WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Необхідність створення в Україні Національного бюро розслідувань: критичний погляд - Реферат

Необхідність створення в Україні Національного бюро розслідувань: критичний погляд - Реферат


Реферат
на тему:
Необхідність створення в Україні Національного бюро розслідувань: критичний погляд
Здійснення реальних глибоких політичних і соціально-економічних перетворень у нашій країні, реальне впровадження європейських стандартів у всі сфери суспільного життя вимагають від нової влади таких же реальних дій з системного реформування державного апарату. А це означає, що трансформація системи державного управління, яка потребує величезних фінансово-матеріальних витрат, неодмінно повинна спиратися на висновки ґрунтовних наукових досліджень, насамперед щодо актуальності, необхідності й доцільності проведення тієї чи іншої реформи, а також напрямів, послідовності та інтенсивності її реалізації. Ці ж наукові висновки мали б стати основою для розробки ідеології, цілісної концепції та стратегії поступового комплексного реформування державних та соціальних інституцій через напрацювання й реалізацію відповідної законодавчої бази.
На наше глибоке переконання, саме такий виважений підхід до вирішення проблем державного будівництва унеможливить культивування псевдо реформ і вгамує пристрасті посадових носіїв адміністративної сверблячки.
Це застереження не є перебільшенням, оскільки вже перші начебто реформаторські, а насправді - імітаторські кроки змушують схилятися до думки, що ініціатори й автори адміністративно-державних перетворень не мають навіть уяви стосовно кінцевої моделі, на побудову якої мобілізують чималі матеріально-фінансові та людські ресурси, бо йдуть відомим порочним шляхом спроб і помилок, затіваючи сумнівні експерименти у сфері державного будівництва.
Вже наголошувалося стосовно поквапливих кроків окремих посадовців, які намагаються реформування кримінально-виконавчої системи України звести до її ліквідації як автономної соціальної організації та підпорядкування Міністерству юстиції [1], і застерігалося, що проведення ефективної реформи пенітенціарної системи, реалізація єдиної політики у сфері виконання покарань та приведення її у відповідність до міжнародних стандартів можна забезпечити лише спільними зусиллями Верховної Ради України, уряду та громадськості. І робити це треба без будь-якого поспіху, виважено, спираючись на висновки та рекомендації наукових досліджень, національний та міжнародний досвід.
Проте, здається, реформаторські темпи не тільки не затихають, а й наростають. На їх фоні особливо тривожними видаються постійні спроби реанімувати ті адміністративно-управлінські помилки, які вже давно й небезпідставно стали архаїчними. Одна з них - утворення Національного бюро розслідувань України (далі - НБР).
Проблема створення НБР настільки ж застаріла й заяложена, наскільки туманна й незрозуміла. Як відомо, 24 квітня 1997 року Президент України "з метою вдосконалення структури органів виконавчої влади та підвищення ефективності державного управління" своїм Указом № 371 утворив Національне бюро розслідувань України як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом - для боротьби з корупцією та організованою злочинністю.
Видання цього Указу супроводжувалося, як і належить у таких випадках, чиновницькими запевняннями української спільноти в надзвичайній майбутній продуктивності створеного поки що на папері НБР як єдино можливої державної структури, здатної реально й в стислі терміни покінчити з організованою злочинністю та корупцією в Україні.
Але, з одного боку, протягом двох років і восьми місяців ніякої реальної структури сформовано не було, а, з іншого, - в кадровому середовищі Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури та Служби безпеки України, на базі яких пропонувалося створити НБР, виникла вкрай несприятлива ситуація, породжена довготривалою невизначеністю конкретних напрямів і меж реформування зазначених чинних державних інституцій та невпевненістю їх особового складу щодо наявності у них реальних службових перспектив.
Все це загалом завдало великої шкоди і державному будівництву в нашій країні, і функціонуванню усталених державних структур, і виконанню персоналом цих інституцій своїх службових обов'язків.
Саме такі обставини й призвели до того, що Президент України 15 грудня 1999 року своїм Указом № 1573 ліквідував Національне бюро розслідувань України, визнавши недоцільним функціонування такого органу за сучасних умов.
Крім того, за час з жовтня 1999 року по грудень 2003 року на розгляд Верховної Ради України було внесено сім законопроектів про створення НБР, проте жоден із них не знайшов достатньої підтримки Парламенту, бо всі вони не тільки не містили чітких і однозначних положень щодо мети створення НБР, його правового статусу, підслідності, підпорядкованості, порядку призначення керівника цього органу та його заступників, а й протирічили нормам Конституції України, були внутрішньо суперечливими, створювали колізії з іншими чинними законами.
Склалося враження, що проблема раз і назавжди вичерпана. Адже вона неодноразово отримувала вкрай негативну оцінку загалу правоохоронної системи України, відкинута не тільки здоровим глуздом, а й логікою подій, пов'язаних із неодноразовими спробами утворити завідомо непотрібну державну інституцію.
І як наслідок, вже 15 березня 2005 року Президент України видав Розпорядження за № 782/2005-рп "Про робочу групу з розроблення концепції утворення та організації діяльності Національного бюро розслідувань України", яким створена відповідна робоча група, призначено її співголів та затверджений персональний склад. До речі, не сумніваючись у фаховості цієї групи та зважаючи на те, що її призначенням є опрацювання питань, пов'язаних із утворенням нового правоохоронного органу, у тому числі й розробка відповідних законопроектів, слід зазначити, що при формуванні групи не були використані кадрові можливості Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, хоча в ньому працюють фахівці високого рівня, наприклад, колишній Генеральний прокурор України та колишній Голова Служби безпеки України, інші колишні керівники правоохоронних органів різних рівнів, судді та адвокати, доктори й кандидати юридичних наук.
Розпорядженням, крім того, визначено деякі повноваження співголів робочої групи та термін (до 1 квітня 2005 року) подання пропозицій, у тому числі проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо утворення
Loading...

 
 

Цікаве