WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми боротьби з епідемією ВІЛ/СНІД в Україні - Реферат

Проблеми боротьби з епідемією ВІЛ/СНІД в Україні - Реферат


Реферат
на тему:
Проблеми боротьби з епідемією ВІЛ/СНІД в Україні
Правління Глобального фонду (далі - ГФ) 15 березня 2004 року уклало угоду з Міжнародним альянсом з ВІЛ/СНІД стосовно адміністрування протягом наступних 12 місяців п'ятнадцятимільйонного гранту ГФ з метою попередження ВІЛ/СНІД в Україні, що, на наш погляд, є започаткуванням зовсім нового етапу в боротьбі з поширенням епідемії зазначених небезпечних хвороб саме в нашій країні.
На думку австралійського соціолога Деніса Альтмана, згадавши, як проходило спочатку розуміння, потім - фінансування наукових досліджень і профілактика у цьому напрямі, можна з упевненістю стверджувати, що дана хвороба є найбільш політизованою у світі. Такої самої точки зору дотримується й Стівен Луїс, посланець ООН з питань ВІЛ/СНІД [1, с. 7].
Декілька ретроспективних ремарок. У червні 2001 р. на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН, ініційованій Україною, ухвалюється рішення щодо створення ГФ боротьби зі СНІД, туберкульозом та малярією, метою якого є "швидка допомога країнам, найбільш постраждалим від епідемій"; грудень 2001 р. - Україна ухвалює рішення про створення так званого Координаційного механізму країни (КМК) боротьби зі СНІД і переліченими хворобами епідемічного характеру; весна 2002 р. - Україна отримує позитивну відповідь на заявку щодо виділення 93 млн. дол. США на проведення програми гранту; у той самий час Британський департамент міжнародного розвитку доходить висновку щодо неефективності програми грантів, бо їх основна мета полягає у поширенні заходів, доречність яких вже доведено; ГФ отримав кількість заявок учасників гранту на суму понад 300 млн. дол. США, що значно перевищує можливості виділених коштів; у лютому 2004 р. після від'їзду делегації ГФ до КМК надходять листи з проханням припинити всі заходи і повернути невитрачені кошти; разом з цим у міжнародній пресі з'являються статті з неоднозначними натяками на корумпованість Міністерства охорони здоров'я України у сенсі незабезпечення МОЗ лікування та догляду, моніторингу у групах ризику - інакше як можна сприймати сумнівні тендери на шприци, презервативи, ліки та консультантів.
Тобто, відбулася реальна підміна профінансованої програми розпорошеними гальмуючими допомогу заходами, тим більше, вторинного значення, якщо працюватимуть лише вони, а серйозні широкомасштабні кроки залишатимуться поза увагою державних органів влади. Програми "зниження" шкоди від наркоманій можуть бути актуальними тільки у комплексній державній терапії, спрямованій проти поширення ВІЛ/СНІД.
Коротше кажучи, протидія розповсюдженню СНІД перетворилася, на перший погляд, на гонитву за кошти грантоодержувачів, не беручи до уваги два важливі аспекти - по-перше, елементарну необізнаність фахівців МОЗ у питаннях боротьби з ВІЛ/СНІД, відсутність досвіду у реалізації даних проектів, брак відповідальності за відверто провалену кампанію, ще й профінансовану Глобальним фондом, по-друге, - чітке, на наш погляд, адміністративно-командне ставлення (совдепівське) до перших реальних кроків у вирішенні нагальної проблеми сьогодення. СНІД неможливо подолати, використовуючи лише "командно-адміністративні" підходи, які традиційно лежали в основі публічної політики (у Східній Європі). Епідемію можна повернути назад тільки через формування відкритих, демократичних і партнерських систем, в яких загальна і багатовекторна політика та інноваційне партнерство виступають основою формування довіри та зниження градусу стигматизації [2].
І, нарешті, МОЗ України вже продемонструвало свій непрофесіоналізм, який дуже скидається на злочинну недбалість у вкрай складній проблемі введення метадонової замісної терапії, яка без ґрунтовного вивчення всіх переваг і недоліків, впливу на організм хворого, руйнуючої "психофізіології" метадону - звикання настає набагато швидше, ніж до героїну, абстинентний синдром є більш болючим і тяжким, порівняно з героїновою наркоманією, - вже за ініціативою МОЗ України упроваджено пунктом 12 Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004 - 2008 роки [3], що по суті вважається фахівцями за пряму легалізацію наркотику на державному рівні, ще й підтриману Урядом України. Дуже вдало замаскована спроба легального збуту державі небезпечного наркотику, який потім ще й легально використовуватиметься у замісній терапії, камуфльованій під зменшення ризику інфікування ВІЛ-споживачів ін'єкційних наркотиків. Але даний напрям є окремою темою і не входить до кола нашого інтересу в межах даної статті.
Зрозуміло єдине - відсутність кваліфікації, досвіду у протидії ВІЛ/СНІД, непрофесіоналізм працівників органів державної влади, і ще один висновок - елементарна байдужість й, можливо, злочинна корумпованість чиновників МОЗ, які проштовхують подібні згубні ідеї та відверто провалюють серйозні міжнародні ініціативи. Вважаємо, що у такому разі вже можна відкрито вести розмову про лобіювання прийняття дійсно ефективної антинаркотичної державної стратегії, а не такої, де вузько особистісні інтереси ще й маскуються під шляхетну справу протидії означеним медико-соціальним і правовим проблемам. Саме тут простежується керівна роль міжнародного/транснаціонального наркобізнесу з просуванням неопробованого методу замісної терапії - своєрідного легального масового збуту небезпечного наркотику ще й на законних підставах. Саме тут випливає вкрай завуальоване бажання взяти участь у торгівлі наркотиком не конкретних наркоділків зі сфери злочинного організованого наркобізнесу, а вже посадових осіб державного апарату на рівні міжнародних відносин.
А тим часом необхідно було вже розробити та запровадити нові принципи у підході до тестування на ВІЛ, представлення консультативних послуг, тим більше, що поширення епідемії ВІЛ/СНІД в Україні станом на 2003 рік мало таку "картину". Найбільш ураженими регіонами України виявилися: АР Крим, Херсонська, Одеська, Миколаївська, Дніпропетровська, Донецька та Херсонська області, де індекс ураженості ВІЛ/СНІД в абсолютних числах склав 100, відносно "чистими" областями були Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська, де індекс склав близько 10.
Епідемія ВІЛ є складною медичною, соціальною та правовою проблемою. Її розвиток в Україні співпав з важким періодом пострадянської реконструкції суспільства та мислення людей [4].
Летальний вірус, що вбиває імунітет на клітинному рівні, був виявлений ще у 1981 році. Виявилося, що основний шлях зараження вірусом - статевий зв'язок, не менш небезпечною є ін'єкція нестерильними шприцами. З огляду на зазначене, наявний генетичний зв'язок різних видів наркобізнесу - регіонального/міжрегіонального, внутрішньодержавного, міжнародного й транснаціонального, що тримається на постійному попиті та пропонуванні наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів, - з ін'єкційним споживанням наркотиків і поширенням ВІЛ/СНІД.
Пізніше було виявлено й головний регіон поширення інфекції-вірусу - Африка. Повнавідсутність організованої системи медичної освіти, зубожіння, неконтрольована проституція переросли на справжню пандемію в країнах до півдня від Сахари. Зараз цей регіон випереджає інші за кількістю ВІЛ-інфікованих. Більш 2/3 жителів планети мешкають в найбідніших країнах цього континенту. Епіцентром вважається територія від Західної Африки до Індійського океану. Кожний третій африканець носить в собі міну повільної дії. Таких людей в Африці нараховується понад 26 млн. Найбільше носіїв ВІЛ в ЮАР - 5 млн. Понад мільйон ВІЛ-інфікованих мешкає у Китаї, 5 млн. - в Індії, до 800 тис., носіїв вірусу - є жителями США. А всього у світі, за прогнозами ВОЗ, близько 42 млн. ВІЛ-інфікованих. Кожну хвилину на Землі заражаються на смертельну хворобу 5 осіб. В минулому році від СНІД померло 5 млн. людей. Як заявив в одному з докладів Генеральний секретар ООН
Loading...

 
 

Цікаве