, йдеться про втрачені речі, тобто предмети, які, як правило, не мають ідентифікаційних ознак належності і перебувають у невідомому для власника місці. Виявлення таких речей відповідно до цивільного законодавства розцінюється як знахідка. Закон зобов'язує того, хто знайшов загублену річ, негайно сповістити про це особу, яка її загубила, або міліцію, або відповідний орган адміністративно-територіального утворення чи адміністрацію відповідної організації.
Обставини, за яких знайдене майно вийшло із фактичного володіння його власника або стало бездоглядним, можуть бути різними (втрата внаслідок перевезення, залишення при перебуванні у певному місці тощо) і значення для кваліфікації дій винної особи не мають. Не має значення для наявності складу цього злочину і те, чи знала винна особа, кому конкретно належить знайдене майно, чи була поінформована про цю обставину, чи була вона свідком втрати власником майна або це трапилось за її відсутності.
Не визнається знахідкою майно, яке хоча спеціально і не охоронялось, але знаходилось у сфері виробничої діяльності власника чи тимчасово було залишено ним, законним володільцем чи іншою особою, якій воно було довірено, у певному місці. Заволодіння таким майном при усвідомленні винним зазначених обставин слід розглядати як викрадення.
Таким, що випадково опинилося у винного, вважається майно, яке надійшло в його володіння в результаті випадкового збігу обставин (випадку), - винний не вчиняв якихось спеціальних дій для того, щоб отримати це майно. Це може статися, наприклад, внаслідок неправильного адресування поштових відправлень, предметом яких є зазначене у ст. 193 майно, помилкового його вручення винному як власникові чи законному володільцю тощо. Якщо особа
якимось чином сприяла заволодінню чужим майном, вчинене за наявності для того інших підстав може бути розцінене як викрадення.
Склад розглядуваного злочину має місце лише за умови, що знайдене чи таке, що випадково опинилося у винного, чуже майно мало відповідну цінність, а саме: особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність, або певний правовий статус - було скарбом. Таким чином, привласнення іншого, ніж зазначене вище, знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, чужого майна не утворює складу злочину, передбаченого ст. 193.
Особлива історична, наукова, художня, культурна цінність привласнених предметів визначається у кожному конкретному випадку на підставі експертного висновку з урахуванням не лише їх вартості у грошовому вимірі, а й значення для історії, науки, культури. Формальною ознакою особливої історичної, наукової, художньої чи культурної цінності майна може бути, зокрема, визнання його національним надбанням України.
Слід зазначити, що міжнародно-правові акти та акти вітчизняного законодавства визначають родові ознаки окремих предметів, привласнення яких утворює склад злочину, передбаченого ст. !93. Так, на підставі Конвенції про заходи, спрямовані на заборону та попередження незаконного вивезення, ввезення та передачі права власності на культурні цінності відповідним законом України культурніші цінностями визнаються об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України (оригінальні художні твори живопису, графіки та скульптури; предмети, пов'язані з історичними подіями, розвитком суспільства та держави, історією науки і культури; предмети музейного значення, знайдені під час археологічних розкопок; унікальні та рідкісні музичні інструменти; рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування; рідкісні поштові марки тощо).
Слід зазначити, що особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність можуть становити як окремі твори, речі тощо, так і колекції предметів, які набувають такої цінності лише у своїй сукупності (наприклад, зібрані за певними ознаками стародавні монети, поштові марки, предмети побуту, виробництва, книги тощо, які в окремих примірниках можуть і не являти особливої історичної, наукової, художньої, культурної цінності).
Скарбом визнаються зариті в землі або приховані іншим способом валюта, валютні та інші цінності, власник яких невідомий або в силу закоігу втратив на них право.
Привласнення знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, які не є скарбом, не утворює складу цього злочину і за наявності підстав може бути кваліфіковане за ст. 214.
3. З об'єктивної сторони злочин полягає у привласненні особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї, а також скарбу.
Привласнення - це звернення такого майна на свою користь. За своєю правовою суттю привласнення особою знайденого чи чужого майна, що опинилося у неї, а також скарбу є приховуванням
факту його знайдення або отримання винним з подальшим його використанням на свою користь
На відміну від привласнення як способу вчинення злочину, передбаченого ст. 191, привласнення як спосіб вчинення злочину, передбаченого ст. 193, характеризується тим, що: а) майно, яке є предметом цього злочину, На момент його звернення на користь винного чи користь інших осіб не перебувало у правомірному його володінні; б) винний не вживав будь-яких дій для протиправного вилучення такого майна.
Закінченим цей злочин вважається з моменту, коли винний привласнив знайдене ним майно чи майно, яке випадково у нього опинилось, або скарб і мав можливість повідомити про володіння ним таким майном власника, відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює той факт, що привласнює чуже майно, яке він знайшов чи яке у нього випадково опинилось, або скарб >. незважаючина цю обставину, бажає це зробити. Особливістю суб'єктивної сторони злочину є те, що умисел у винної особи на привласнення зазначеного майна виникає після фактичного встановлення володіння над таким майном.
5. Суб'єкт злочину загальний.
Конвенція ООН про заходи, спрямовані на заборону та попередження незаконного вивезення, ввезення та передачі права власності на культурні цінності від 17листопада 1970р. Ратифікована УРСР 10 лютого 1988р. (ст. 1).
Конвенція ООН про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16листопада 1972р. Ратифікована УРСР 4 жовтня 1988 р. (ст. ст. І, 2).
ЦК (ст. ст. 138-140, 143).
Закон України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" від 21 вересня 1999 р. (ст. ст. 1, 3 ).
Постанова ВР від 24 травня 2001 р. "Про визнання колекції образотворчого мистецтва національним надбанням України".
Список використаної літератури
1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К., 1996. - 111 с.
2. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Юрінком Інтер, 2001 р. - 240 с.
3. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.
4. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - Київ - Харків: Юрінком Інтер, 2003. - 496 с.
5. Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка. - Київ: Юридична думка, 2004. - 656 с.
6. Кримінальне право України. Особлива частина / За редакцією М.І.Бажанова та ін. - Харків. Юрінком Інтер - Право, 2001.
7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001.
8. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. - К.: "Форум", 2004., у 2-х ч. - Ч.2. - 984 с.
Loading...

 
 

Цікаве