WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Порівняльний аналіз інституту банкрутства (окремі країни світу та Україна) - Реферат

Порівняльний аналіз інституту банкрутства (окремі країни світу та Україна) - Реферат

пов'язані з банкрутством, зокрема: за укриття банкрутства, фіктивне та навмисне банкрутство (ст. 238-240 КК Республіки Білорусь) [6].
Аналіз розвитку зарубіжного законодавства про неспроможність та банкрутство дозволяє виділити дві концепції, на яких і базується законодавство про неспроможність та банкрутство. Так, законодавство США і Франції грунтується на концепції переважного захисту майнових інтересів боржника. Такий підхід ще називають "проборжниковим", оскільки основною метою інституту неспроможності в цих країнах вважається допомога боржникові у подоланні його фінансових негараздів. У США такий принцип був зафіксований в одному із судових рішень у справі про неспроможність - цей інститут права є, передусім, для боржника можливістю розв'язання майнових проблем та звільнення від боргів, що з'явилися до порушення провадження у справі.
Недоліком такої концепції є нехтування правами кредиторів. У більшості країн, які дотримуються "проборжницької" концепції, подавати заяву про порушення справи з визнання боржника неспроможним мають право лише кредитори, майнові вимоги яких не забезпечені. Такий кредитор може використовувати загальний порядок погашення зобов'язань. Кредитор, вимоги якого забезпечені, може стати конкурсним кредитором лише у тому разі, якщо відмовиться на користь інших кредиторів від забезпечення.
Такі умови можуть погіршити становище забезпеченого кредитора.
Зрозуміло, що метою будь-якого кредитора є матеріальне задоволення своїх вимог. Зацікавленість у продовженні діяльності боржника та покращення його становища для кредитора є другорядною метою. Така зацікавленість кредитора виникає у разі, якщо наявних активів боржника недостатньо для погашення вимог кредитора.
Як спосіб уникнення ліквідації у ряді країн, зокрема у CША, передбачено процедуру реорганізації, що починається за заявою зацікавлених осіб. Звичайно, реорганізація проводиться згідно з планом, який передбачає реструктуризацію боргів боржника, сплату всіх або частки боргів, виплату дивідендів та здійснення інших платежів. План врегулювання боргів затверджується судом, якщо в ньому містяться розумні умови задоволення вимог кредиторів, після чого він стає обов'язковим як для неспроможного боржника, так і для кредиторів.
У більшості країн певною особливістю законодавства про неплатоспроможність та банкрутство є те, що нормативно закріплено короткий строк (в межах трьох-п'яти місяців), по завершенню якого кредитори можуть звернутися до суду із заявою про визнання боржника неспроможним. Одним із найважливіших положень відповідних законів є встановлення ознак неплатоспроможності, які необхідні для порушення провадження у справі.
Досить поширеною ознакою неспроможності у багатьох країнах визнається неможливість боржника виконувати свої майнові зобов'язання за відсутності вільних коштів. Але фактично не у всіх випадках це може означати, що боржник не в змозі виконати свої зобов'язання - у разі необхідності він може скористатися своїм майном для задоволення пред'явлених претензій кредиторів. Тому в практиці з'явилася ще одна ознака - недостатність майна або перевищення зобов'язань над майном боржника, іншими словами, такий стан майна боржника, коли існує перевищення пасивів (його майнових зобов'язань) над його активами (всім майном та дебіторською заборгованістю).
Таким чином, сьогодні у межах законодавства про неспроможність існують дві основні ознаки, що визнаються підставою для порушення провадження щодо визнання боржника неспроможним:
- платіжна неспроможність;
- недостатність майна.
Для першої достатньо довести, що у боржника бракує коштів для виконання майнових зобов'язань, строк яких настав, а для другої - необхідно встановити такий стан боржника, коли пасиви боржника перевищують вартість його активів.
У деяких країнах існують додаткові підстави. Така ознака, як загроза неспроможності, була введена у Німеччині. Подібні підстави також передбачені у чинному законодавстві Російської Федерації.
Незадовільна структура балансу як самостійна ознака неспроможності існувала у російському законі про неспроможність (банкрутство) підприємств 1992 року. У чинному законодавстві про неспроможність Японії справа про неспроможність може бути порушена за наявності двох несплачених (опротестованих) векселів.
У країнах англосаксонської системи права вирішення таких питань, як знаходження достатності підстав для порушення провадження у справах, традиційно віддано на розгляд суду.
Сьогодні збереження підприємства є для всіх країн головною метою сучасних реформ законодавства про неспроможність.
Наявність певної кількості, а не єдиної, форм врегулювання майнових проблем між неспроможним боржником та кредиторами свідчить про розгалуженість відповідного законодавства та адекватність реагування законодавства більшості розвинутих країн.
Ліквідація - це одне з рішень, що приймається у країнах з потужною економікою та добре розвиненим механізмом банкрутства. Іншим рішенням є можливість реструктуризації неплатоспроможних підприємств з наданням їм інструментів для відновлення прибутковості.
Ліквідація є ефективним механізмом виведення неспроможних підприємств з процесу господарської діяльності шляхом передачі активів до рук тих, хто зможе використати їх більш раціонально. В економіці України ліквідація не виконала цієї ролі через низку причин:
- часто не існувало альтернативного використання спеціалізованих активів;
- через малу кількість покупців активи продавались набагато дешевше від своєї вартості;
- не всі керівники навчилися продуктивному використанню активів в умовах ринкової економіки;
- законодавчо не вдалося забезпечити ефективні методи ліквідації, а відповідальність призначених здійснювати ліквідацію є дуже обмеженою.
Застосування механізму банкрутства - за умови наступного відродження підприємства - є виправданим. Однак, доля багатьох підприємств України, що пройшли через процедуру банкрутства, показує, що вона майже завжди веде до зупинки і фактичної загибелі виробництва. Для української економіки стало практикою свідоме доведення до банкрутства, чому сприяє чинне законодавство. У процесі банкрутства допускаються серйозні зловживання на користь окремим зацікавленим суб'єктам підприємницької діяльності, і втрати держави від цієї протизаконної діяльності оцінюються сотнями мільйонів доларів.
В українському законодавстві існують і такі риси, які є унікальними, порівняно із законами інших країн Центральної та Східної Європи. Перш за все, це положення про те, що боржник може сам подавати заяву про порушення справи. Хоча сам закон не визначає подальших дій стосовно того боржника, який не подасть добровільної заяви про порушення справи про банкрутство. У тому разі,якщо підприємство-боржник досягає такої угоди з більшістю кредиторів, то меншість кредиторів і акціонерів, які не погоджуються з цим, за законом повинні погодитися з рішенням. У жодній країні континентальної системи права не накладають подібних примусових зобов'язань на меншість кредиторів, які не погоджуються з більшістю. Прикладом цього
Loading...

 
 

Цікаве