WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право на зібрання: теоретико-правові аспекти вітчизняного та зарубіжного досвіду - Реферат

Право на зібрання: теоретико-правові аспекти вітчизняного та зарубіжного досвіду - Реферат

якщо зібрання проводиться з порушенням положень цього Закону, то воно повинно бути заборонене і, за певних обставин, розпущене органом управління. У таких випадках представник органу управління віддає розпорядження про розпуск зібрання, хоча й організованого відповідно до вимог Закону, але якщо під час його проведення матимуть місце протизаконні дії або воно набуде характеру, який становитиме загрозу для громадського порядку.
Зазначене положення не є декларативним. У разі необхідності та у певних випадках можуть бути застосовані силові заходи. На цьому наголошується у § 14, яким передбачено, що в разі оголошення зібрання розпущеним усі присутні зобов'язані негайно покинути місце зібрання і розійтися. При невиконанні розпорядження розпустити зібрання можна із застосуванням засобів примусу. Ці розпорядження поширюються також щодо громадських процесій.
Заборона проведення зібрання може бути здійснена й в інших випадках за ініціативи інших органів. Так, відповідно до § 17 у разі виникнення безпосередньої загрози для громадського порядку і безпеки будь-який інший орган, що відповідає за їх підтримання, має право заборонити або розпустити зібрання, яке організоване або проводиться з порушенням норм Закону, про що він негайно повідомляє компетентний орган управління.
У Законі про зібрання не визначаються ті чи інші категорії та терміни, які використовує законодавець. Але для одного зроблено виняток. Йдеться про визначення органу управління. Очевидно, визначення в Законі поняття органу управління викликане наданням йому широких повноважень щодо дозволу на зібрання, контролю за його проведенням, права отримання відомостей про ініціаторів проведення зібрань та активних їх учасників і, врешті-решт, повноважень щодо припинення зібрання. Все це, природно, потребує однозначного розуміння органу з такими повноваженнями. Тому у § 16 говориться, що під органом управління, зазначеним у Законі, як правило, слід розуміти: 1) в населених пунктах, що належать до сфери компетенції органу федеральної поліції, - орган федеральної поліції; 2) за місцем знаходження губернатора (голови уряду) землі, якщо там немає органу федеральної поліції, - управління громадської безпеки; 3) в усіх інших місцях - орган районного управління.
У разі неузгодженостей, спорів, конфліктів, що можуть виникнути при організації, проведенні та припиненні зібрань, встановлено певний порядок вирішення спірних питань. Так, Законом передбачена можливість подання апеляційних скарг та визначені органи, які їх можуть розглядати. Йдеться про § 18, в якому зазначено, що апеляційні скарги на розпорядження органів районного управління та управлінь федеральної поліції розглядаються в останній інстанції управлінням громадської безпеки. Апеляційні скарги на розпорядження управлінь громадської безпеки, що діють за місцем знаходження губернатора чи голови уряду землі, розглядає федеральний міністр внутрішніх справ.
Порушення положень, встановлених Законом про зібрання, передбачають відповідні стягнення. Параграф 19 Закону в редакції 1996 p. передбачає, що порушення цього Закону, якщо до них не застосовується загальний кримінальний закон, караються органом районного управління, а у сфері компетенції органу федеральної поліції - цим органом у вигляді арешту строком до 6 тижнів або грошовим штрафом у розмірі до 5000 шилінгів.
Зауважимо, що зазначений Закон окреслює відповідальність лише за порушення положень самого Закону. Крім того, вказана норма містить посилання на можливе кримінальне покарання за порушення порядку проведення зібрань, що, безпосередньо, підвищує відповідальність їх організаторів та учасників.
Звертає на себе увагу й те, що саме у Законі зазначено орган виконання його положень. Відповідно до § 20 виконання цього Закону покладено на Федеральне міністерство внутрішніх справ.
Таким чином, у Законі про порядок проведення зібрань визначено основні положення, які стосуються принципових складових проведення зібрань, а саме: а) основні моменти механізму ініціювання зібрання; б) процедура надання дозволу на зібрання; в) компетенція органу, який уповноважений надавати дозвіл на зібрання; г) обмеження щодо часу, місця проведення зібрання та їх учасників; д) умови та підстави припинення зібрання; е) наслідки порушень порядку зібрання та порядок оскарження дій органів управління та посадових осіб, що припинили зібрання. Тобто, Законом окреслено повний, так би мовити, цикл можливих ситуацій, які можуть виникнути при організації та проведенні зібрання, та визначено шляхи їх вирішення.
Це лише стислий огляд Закону Австрії, що регулює таку форму волевиявлення людей, як зібрання під відкритим небом. Його положення мають певну цінність для формування та вдосконалення вітчизняного законодавства, нормативної бази щодо забезпечення демократичного і безпечного проведення різноманітних зібрань наших співгромадян.
Список використаних джерел
1. Конституція України. - К., 1996.
2. Кондратьєв Я.Ю. Конституційні основи забезпечення прав і свобод людини та громадянин в діяльності міліції // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2001. - № 3. - С. 3-5; Бородін І.Л. Заходи щодо забезпечення прав і свобод громадян на стадії попередження масових заворушень // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2002. - № 1. - С. 156-161.
3 Іщенко А.В., Гуренко М.М. Непорушення прав людини як принцип діяльності міліції // Науковий вісник національної академії внутрішніх справ України. - 2002. - № 3. - С. 135-140.
4. Концепція програми "Народ і міліція - партнери". - К., 1999.
5. Закон Австрії про порядок проведення зібрань від 15 листопада 1867 р. (повторно був опублікований 19 травня 1953 р.) зі змінами та доповненнями від 6 квітня 1965 р., 23 вересня 1968 р.
6. Імперський вісник. - 1847. - № 142.
Loading...

 
 

Цікаве