WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Ліберальна демократія - Реферат

Ліберальна демократія - Реферат


Реферат
на тему:
Ліберальна демократія
Існуючі в наші дні демократичні системи беруть свій початок від форм правління, які виникли в кінці ХVIIIст. під прямим і різностороннім впливом лібералізму. Заслуги лібералізму в розвитку політичної і демократичної думки надзвичайно великі. Ця ідейна і політична течія виступила під прапором свободи особистості, захисту її від державної тиранії. Батьківщиною ліберальних ідей і місцем першого практичного втілення багатьох із них є Англія. Ідеї і практика лібералізму довгий час не співпадали з демократією, як теорією, так і рухом. Ідеологи ранньої ліберальної демократії - Джон Локк, Шарль-Луі Монтеск'є та інші - були стурбовані не забезпеченням усіх громадян рівними політичними правами і привабленням їх до управління державою, а мали метою огородити клас власників, а часто і аристократію від свавілля з боку монарха, ліквідувати феодальні обмеження, які заважали приватно-підприємницькій діяльності.
Демократії, які існують нині в західному світі, тією чи іншою мірою грунтуються на принципах класичної ліберальної демократії, що сформувалися у XVIII ст. Шляхом тривалого пошуку політична думка знайшли в ній ту форму організації влади, яка найкраще покликана поєднати свободу, народовладдя і закон.
Одним із головних принципів демократії є забезпечення свободи громадян. Ця свобода має два аспекти. Політичний - право активно і безпосередньо брати участь у колективному здійсненні влади і громадянський, тобто повна незалежність особистого життя індивіда від політичної влади. Йдеться про ряд особистих прав: недоторканість особи, свободу совісті, слова, зборів, друку, місця проживання, заняття, господарської діяльності, приватної власності та ін.
Лібералізм демократії означає свободу особи, визнану і гарантовану державою. Громадські сили можуть діяти тільки згідно з законом, перед яким усі рівні. Це "правління через закони, а не через людей ". Передбачається юридичний контроль за виконанням законів. У ліберальній державі, хоча і залишається втручання публічної влади в справи суспільства, та воно зведене до мінімуму. Демократична держава передбачає передусім поширення органів самоуправління.
У зв'язку з цим виникають два запитання. Перше - хто повинен мати політичну владу, друге - які повинні бути межі політичної влади, незалежно від того, в чиїх руках вона знаходиться. Відповідь на перше запитання приводить до ідеї демократії, відповідь на друге - до ідеї лібералізму, згідно з якою держава, а в державі законодавча влада не можуть зазіхати на свободу особи, її безпеку, власність, свободу совісті, слова тощо. В цілому лібералізм і демократія мають на увазі один одного, так само як тоталітаризм і деспотизм.
Своєрідне розуміння співвідношення лібералізму і демократії подає вчений Н. Боббіо. Він наводить дві інтерпретації поняття "свобода". Перша - свобода як право людини не бути зобов'язаною здійснювати певну дію. Це передбачає резервований за індивідом простір, який не може бути ніким зайнятий - ні іншими суб'єктами, ні державою ("негативна свобода"). Друга - свобода як обов'язок людей підкорятися тільки законам, у розробці яких вони самі беруть участь ("позитивна свобода"). Перша інтерпретація, на думку Н. Боббіо, властива лібералізмові, друга - демократії.
Іншою важливою засадою ліберальної демократії є принцип згоди і громадянського консенсусу. В його основі лежить ідея "суспільного договору". Так, Спіноза вважав, що люди свідомо поступаються частиною своєї природної свободи і згоджуються підкорятися верховній владі і сукупній могутності всіх, яка незмінно перевищує силу кожної окремо взятої людини. Дж. Локк підкреслював, що добровільна політична спільність людей покликана надійно забезпечити природні права, рівність і свободу, захист особи та її власності. Ж.-Ж. Руссо говорив: згода людей - основа всякої законної влади.
Із двох попередніх принципів випливала вимога здійснення поділу влади. Ш. Монтеск'є писав, що політична свобода може бути виявлена лише там, де немає зловживання владою. Для попередження цього необхідно, щоб одна влада стримувала іншу. Коли ж законодавча і виконавча влада з'єднуються в одному і тому ж органі, свободи бути не може. Не може бути свободи і тоді, коли судова влада не відокремилась від законодавчої і виконавчої. Настає кінець усьому, якщо одна і та ж особа або орган здійснюватиме всі три види влади.
Самого поділу влад ще недостатньо для забезпечення суверенітету народу. Потрібні відповідні механізми їх збалансування і взаємодії. Специфіка таких механізмів великою мірою визначає і різновиди демократичних режимів.
Ліберальна демократія не заперечує безпосереднього волевиявлення народу. Проте найбільш розвиненим і самостійним Інститутом ліберальної демократії є представницька демократія, класична форма якої - парламент як виборчий представницький законодавчий орган.
Забезпеченню свободи повинна служити система противаг різних гілок влади. Передбачається, зокрема, що діяльність уряду і представницьких органів періодично заперечується на засадах змагання. Таке забезпечення громадянського суверенітету влади регулюється правилами змагання, умови якого постійно охороняються від порушень. Це зумовлюється існуванням багатьох партій, покликаних узагальнювати різні інтереси і погляди, політизувати їх. Тобто ліберальна демократія не виключає протиборства, вона лише заперечує беззаконня.
Суверенітет народу здійснюється тільки в межах, встановлених конституцією. Тому як синонім використовується ще також поняття "конституційна демократія". Конституція узаконює державні інститути, покликані забезпечити реалізацію принципів ліберальної демократії.
Розвиток теорії демократії, її збагачення є природним процесом. І життєздатність існуючих ліберальних демократій виявляється в здатності адаптуватися до цих змін без зламу існуючих базових інститутів. Йдеться про систему поправок до конституції, можливість зміни виборчої системи. Тут важливу роль відіграють політичні партії, в тому числі опозиційні, різноманітні асоціації, групи тиску, інші недержавні політичні утворення.
Такими є основні постулати ліберальної, або класичної, демократії як універсальної цінності, незалежної від існуючого суспільно-політичного ладу, його ідеологічних настанов. Інша справа, що постулати цієї демократії реалізуються в конкретному суспільстві, при певному співвідношенні існуючих у ньому політичних сил.
Саме завдяки універсальності теорія доктрини ліберальної демократії здатна до саморозвитку. Дедалі більше вона набуває характеру плюралістичної демократії, головною рисою якої, на думку політологів, є відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади. Народним масам відомі проблеми, які обговорюються, і вони мають змогу впливати на процес прийняття важливих рішень.
Центральна ідея ліберальної демократії - це є здатність простих людей управляти собою. Демократія можлива лише за умови, що громадяни колективно формують своє політичнежиття, а не просто реагують на політику, визначену без їхньої участі. Народовладдя народжується тільки тоді, коли демократія виростає знизу, а не нав'язується згори. Все це відповідно вимагає високої політичної культури населення.
В якості недоліків класичної ліберальної демократії можна відмітити:
1.Формальність, і як наслідок, декларативність демократії для бідних, соціально-незабезпечених верств населення, її перевтілення із народовладдя в змагання грошових мішків.
2. Применшення ролі держави в управлінні суспільством і в укріпленні соціальної справедливості.
3. Надмірний ціннісний індивідуалізм, ігнорування природи людини, її належності до різноманітних соціальних груп.
Loading...

 
 

Цікаве