WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Сучасна злочинність і удосконалення засобів боротьби з нею - Реферат

Сучасна злочинність і удосконалення засобів боротьби з нею - Реферат

відзначають, що в боротьбі з нею повинні використовуватися дієві заходи. До них вони відносять як оперативні (проникнення в злочинне середовище, контрольована поставка, створення і використання спеціальних підприємств і організацій, стст. 27-31), так і правові (провадження слідчих дій без понятих, встановлення кримінальної відповідальності підозрюваних та обвинувачених за дачу завідомо неправдивих свідчень, можливість розпуску і звільнення співробітників організацій, визнаних такими, що знаходяться під впливом злочинних організацій, стст. 37, 54). В.А. Азаров назвав цей Закон законотворчою спробою "створення виняткового (тобто такого, що складається суцільно з виключень із загальних правил кримінального процесу) судочинства по справах організованої злочинності" [1, с. 31]. Але аналогічні закони (відчутно відступаючі від загальних принципів судочинства) створені й успішно застосовуються в Німеччині, США, Італії, Франції та інших країнах. Так, у Німеччині в інтересах боротьби зі злочинністю, зокрема, терористичної спрямованості, передбачена можливість організації на вулицях і в інших громадських місцях контрольних пунктів для затримання винних і забезпечення доказів вчинених злочинів, на яких кожен повинен засвідчити свою особу і представити наявні речі для обшуку; допускається виключення захисника з процесу, якщо він "зловживає спілкуванням з обвинувачуваним, що знаходиться під вартою" [9, с. 50-74].
При здійсненні правоохоронної діяльності постійно доводиться робити важкий вибір між справедливістю та ефективністю, тому весь час необхідний пошук таких засобів і методів, які б забезпечували ефективність та справедливість [10, с. 92]. Практично все нове, що пропонується в боротьбі зі злочинністю, спрямоване на підвищення її ефективності, зіштовхується із запереченнями, оскільки погіршує положення підозрюваного, обвинуваченого. Так, це, звичайно, має місце. Але при цьому необхідно мати на увазі, що вся процедура розслідування та її регламентація - це конкуренція прав та інтересів потерпілих і злочинців, інтересів особистості й суспільства: будь-яке положення (правило) процедури розслідування, будь-яка міра, що здійснюється в процесі кримінального судочинства, або захищає інтереси потерпілого і тоді обмежує права особи, яка притягується до відповідальності, або забезпечує захист (збільшує його ступінь) прав винного і, відповідно, зменшує міру захисту прав та інтересів потерпілого від злочину, інтересів суспільства [11, с. 50]. Так, стаття 30 Конституції України передбачає, що для огляду в житловому приміщенні встановлюється порядок, аналогічний проведенню обшуку. З цього випливає, що значно підсилюється захист прав особи (зокрема, недоторканність житла), але істотно ускладнюється процедура проведення огляду в приміщенні. Встановлення можливості безконтактного упізнавання є гарантією безпеки особи, яка упізнає, але одночасно зачіпає права особи, яку упізнають.
Приймаючи будь-яку кримінальну і кримінально-процесуальну норму, законодавець повинний враховувати зазначену діалектику співвідношення прав та інтересів різних учасників кримінального судочинства і чітко визначати пріоритетність інтересів однієї чи іншої сторони, тобто вирішувати, чому в даному конкретному випадку віддається перевага - захисту прав, збереженню таємниці, встановленню об'єктивної істини, створенню умов для боротьби зі злочинністю і т. ін. "Необхідність заподіяння збитку одним якимось соціально значимим благам з метою порятунку інших диктується неможливістю в конкретних суспільних умовах вирішувати різні за соціальною значимістю завдання в інший спосіб... В основі такого рішення лежить розуміння неможливості у всіх випадках іншими, нешкідливими способами вести боротьбу зі злочинністю за сучасних умов" [12, с. 177-178].
Питання співвідношення прав потерпілого і злочинця давно є предметом уваги багатьох учених. Правильною, на наш погляд, є позиція, що "закон повинний виявляти свої гуманістичні принципи насамперед до суспільства, потерпілих громадян і в останню (точніше було сказати "наступну") чергу до злочинців, а не в зворотній послідовності" [13, с. 6]. "Більшість злочинів, - підкреслює Н.І. Коржанський, це завжди чиясь особиста трагедія, жорстока і непоправна... Не можна іменувати себе гуманістом і "не помічати" цих трагедій, - не може бути гуманним суспільство, яке не забезпечує захисту своїх членів від таких трагедій" [14, с. 15-16].
В.А. Волинський та І.А. Попов у зв'язку з прийняттям нового КПК РФ зазначають: "При очевидному і в дусі часу зрозумілому прагненні законодавця реалізувати прогресивні, спрямовані на демократизацію російського кримінального судочинства положення, у даному законі, за великим рахунком, не дотриманий баланс прав і обов'язків сторін. З одного боку, явно розширені права захисту, підозрюваних, обвинувачених (проти чого немає заперечень), а, з іншого боку, - різко обмежена, причому по формальних розуміннях, процесуальна самостійність слідчого. Інакше кажучи, не дотриманий той самий баланс, наявність якого забезпечує стійкість та ефективність усієї системи судочинства" [15, с. 15].
"У ході судово-правової реформи, - зазначає А.Д. Бойков, - розвиток процесуальних гарантій переважно орієнтовано на їх розуміння як насамперед гарантій прав особистості, причому не будь-якої особистості, а переважно обвинуваченого", що "веде до перекрученого, однобокого розвитку процесуальної форми" [16, с. 105]. В результаті виходить, що проголошене в Конституції положення про те, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю" у сфері боротьби зі злочинністю відноситься насамперед до злочинця. Зрозуміло, підозрюваний має потребу в особливому захисті. Злочинець повинний мати можливість надійного правового захисту своїх інтересів і прав, але в жодному разіне за рахунок ігнорування прав потерпілого і на шкоду надійності засобів боротьби зі злочинністю, коли безкарність тріумфує через неможливість довести факт злочинної діяльності, наприклад, придбання (будівництво) чиновником, який одержує на місяць декілька сотень гривень, або ніде не працюючим злочинним авторитетом особняка вартістю у кілька мільйонів доларів, наявними на сьогодні засобами і методами боротьби зі злочинністю.
Неймовірний дисбаланс між правами злочинців і правами жертв злочину відзначався до 80-х років і в США [17, с. 95]. Протягом 1950-1960 років низка рішень Верховного суду США збільшила права злочинців, після чого було відзначено зростання рівня злочинності: "багато злочинців, які за інших обставин були б засуджені, одержали можливість уникнути покарань" [18, с. 20]. Після 1979 року, коли "Верховний суд став більше звертати уваги на права жертв і менше на права злочинців", злочинність стала скорочуватися (злочини проти власності знизилися більш ніж на 25 %, а проти особистості - на 10 %), у той час як в інших країнах, схожих зі США, вона продовжувала підвищуватися. Так, у Великобританії з 1980 р. до початку 90-их р. злочини проти власності виросли більш ніж на 50 %.
Отже, завдання полягає у встановленні оптимального режиму розслідування і судового розгляду кримінальних справ, що "забезпечує як захист прав особистості, так і дієвість правових засобів боротьби зі злочинністю". Сьогодні "під
Loading...

 
 

Цікаве