WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Криміналістичне вчення про розкриття злочинів - Реферат

Криміналістичне вчення про розкриття злочинів - Реферат


Реферат на тему:
Криміналістичне вчення про розкриття злочинів
У криміналістиці вирішення даного питання є неоднозначним. Існує низка концепцій, одна з яких, наприклад, полягає в тому, що розслідування злочинів не обов'язково пов'язане з їх розкриттям, оскільки у деяких випадках вже під час розгляду матеріалів, що містять ознаки злочину, або на початковому етапі розслідування є досить доказової інформації, яка вказує на певну особу, причетну до вчинення злочину. У зв'язку з цим й виник термін "очевидні" злочини, який є умовним і відбиває конкретну ситуацію, коли особа, яка проводить розслідування, приходить до ймовірного знання про конкретну особу, яка вчинила злочин. Така ситуація звичайно створюється при затриманні особи на місці вчинення злочину, розслідуванні економічних злочинів, пов'язаних з конкретною діяльністю певних категорій матеріально відповідальних осіб, службових злочинів, вчинених певним колом осіб, наділених службовими повноваженнями, і таких, які мають доступ до документів, матеріальних цінностей тощо. Залежно від повноти первісної інформації можна говорити й про "неочевидні" злочини, що вимагають встановлення особи, яка вчинила даний злочин.
Правильне визначення суті розкриття злочину має важливе криміналістичне значення, оскільки воно пов'язане з побудовою структури окремих методик розслідування, визначенням його етапів. При цьому в основі такого рішення повинно бути положення ч. 2 ст. 98 КПК: "якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи". У таких випадках виникає ситуація, коли конкретний злочин може бути віднесений до "очевидних".
Визначення поняття розкриття злочину має істотне значення для побудови об'єктивної системи статистики боротьби зі злочинністю, що здійснюється правоохоронними органами. Розкриття злочинів тісно пов'язане з розшуковою діяльністю і значною мірою залежить від ефективності розшукових дій слідчого і оперативно-розшукових заходів, що здійснюються органами дізнання за його дорученням, а також заходів, що проводяться цими органами при виконанні ними функціональних обов'язків відповідно до законів України "Про міліцію", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про Службу безпеки України", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю".
Розмежування функцій слідчого, органів дізнання та оперативно-розшукових органів у цій діяльності проводиться залежно від характеру і особливостей об'єктів розшуку. Наприклад, стосовно обвинуваченого, якщо місце перебування його не встановлено, оголошується розшук (статті 138, 139 КПК) або коли не встановлено особу, яка вчинила злочин, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії (ч. З ст. 104 КПК). Це ж стосується розшуку осіб, які зникли, щодо яких є підстави гадати, що вони могли бути вбиті (розшук трупа, його частин), або ж предметів (злочинного посягання, знарядь злочину).
Оперативно-розшуковий аспект розкриття злочинів пов'язаний з діяльністю органів дізнання, у зв'язку з чим на них покладається вжиття необхідних заходів з метою виявлення ознак злочину і особи, яка його вчинила (ст. 103 КПК).
Як свідчить практика (на основі так званої неліченої статистики) та експертні оцінки криміналістів, початковий етап (приблизно перші десять днів розслідування) інтенсивної роботи з розкриття злочину значною мірою визначає успіх розслідування в подальшому. У цей період має застосовуватися комплекс криміналістичних методів і засобів розкриття злочину, слідчих і організаційних дій, оперативно-розшукових заходів.
Розшукова діяльність становить функцію оперативно-розшукових органів, органів дізнання та досудового слідства. Одна частина розшуку належить до оперативно-розшукової діяльності та має на меті встановлення і виявлення об'єктів розшуку, а друга його частина, притаманна органам досудового слідства, пов'язана з вирішенням завдання виявлення вже встановлених об'єктів розшуку. За цією лінією проводиться розмежування функціональних обов'язків правоохоронних органів.
Розшукова діяльність при розслідуванні різних видів злочинів передбачає комплекс дій, спрямованих на:
1) створення умов, що ускладнюють перебування особи, яка переховується, на нелегальному становищі, перешкоджають їй перебувати у певному місці, вільно переміщатися (проживати, оформлюватися на роботу, навчатися та ін.);
2) створення обстановки, що змушує того, хто переховується, шукати зв'язків зі своїм оточенням, змінювати місце перебування і тим самим демаскувати себе;
3) створення у особи, яку розшукують, суб'єктивного уявлення про хід розслідування і розшукову діяльність шляхом суворого дотримання вимог про недопустимість розголошення даних досудового слідства (ст. 121 КПК, ст. 387 КК);
4) використання можливостей впливу на особу, яку розшукують, через її оточення з метою схилити до явки з повинною.
Розшукові дії проводяться у різних ситуаціях. Залежно від виду об'єкта розшуку, ступеня його встановлення, індивідуалізації, наявності інформаційного матеріалу, реєстраційних даних та інших чинників слідчий здійснює різні дії. Слід мати на увазі, що орган дізнання" відповідно до ст. 104 КПК проводить слідчі дії щодо встановлення особи, яка вчинила злочин (що не є тяжким), і невідкладні слідчі дії по справах про тяжкі злочини.
Невідкладні й первісні слідчі дії є криміналістичними поняттями. У більшості випадків вони здійснюються на початковому етапі розслідування. Разом з тим, невідкладного характеру набувають відповідні слідчі дії й на наступних етапах розслідування.
Розкриття злочинів значною мірою залежить від способів їх приховування. Способи приховування злочинів поділяються на групи, пов'язані з такими особливостями:
1) утаювання інформації, її джерел пасивними способами (умовчання, неповідомлення, відтягнення часу, відмова від дачі показань тощо) і активними способами (приховання знарядь злочину, предметів посягання, матеріальних цінностей, грошових коштів та ін.);
2) знищення інформації (слідів злочинця, наслідків його дій);
3) маскування інформації, прийоми якого спрямовані на викривлення уявлення про особу злочинця, спосіб його дій та інші обставини злочину (зміна зовнішнього вигляду особи, яка вчинила злочин, зміна звичайного розташування предметів тощо); фальсифікацію (підроблення) інформації, створення неправдивої інформації, що виходить від заявників (свідомо неправдива заява, донос), учасників кримінального процесу (свідомо неправдиві показання); створення фальшивих слідів, предметів, документів, їх підміна тощо; інсценування злочинів (удаване створення обстановки, яка не відповідає події, що відбулась, з метою приховати злочин і спрямувати розслідування у помилковому напрямі).
У системі розкриття злочинів одним з важливих напрямів є робота слідчого і оперативно-розшукових органів по "гарячих слідах". Даний термін характеризує сліди (матеріальні та ідеальні) яктакі, з моменту залишення яких минуло мінімум часу, що не вплинуло на необоротні зміни "недостиглих" слідів.
Як "гарячі сліди" можуть виступати будь-які зміни, що відбулися внаслідок злочину, у вигляді слідів відображень, речовин, матеріалів, виробів та інших предметів. До таких слідів належать також факти, які викладаються у поясненнях і показаннях різних осіб про подію злочину та його обставини.
Чинник часу як характеристика ступеня збереження матеріальних слідів залежить від їх виду, умов створення, місця знаходження та інших обставин. Стосовна слідів-відображень (сліди рук, взуття, транспортних засобів, знарядь та інструментів тощо), то можливість їх використання як "гарячих" пов'язана з визначенням їх "свіжості" за відносними фізичними ознаками (насиченість потожирового шару слідів папілярних ліній, не вивітрений ґрунт у сліді взуття та ін.), ситуаційними ознаками (наприклад, метеорологічний вплив - слід взуття на свіжому снігу).
Важливим засобом, що сприяє розкриттю злочинів
Loading...

 
 

Цікаве