WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Особливості акту притягнення особи як обвинувачуваної у справах про корупцію та організовану злочинність - Реферат

Особливості акту притягнення особи як обвинувачуваної у справах про корупцію та організовану злочинність - Реферат


Реферат
на тему:
Особливості акту притягнення особи як обвинувачуваної у справах про корупцію та організовану злочинність
У структурі досудового розслідування акт притягнення особи як обвинувачуваної посідає особливе місце, здійснення якого означає появу у справі одного з основних його учасників - обвинуваченого. Починається притягнення особи до кримінальної відповідальності, що спричиняє несприятливі правові наслідки для обвинуваченого. Законне та своєчасне вирішення питання про притягнення особи як обвинуваченої повинне забезпечувати влучність кримінальної репресії, піднімати авторитет закону та органів, що його застосовують, і держави в цілому.
Проблема забезпечення законності досудового розслідування, обґрунтованості притягнення осіб як обвинувачених була завжди актуальною. На жаль, непоодинокими є випадки необґрунтованого притягнення осіб як обвинувачених. Помилки в цьому питанні обумовлені різними факторами. Це й невірне тлумачення норм кримінального та кримінально-процесуального закону, й "завищення" кваліфікації, недоліки законодавства, пряме свідоме порушення процесуальних норм, інші обставини.
Стосовно недосконалості формування та реалізації обвинувачення свідчить офіційна статистика та справедливо висловлюються науковці, які досліджують цю тему. Так, у середньому в 1999-2003 роках із кількості справ, по яких було пред'явлено обвинувачення, до суду направлено лише 41,5 % справ. За даними Державної судової адміністрації України у 2002 році, по 196,5 тис. справ, направлених до суду, винесено вироки лише по 156,2 тис. кримінальних справ (79,5 %), а у 2003 році із 187,9 тис. справ, направлених до суду, винесено вироки лише по 163 тис. кримінальних справ (86,7 %) [1].
Рішення, які мають суттєве значення при провадженні по кримінальній справі, фіксуються переважно у постановах. До таких рішень відноситься і рішення про притягнення особи як обвинуваченої. Воно полягає у тому, що слідчий* у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку виносить мотивовану постанову, в якій обвинувачує певну особу у вчиненні злочину (злочинів), описаних і кваліфікованих у постанові (ст. 131 КПК).
В юридичній літературі висловлюються різні точки зору з приводу того, які процесуальні дії складають зміст обвинувачення, які учасники реалізують функцію обвинувачення в кримінальному процесі. Детальний аналіз існуючих точок зору виходить за межі цієї статті. Через брак місця є можливість зупинитися лише на деяких моментах, що мають суттєве значення для практичної діяльності.
Так, потребує уточнення твердження, за яким функцію обвинувачення на стадії досудового слідства, крім слідчого та органу дізнання, виконують також потерпілий, цивільний позивач, їх представники [2]. Таке тлумачення може призвести до надання занадто великої ролі та необґрунтованого розширення комплексу повноважень таких учасників процесу, як потерпілий, цивільний позивач, їх представники. Свідчення і докази, які надаються ними, не мають переважної сили і повинні оцінюватися слідчим на тих же підставах, що й інші докази. Необхідно пам'ятати, що на досудовому слідстві по абсолютній більшості справ обвинувачення має публічний характер і реалізується в обвинувальній діяльності компетентних органів [3].
Внаслідок внесення постанови про притягнення як обвинуваченого до процесу вводиться обвинувачений. Представляється помилковим вважати обвинуваченого "головним учасником" процесу [4] й стверджувати, що "всі процесуальні дії і рішення слідчого спрямовані на встановлення його винуватості або невинуватості" [5]. Завдання кримінального судочинства, які покликаний вирішувати слідчий, є більш широкими. Крім викриття винних у здійсненні злочину, швидкого та повного розкриття злочину, тобто реалізації вимоги про невідворотність відповідальності, слідчий повинен забезпечити правильне застосування кримінально-процесуального та кримінального закону на досудовому слідстві, захистити громадян від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 2 КПК).
Якщо в процесі з'являється обвинувачуваний, слідчий не повинен зосереджуватися лише на доказуванні його винуватості, надавати перевагу обвинувальному ухилу. Вимога всебічності, повноти та об'єктивності розслідування (ст. 22 КПК) не зникає після притягнення конкретної особи як обвинуваченої. Подальше розслідування може призвести до встановлення обставин, що викликають її відповідальність, або до зміни обвинувачення. Необхідно продовжувати процес встановлення та притягнення до відповідальності інших осіб, які можуть бути причетними до цього злочину, з'ясовувати причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, та здійснювати заходи до їх усунення, уточнювати характер та розмір заподіяної шкоди, вивчати особу потерпілого та інші обставини, що мають суттєве значення по справі.
Прийняття рішення про притягнення як обвинуваченого не означає, що мета розслідування досягнута і його можна завершувати. Потрібно ще допитати обвинуваченого, перевірити його свідчення, розглянути клопотання, виконати інші процесуальні дії. Якщо з урахуванням подальшого розслідування складається така сукупність доказів, яка буде недостатньою для висновку про винуватість, або буде встановлена невинуватість особи, кримінальне переслідування такої особи підлягає припиненню з підстав, передбачених ст. 213 КПК.
Лише обвинувачення особи у будь-якому разі не повинно мати місце в діяльності слідчого. Це розуміє переважна більшість опитаних нами слідчих працівників. На питання про те, чи займає, на їх думку, функція обвинувачення головне місце в діяльності слідчого, 70,5 % дали негативну відповідь. Цікавим є той факт, що навіть деякі з тих, хто відповів позитивно на вказане питання, при цьому висловили точку зору, що так склалася практика, але цього не повинно бути, тому що головне для слідчого - встановити істину.
Обвинувачений - це ще не винуватий у кримінально-правовому сенсі. Притягнення особи як обвинуваченої породжує кримінально-процесуальні правовідносини, але це не означає реалізацію кримінально-правового правовідношення. Притягнення як обвинуваченого - це лише процесуальний засіб встановлення або спростування підстав кримінальної відповідальності, лише постановка питання про кримінальну відповідальність конкретної особи [6].
Слідчий, складаючи постанову про притягнення особи як обвинуваченої, висловлює свою особисту думку як посадова особа про винуватість особи, що склалася на підставі оцінки доказів, які наявні на момент прийняття рішення. Відповідно до закону обвинувачений не вважається винуватим. Саме тому йому надається право на захист. По справах, що завершуються винесенням вироку, особа може бути визнана винуватою тільки за вироком суду, який набув чинності (ст. 15 КПК).
Не можна погодитися з думкою про те, що презумпція невинуватості діє до тих пір, доки не встановлена особа, яка скоїла злочин, тобто до притягнення громадянина як обвинуваченого [7].
М.С. Строгович правильно підкреслював, що презумпціяневинуватості - це не суб'єктивна думка того чи іншого учасника процесу, а об'єктивне правове положення, яке встановлюється законом. Змішування, ототожнення обвинуваченого і винуватого в жодному разі не можна допускати в судовій та слідчий практиці [8].
Як же слід розуміти вислів законодавця (ст. 131 КПК) - "достатні докази, що вказують на скоєння злочину" при прийнятті рішення про притягнення особи як обвинуваченої? Термін "достатність доказів" є оціночною категорією. Тому важливу роль у вирішенні питання про притягнення особи як обвинуваченої відіграє внутрішнє переконання слідчого у винуватості цієї особи.
Важко погодитися з думкою про те, що передчасно ставити
Loading...

 
 

Цікаве