WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми застосування примусового лікування до осіб, хворих на наркоманію, які вчинили злочин - Реферат

Проблеми застосування примусового лікування до осіб, хворих на наркоманію, які вчинили злочин - Реферат


Реферат
на тему:
Проблеми застосування примусового лікування до осіб, хворих на наркоманію, які вчинили злочин
З прийняттям нового Кримінального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 року № 7 "Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування" (далі - Постанова ПВСУ № 7) постала проблема можливості, обґрунтованості та законності застосування судами примусового лікування щодо осіб, хворих на наркоманію.
Варто зазначити, що окремі аспекти визначення природи, призначення та здійснення примусового лікування (зокрема, при призначенні покарання) висвітлювали у працях такі знані науковці, як С.П. Дідківська, В.О. Глушков, П.С. Матишевський, Н.А. Мірошниченко, А.А. Музика, М.П. Селиванов, Є.В. Фесенко, М.С. Хруппа та інші вчені. Проте і дотепер дослідження цього питання викликає численні дискусії і залишається актуальним.
Нині в Україні на законодавчому рівні чітко не наведено критерії розмежування добровільного та примусового лікування осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, відміну від визначень добровільного та примусового лікування наркоманів [1]. Так само відсутні критерії розмежування добровільного та примусового лікування осіб, які вчинили злочин та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. Тобто, йдеться про відсутність загально- та спеціальноправових норм щодо зазначення специфіки лікування однієї категорії осіб та наявність загальноправових норм щодо видів лікування іншої категорії осіб.
Звернення безпосередньо до з'ясування юридичної природи та необхідності вирішення на правовому рівні низки проблем, пов'язаних з інститутами примусового та добровільного лікування певних категорій засуджених осіб, призводить до необхідності позначити, зокрема, такі дискусійні питання: проблема відсутності визначення та переліку хвороб, небезпечних для здоров'я інших осіб, розмежування добровільного та примусового лікування осіб, які вчинили злочин та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, визначення ознак, що вказують на відмінність чи спорідненість групи хвороб, небезпечних для здоров'я інших осіб, та наркоманії, питання можливості застосування примусового лікування, передбаченого ст. 96 КК України, до осіб, хворих на наркоманію, які вчинили злочин.
Необхідно вказати, що існування певних правових неточностей, неврегульованість проблеми здійснення примусового лікування осіб, хворих на наркоманію, які вчинили злочин, сприяють виникненню судових помилок у практичній діяльності та ускладнюють вироблення єдиного підходу щодо вирішення даного завдання у науково-теоретичній площині.
Так, зокрема, Є.В. Фесенко справедливо зазначає, що важливим для виправлення осіб, що вчинили злочини на ґрунті наркоманії, може бути поєднання покарання з іншими заходами впливу, зокрема, з примусовим лікуванням. Судами України такі заходи застосовуються і досі, проте це суперечить положенням ч. 1 ст. 96 КК [2].
Дійсно, коректніше у даному випадку вести розмову не про покарання, а про лікування особи як примусовий захід кримінально-правового та кримінологічного спрямування, оскільки на меті є, насамперед, захист здоров'я як власне самого хворого, так і інших осіб від небезпеки зараження хворобою певного виду, а так само усунення цієї небезпеки шляхом лікування хворої особи та її подальшої ресоціалізації.
Важливим для практичної діяльності правоохоронних та судових органів і науково-теоретичних напрацювань є також проведення аналізу положень чинного законодавства, що регулює питання примусового лікування при призначенні покарання.
Згідно зі ст. 96 КК України примусове лікування може бути застосоване судом незалежно від призначеного покарання до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.
У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах [3].
Відповідно до п. 24 Постанови ПВСУ від 3 червня 2005 року № 7 підставою для застосування примусового лікування, передбаченого ст. 96 КК, є сукупність юридичного і медичного критеріїв - встановлення в діянні винного складу злочину та наявність у нього хвороби, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, а умовами - висновок судово-медичної експертизи про наявність у суб'єкта злочину такої хвороби, його потребу в лікуванні та засудження такої особи до покарання будь-якого виду [4].
Слід зауважити, що така позиція є не досить послідовною. Якщо з'ясовувати етимологію термінів "підстава" та "умова", то під підставою слід розуміти те, на чому базується що-небудь [5], а умова - це 1) необхідна обставина, яка уможливлює здійснення, створення, утворення чого-небудь або сприяє чомусь [6]; 2) правила, вимоги, виконання яких забезпечує що-небудь [7]. Отже, ймовірно, можна зазначити, що підстава є свого роду фундаментом, опорою чогось, а умова є рушійною силою, яка дає змогу до реалізації підстав, приводить "механізм у роботу".
Таким чином, щодо умов застосування примусового лікування згідно зі ст. 96 КК, то при аналізі положень п. 24 вказаної постанови можна прослідкувати, що умовами виступають факти (документи), що засвідчують наявність підстав і необхідні безпосередньо для застосування примусового лікування, його реалізації. Відповідно, документом, котрий підтверджує наявність у особи, яка вчинила злочин, хвороби, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, є висновок судово-медичної експертизи про наявність у суб'єкта злочину такої хвороби, потребу в лікуванні, а фактом, котрий підтверджує встановлення у діянні винного складу злочину, є засудження такої особи до покарання будь-якого виду, що, у свою чергу, повинно відображатися у вироку суду. Проте, Кримінальним кодексом передбачені випадки, коли особа, засуджена до певного виду покарання, звільняється від його відбування з випробуванням (ст. 75, 79 КК). Як бути у цьому разі - поряд із лікуванням згідно зі ст. 76 КК призначати й лікування за ст. 96 КК? Така ситуація вбачається не зовсім
Loading...

 
 

Цікаве