WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми застосування примусового лікування до осіб, хворих на наркоманію, які вчинили злочин - Реферат

Проблеми застосування примусового лікування до осіб, хворих на наркоманію, які вчинили злочин - Реферат

припустимою, про що йтиметься далі. Доцільно вказати, що при застосуванні примусового лікування за ст. 96 КК умови, перераховані у п. 24 постанови ПВСУ № 7, не є достатніми для його здійснення при звільненні від відбування покарання. Аналізуючи положення ч. 2 ст. 96 КК, до умов доречно віднести й факт відбування покарання у вигляді позбавлення волі або обмеження волі.
Доречно зазначити, що поза увагою законодавця залишилось питання можливості здійснення примусового лікування (зокрема, при призначенні покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі) у випадках, передбачених ст. 75 (звільнення від відбування покарання з випробуванням), ст. 80 (звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконанняобвинувального вироку), ст. 81(умовно-дострокове звільнення від відбування покарання), ст. 85 КК (звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування) [8]. У цих випадках на певних підставах та (чи) за наявності відповідних умов особи, винні у вчиненні злочину, не відбувають покарання (взагалі або його частину). На наш погляд, тут існує проблема щодо меж здійснення примусового лікування за ст. 96 КК. Так, яким чином здійснюється примусове лікування у разі звільнення особи від відбування покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі, адже за змістом ч. 2 ст. 96 КК воно має здійснюватися за місцем відбування покарання? Але ці питання, вочевидь, слід віднести до предмету окремого спеціального науково-практичного дослідження.
Тут будуть зачіпатися лише аспекти здійснення примусового лікування у випадках, передбачених ст. 75 КК України.
Згідно зі статтею 75 КК України суд має право прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням та покласти на особу при цьому певні обов'язки. Серед таких обов'язків пунктом 5 частини 1 статті 76 КК України передбачено проходження курсу лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.
З порівняльного аналізу положень ч. 2 ст. 96 та ст. 75, п. 5 ч. 1 ст. 76 КК України можна дійти висновку, що примусове лікування у порядку ст. 96 КК застосовується у разі відбування покарання, а курс лікування, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 76 КК, суд зобов'язує пройти осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням.
Однак, існує позиція, що і при звільненні від призначеного покарання особи, яка має хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, суд на підставі ст. 96 КК України може застосувати до такої особи примусове лікування [9].
З нашої точки зору, це питання має дискусійний характер, оскільки особи, які звільняються від відбування покарання, потенційно знаходяться у гіршому становищі щодо можливості призначення фактично "подвійного" лікування (у порядку п. 5 ч. 1 ст. 76 та ст. 96 КК), аніж особи, котрі відбувають покарання.
Якщо ми звернемося у світлі викладеного до проблеми застосування норм ст. 96 та п. 5 ч. 1 ст. 76 КК, то першочергово постає питання про визначення виду лікування у разі застосування п. 5 ч. 1 ст. 76 КК України. Поряд з цим, виникає питання: чи є наркоманія хворобою, небезпечною для здоров'я інших осіб?
Щодо визначення виду лікування, що застосовується до осіб, хворих на наркоманію, які звільняються від відбування покарання з випробуванням, то заслуговує на увагу думка про застосування в даному разі примусового лікування до таких осіб [10], оскільки таке лікування застосовується без їх згоди на підставі вироку суду. Якщо ж вважати це лікування добровільним, то виявиться деяке неузгодження змісту поняття, закріпленого у ст. 76 КК, з дефініціями ст. 1 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" від 15 лютого 1995 року, відповідно до якої добровільне лікування - лікування від наркоманії, яке здійснюється за згодою хворого або його законного представника; примусове лікування - на підставі судового рішення хворого на наркоманію, який ухиляється від добровільного лікування або продовжує вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і порушує права інших осіб [11].
Іншої позиції дотримується Пленум Верховного Суду України, зазначаючи, що лікування, передбачене ст. 76 КК, не вважається примусовим, оскільки обов'язок його проходження покладається безпосередньо на засудженого, а не на орган охорони здоров'я [12].
Про відповідні прояви добровільності з боку засудженої особи доцільніше говорити на стадії виконання покладених обов'язків, адже особа може сумлінно ставитись до проходження лікування, а може ухилятися від нього, що, в свою чергу, свідчить про небажання засудженого стати на шлях виправлення і тягне за собою відбування призначеного покарання (ч. 2 ст. 78 КК) [13]. Тому і вказівка на покладення рішенням суду обов'язку безпосередньо на засудженого як елемент добровільності вбачається некоректною, тому що про волевиявлення особи, яка повинна пройти курс лікування, її бажання чи згоду загалом не йдеться.
Щодо того, чи є наркоманія хворобою, небезпечною для здоров'я інших осіб, то звернімося до подальшого аналізу чинного законодавства України.
Виходячи з положення п. 5 ч. 1 ст. 76 КК України, очевидним є відмежування наркоманії від хвороб, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб.
Така ж позиція відображена у п. 24 Постанови ПВСУ від 3 червня 2005 року № 7, де зазначено, що, виходячи з комплексного аналізу норм законодавства України (зокрема, ст. 76 КК, ст. 53 Закону № 2801-ХІІ) і положень міжнародно-правових актів, примусовому лікуванню на підставі ст. 96 КК підлягають незалежно від виду призначеного покарання лише особи, які вчинили злочини та страждають на хвороби, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб (алкоголізм та наркоманія до цих хвороб не належать, оскільки вони є соціально небезпечними захворюваннями) [14].
Поряд з тим, відповідно до ст. 53 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року наркоманія є соціально небезпечною хворобою [15].
Отже, з наведеного випливає, що наркоманія - соціально небезпечна хвороба, але не становить небезпеки для здоров'я інших осіб. Така позиція нашого законодавця та Пленуму ВСУ
Loading...

 
 

Цікаве