WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми боротьби з корупцією та напрями протидії - Реферат

Проблеми боротьби з корупцією та напрями протидії - Реферат

відсутні необхідні пояснення свідків, а то й самого порушника. В абсолютній більшості справнеповно, або нечітко вказуються місце, час, суть та обставини корупційного діяння, а також дані про особу, що притягується до відповідальності. За цих причин, судами у 2000 році було прийнято рішення про закриття провадження за відсутністю у діях осіб складу правопорушень по 1058 справах.
Працівники зазначених органів слабо знають вимоги чинного законодавства. Протоколи складаються на осіб, що не є суб'єктами корупційних діянь або складаються співробітниками, які не мають на це повноважень, як це передбачено ст. 4 та 12 Закону "Про боротьбу з корупцією".
Так, у Мукачівському районі Закарпатської області складено протокол за п. "а" ч. 2 ст. 1 Закону України "Про боротьбу з корупцією" (незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави матеріальних благ, послуг, пільг …) стосовно водія державної пожежної частини старшини П., який не був уповноважений на виконання функцій держави, тобто не є суб'єктом даного правопорушення.
Значна кількість справ закривається у зв'язку з перебігом строків давності притягнення до адміністративної відповідальності.
Причиною закриття справ у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, як правило, є зволікання судових органів з розглядом справ, при цьому порушуються вимоги ч. 5 ст. 12 Закону "Про боротьбу з корупцією" щодо розгляду їх судом у 5-денний строк з моменту надходження протоколу.
За даними Генеральної прокуратури України, у 2000 році 360 (а за даними Мінюсту України, 708) адміністративних справ було закрито провадженням у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. В результаті чого майже 10 % осіб від загальної їх кількості, справи на яких були надіслані до суду, уникли відповідальності.
На кінцеві результати цієї роботи вкрай негативно впливають і недоліки в роботі судів. Наявні факти необгрунтованого закриття судами справ такої категорії.
Непоодинокими є випадки накладення судами на винних осіб штрафів у сумі нижчої від найнижчої межі, передбаченої санкціями закону.
Суди не завжди дотримуються вимог статті 12 Закону України "Про боротьбу з корупцією" щодо направлення у 3-денний строк до відповідного органу постанови про накладення адміністративного стягнення. Окремі суди надсилають інформацію лише у разі прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення з вимогою звільнення державного службовця із займаної посади. В результаті органи виконавчої влади не завжди мають можливість своєчасно вживати відповідних заходів впливу, у тому числі з метою недопущення скоєння повторного порушення.
Існує навіть практика прийняття судами постанов про "усне зауваження" або "попередження", у випадках, коли наявні порушення державними службовцями спеціальних обмежень та вимог фінансового контролю, тоді як за ст. 8 і 9 Закону України "Про боротьбу з корупцією" передбачено адміністративне стягнення.
Нерідко керівники органів виконавчої влади та місцевого самоврядування звільняють осіб, відносно яких складено протоколи про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією за власним бажанням або за домовленістю сторін ще до надходження рішення суду.
Протягом 2000 року на підставі рішень суду за правопорушення, передбачені Законом України "Про боротьбу з корупцією", з посад звільнено лише 16,3 % осіб, а у 1999 році - 38,2 %.
Серйозні зауваження викликає також стан виконання постанов у справах про корупційні діяння. За даними Міністерства юстиції України, лише 42 % накладених на винних штрафів реально стягується.
Крім зазначеного, неможливо також об'єктивно оцінити рівень, масштаби та результати боротьби з корупцією в Україні тому, що до сьогодні не розроблені загальновизнані критерії оцінки цього явища. Чинна статистика не відображає реального стану справ, її дані не корелюються між різними відомствами і тому викривляють реальні кінцеві результати боротьби з такими діяннями.
Однією з причин таких розбіжностей залишається недосконалість, а іноді й відсутність належної взаємодії органів виконавчої влади з правоохоронними органами, наявність недоліків в інформуванні судами державних органів, подання недостовірної звітності окремими органами виконавчої влади і місцевого самоврядування.
Проведений аналіз переконливо доводить, що боротьба з корупцією спрямована в основному проти державних службовців і депутатів найнижчого посадового рівня. Так, за період з 1998-2001 років питома вага державних службовців 5-7 категорій, на яких були надіслані до суду адмінпротоколи за скоєння корупційних діянь, коливається у межах 93-98 % від їх загальної кількості. Аналогічне співвідношення характерне і для другого суб'єкту корупції - депутатів всіх рівнів. Протягом цього періоду велика кількість викритих народних депутатів у скоєнні таких правопорушень сільських та селищних рад складає у середньому 75 %.
Важливою проблемою, пов'язаною з протидією корупції в Україні, залишається корупція в правоохоронних та контролюючих органах.
На жаль, реальність сьогодення є такою, що організований криміналітет активно вишукує корумпованих відповідальних посадових осіб і, у першу чергу, серед співробітників органів внутрішніх справ, прокуратури, митних, податкових, інших контролюючих органів, які б захищали його інтереси щодо функціонування "тіньової" економіки та "відмивання" незаконно здобутих коштів, створювали б для неї захисний бар'єр або "дах".
Як свідчать статистичні дані Міністерства юстиції України, у 2001 році за скоєння корупційних діянь до відповідальності було притягнуто 280 працівників правоохоронних органів, з яких понад 67,7 % - це працівники системи МВС України. За цей період органами прокуратури закінчено і направлено до суду більше 1 тис. кримінальних справ про корупційні злочини, вчинені працівниками правоохоронних органів, з яких 210 - про одержання хабара.
Таким чином, тільки викладене вже дає підстави констатувати, що рівень діяльності державних і правоохоронних органів та судів щодо обмеження розмірів і впливу корупції на життєво важливі сторони суспільного життя країни та організаційно-правове забезпечення цієї діяльності не відповідають вимогам сьогодення.
Підвищення ефективності боротьби з корупцією, на наш погляд, потребує вирішення цілої низки питань політичного, економічного, правового та організаційного характеру. Але при цьому необхідно виходити з таких передумов:
абсолютна перемога над корупцією неможлива;
обмеження корупції не може бути разовою кампанією;
корупцію не можна перемогти тільки заборонними заходами і тим більше, посиленням жорстокості кримінальної політики держави; значно більше користі буде від усунення причин та умов, що її породжують;
забезпечення комплексності заходів та зусиль влади і суспільства, спрямованих на боротьбу з корупцією.
Loading...

 
 

Цікаве