WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми практичного застосування норм Закону України “Про боротьбу з корупцією” - Реферат

Проблеми практичного застосування норм Закону України “Про боротьбу з корупцією” - Реферат

визначенні, зокрема, того: 1) чи є та чи інша особа державним службовцем; 2) чи є суб'єктами названих правопорушень військові посадові особи, працівники органів внутрішніх справ, Служби безпеки, митної служби, прокурори, слідчі, судді; 3) чи є такими керівники державних підприємств, установ і організацій, які не є державними службовцями?
Розглянувши проблемні питання визначення суб'єктів корупції, Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 25 травня 1998 р. № 13 "Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані зкорупцією", роз'яснив, що згідно із Законом України "Про боротьбу з корупцією" "до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень притягаються лише особи, уповноважені на виконання функцій держави, а саме: державні службовці; депутати всіх рівнів; сільські, селищні, міські голови та голови районних і обласних рад; військовослужбовці (крім тих, що проходять строкову службу); особи, які згідно з чинним законодавством притягаються до відповідальності за адміністративні правопорушення на підставі положень дисциплінарних статутів (ст. 2 та ч. 2 ст. 3 Закону).
При цьому необхідно враховувати, що відповідальність за окремими нормами Закону можуть нести лише спеціальні суб'єкти, а саме:
- державні службовці, які є посадовими особами - за ч. 3 ст. 5;
- керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів - за ст. 10;
- особи, на які покладено обов'язок складати протоколи про вчинення корупційних правопорушень, - за ст. 11.
Крім названих осіб, до суб'єктів корупційних правопорушень належать судді, прокурори, слідчі, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки, посадові особи податкової адміністрації та податкової міліції, митної служби, а також працівники апарату суду, прокуратури й інших зазначених органів, уповноважених на виконання функцій держави" (п. 5).
Пленум також роз'яснив, що "особа набуває статусу державного службовця з моменту прийняття рішення про зарахування її на посаду державного службовця, незалежно від того, прийняла вона присягу чи ні, а також, чи присвоєно їй ранг i чи попереджено її про встановлені ст. 5 Закону обмеження.
Необгрунтованим вважається віднесення до суб'єктів корупційних правопорушень громадян, зареєстрованих кандидатами у Президенти України, в народні депутати України, у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, на посаду сільського, селищного, міського голови. По-перше, такого статусу ці особи набувають у результаті реалізації свого виборчого права. По-друге, це не перетворює їх на осіб, уповноважених на виконання функцій держави, чи прирівняних до них осіб.
Сумнівним вважається доцільність виділення в окрему категорію суб'єктів зазначених правопорушень службовців, які постійно чи тимчасово працюють в органах місцевого самоврядування, оплата праці яких здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Згідно зі ст. 25 Закону України "Про державну службу" постановою КМ України від 16 квітня 1994 р. посади працівників місцевих рад та їх виконкомів (від посад голів обласних рад до посад спеціалістів сільських рад) віднесені до відповідних категорій державних службовців. Отже, згадані вище особи фактично визнані законодавством державними службовцями, а тому немає потреби окремо виділяти ix у Законі.
Ще однією з актуальних проблем, що виникають у практичному застосуванні норм Закону України "Про боротьбу з корупцією", є проблема строків давності притягнення до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.
Статтею 12 Закону України "Про боротьбу з корупцією" встановлено, що порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП), за винятком положень, встановлених цим Законом. Оскільки згаданий Закон встановлює лише кілька таких положень, то це означає, що майже всі визначені КУпАП загальні положення поширюються і на розгляд справ про корупційні правопорушення. У тому числі, це стосується і положення передбаченого у ч. 1 ст. 38 КУпАП, відповідно до якого адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при тривалому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення.
Вказаний строк, як свідчить практика застосування Закону України "Про боротьбу з корупцією", у багатьох випадках є недостатнім для того, щоб притягнути винних у вчиненні корупційних правопорушень осіб до відповідальності. Багато справ у зв'язку з неможливістю їх розгляду, пов'язаною з недостатнім строком, повертається на дослідування, або закривається без притягнення винних до відповідальності.
Виходячи з цього, багатьма практичними працівниками правоохоронних органів та інших державних органів та окремими вченими висловлювалися пропозиції щодо необхідності подовження строку давності, визначеного у ч. 1 ст. 38 КУпАП. Низка таких пропозицій знайшла своє відображення у законопроектах, внесених на розгляд Верховної Ради України. Ними пропонувалось три підходи розв'язання цієї проблеми: 1) збільшити строк давності притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень до одного року з дня його вчинення або виявлення (для правопорушення, що триває); 2) збільшити вказаний строк давності до одного року і зупиняти перебіг строку давності притягнення до адміністративної відповідальності за корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, якщо особа не з'явилась до органу, який проводить перевірку, або суду, який розглядає адміністративну справу; 3) відмовитися від будь-яких строків давності в адміністративних справах про корупційні правопорушення.
Якщо з першими двома підходами ще можна принципово погодитися і дискутувати з цього приводу, то третій підхід, з правової точки зору, є неприйнятним. Він суперечить змісту таких правових інститутів, як давність притягнення до юридичної відповідальності та давність виконання рішення про притягнення до відповідальності суть яких полягає в тому, що сплив певного часу з моменту вчинення правопорушення, а також з моменту винесення відповідного рішення про притягнення до юридичної відповідальності послаблює виховне і запобіжне значення покарання (стягнення) і
Loading...

 
 

Цікаве