WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Концепції демократії ХХ ст. - Реферат

Концепції демократії ХХ ст. - Реферат


Реферат
на тему:
Концепції демократії ХХ ст.
Практичною відповіддю на недоліки класичної ліберальної демократії стали робітничі, соціалістичні, комуністичні та інші рухи, а також нові, в чомусь протилежні лібералізму демократичні доктрини і спроби впровадити їх вжиття.
Подолати недоліки ліберальної демократії і здійснити справжнє народовладдя пробує доктрина і реальна модель колективістської (соціалістичної, або пролетарської) демократії. Ця доктрина грунтувалася на марксистському класовому підході - вона розглядалась як антитеза "буржуазної демократії". Загальнолюдська цінність ліберальної демократії відкидалась. Ставилась мета подолати властивий тогочасному суспільству значною мірою формальний характер свободи. Цей тип демократії теоретично достатньо опрацьований. Спроби його практичного здійснення, зроблені перш за все в країнах державного соціалізму, не мали успіху. Але вони значно збагатили теорію і практику демократії, на жаль негативним досвідом. Видатними представниками колективістської демократії були- Руссо, К.Маркс, В.Ленін, К.Шмітт.
Загальні риси колективістських теорій такі:
1. Визнання народу одним цілим, яке має об'єктивні, існуючі ще до свого визнання, загальний інтерес і волю.
2. Відсутність протиріч всередині народу, розглядання політичної опозиції як патології.
3. Колективістське розуміння свободи, як активної, рівноправної участі громадян у справах усієї держави і суспільства.
4. Тоталітарність, всепроникаючий абсолютний характер влади, яка насправді здійснюється вождями від народу, повна беззахисність меншості.
5. Усунення самої проблеми прав людини.
6. Всезагальнополітична мобілізація.
7. Декларування соціальної демократії.
Отже, навіть як доктрина "пролетарська демократія" була хибна за своїми принциповими засадами, означала відхід від справді демократичних традицій і тогочасних здобутків людської цивілізації. Вона відкривала шлях до встановлення тоталітарних диктатур, відчуження народних мас від влади.
Демократія західного взірця виросла із ліберальної політичної системи і наслідує її головні організаційні принципи: конституціоналізм, поділ влади, а також такі цінності, як індивідуальна свобода, права людини, автономія меншості тощо. Оцінки і назви сучасної демократії неоднозначні. Її часто називають плюралістичною, поскільки вона базується на не існуючому раніше різноманітті суспільних інтересів (економічних, соціальних, культурних, релігійних, групових, територіальних та інших) і форм їх вирішення (політичні партії, асоціації і об'єднання, громадські рухи і ініціативи). Найвідоміші представники - Г.Ласкі, Д.Труман, Е.Фраенкель, Р.Даль.
Незвертаючи уваги на схожість з класичною ліберальною демократією, плюралістична демократія має свої особливості:
1. Вона базується на синтезі різноманітних ідей, концепцій і форм власності. Пробує поєднувати традиційні ліберальні цінності з ідеями, які запозичені від соціалістичного, християнського, комуністичного та інших рухів, зважає на нові реалії постіндустріального суспільства.
2. Плюралістична концепція виходить з того, що не індивідум, не народ, а група є головною рушійною силою політики в сучасній демократичній державі. Тільки в групі, а також в міжгрупових відносинах формується особистість, визначається її інтереси, цінностні орієнтації і мотиви політичної діяльності. Кожна людина - представник багатьох груп: сімейної, професійної, етнічної, релігійної, демографічної тощо. За допомогою групи, індивідум одержує можливість вираження і захисту своїх інтересів.
3. Ця демократія, представляє собою форму управління, яка дозволяє багатьом суспільним групам вільно виражати свої інтереси і знаходити в конкурентній боротьбі компромісні рішення.
Якщо узагальнити різноманітні концепції плюралістичної демократії, то можна виділити у них наступні загальні ідеї:
1. Зацікавлена група - центральний елемент демократичної політичної системи, яка гарантує реалізацію інтересів, прав і свобод індивідумів. Сам індивід при цьому відступає на другий план.
2. Загальна воля як результат конфліктної взаємодії різних груп і їх компромісів.
3. Суперництво і баланс групових інтересів - соціальна основа демократичної влади, її динаміка.
4. Система противаг розповсюджується не тільки на інституціональну сферу, але й на соціальну область, де такими противагами виступають різні групи-суперники.
5. Держава - це орган, відповідальний за нормальне функціювання всіх секторів суспільної системи соціальну справедливість у суспільстві.
6. Розпилення влади між різноманітними центрами політичного впливу: державними інститутами, партіями, групами інтересів тощо.
7. Наявність в суспільстві ціннісного консенсусу, який припускає визнання і повагу всіма учасниками політичного змагання основ існуючого державного устрою, демократичних правил гри, особистих прав, закону.
8. Демократична організація самих базисних груп, як умова адекватного представництва інтересів громадян, які ці групи складають.
Плюралістична доктрина демократії знайшла визнання і застосування у багатьох країнах світу, але існують і недоліки. Одним із головних недоліків цієї доктрини нерідко вважають ідеалізацію дійсності, перебільшення групової ітендифікації населення, участі громадян у групах інтересів. Другий важливий недолік плюралістичної демократії це є нерівність політичного впливу різних суспільних груп. Найбільший вплив на владу яу правило мають бізнесові кола, бюрократія, профспілки, військові. Багато хто говорить про консервативність плюралістичної демократії, оскільки для прийняття рішень потребується широке погодження усіх зацікавлених груп, що важко забезпечити на ділі, особливо в періоди політичного реформування. Крім цього, в плюралістичній демократії з великими труднощами пробивають собі дорогу і отримують визнання всезагальні, довгострокові і нові інтереси.
Однією із спроб вийти з протиріч теорії плюралістичної демократії є сформульована Р.Далем теорія поліархії - множинності центрів влади, а отже і елітних груп у демократичному суспільстві. Мається на увазі, що замість єдиного центру суверенної влади повинна бути множинність таких центрів, жоден з яких не може бути повністю суверенним. Доктрина поліархії виходить з того, що згідно з вимогами ліберальної демократії, консенсус і політична рівність повинні бути активними і такими, що розвиваються. Для цього кожний громадянин повинен володіти невід'ємним правом формулювати і відкрито демонструвати, кому він надає перевагу. Саме це збільшує і гарантує можливість рівності в управлінні суспільством. Поліархія поліпшує і доповнює принципи демократії, управління більшості шляхом удосконалення системи народного представництва, міцнішої гарантії прав меншості, усунення різних видів політичної нерівності.
Теоріями концентруючими увагу на самому процесі здійснення влади є репрезентативна і партисипітарна концепції демократії. Концепція, яка пояснює репрезентативнудемократію, виходить із її розуміння як компетентного і відповідального перед народом представницького правління. Воля народу тут не означає його пряму участь. Вона існує далеко не щодо кожного питання і виражається громадянами, як безпосередньо на виборах, так і делегується представницьким органам і депутатам, котрі в межах даних їм повноважень формують загальну волю, а часом і діють проти неї, беручи відповідальність на себе. Відносини між народом і його представниками будуються на основі контролю, обмеження компетенції у рамках закону. Реально репрезентативна демократія звичайно втілюється в парламентаризмі - системі правління, що базується на розподілі влади і верховності влади парламенту. Репрезентативна доктрина демократії має як сильні, так і слабкі сторони. В якості достоїнств цієї моделі управління зазвичай відмічають її здатність гарантувати вільний суспільний устрій і високу ефективність у виконанні суспільних задач. За думкою її прихильників, репрезентативна демократія гарантує порядок і політичну стабільність, оберігає суспільство від масових настроїв і тимчасових захоплень. До недоліків цієї доктрини відносяться:
1. Фактичне усунення народу від влади на проміжку між виборами і тим самим відхід від народовладдя.
2. Неминучу бюрократизацію і олігархізацію влади.
3. Пріорітетній вплив на політику найбільш сильних груп інтересів, перш за все капіталу.
4. Зростання в державі авторитарних тенденцій.
5. Слабку легітимність влади.
6. Широкі можливості політичного маніпулювання, за допомогою складної багатоступінчатої системи влади.
Під впливом критики репрезентативна демократія в 60-70 рр. ХХ ст. одержала широке розповсюдження і реально вплинула на устрій інститутів управління теорії партисипітарної демократії. Вона претендує на максимальну відповідність нормативному ідеалу демократії, як народвладдя і його пристосування до сучасного державного і соціального устрою. Ця теорія виходить із трактування демократії як універсального принципу організації усіх сфер суспільного життя, який забезпечує повагу гідності людини. Демократія повинна бути скрізь: в сім'ї, в школі, університеті, на виробництві, в партіях, державі.
Головними цілями партисипітарної демократії є всебічна демократизація суспільства, суспільна самореалізація особи. Участь багатьох людей в управлінні розширює інтелектуальний потенціал для прийняття рішень, збільшує вірогідність їх оптимізації, підвищує стабільність політичної системи і ефективність управління.
1. Критики партисипітарної демократії стверджують, що вона не може бути формою життя, універсальним принципом його організації. Передбачувана партисипітарна демократизація політичного суспільства веде до авторитаризму чи навіть тоталітаризму. Вона обмежує індивідуальну свободу, створює загрозу приватній власності і підприємництву. Крім того, недоліками цієї демократії є низька ефективність рішень, які приймаються; зниження інституційної відповідальності посадових осіб; неможливість без примусу залучати громадян до систематичної участі в управлінні державою.
Loading...

 
 

Цікаве