WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Науково-практичний інтерес до становлення кримінально-виконавчої та кримінологічної політики України - Реферат

Науково-практичний інтерес до становлення кримінально-виконавчої та кримінологічної політики України - Реферат

в інтересах суспільства. На основі наукового базису складається механізм наукової політики, що свого часу активно й цілеспрямовано впливає на розвиток самої науки.
Дослідження різних спеціалізованих галузей науки на основі комплексного підходу, що включає синтетичне пізнання її численних аспектів знайшло вияв у розвитку наукознавства на сучасному етапі розбудови України, що дедалі відіграє зростаючу роль у розвитку продуктивних сил, удосконаленні суспільних відносин, створенні принципово нових підходів в дослідженні й поясненні нових соціальних феноменів (у тому числі таких, як кримінологічна та кримінально-виконавча політика).
Щодо актуальності практичного аспекту інтересу, то він аж ніяк не може бути відокремленим від наукового, бо практика як діяльна активність - це матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність людини (суспільства), що має своїм змістом освоєння природних і соціальних об'єктів та становить всезагальну основу, являє собою рушійну силу людського суспільства і пізнання, що соціалізує природу, постійно розширює сферу суспільного буття, яке є найвищим рівнем в ієрархії якісних форм матеріального світу, а суспільний рух, відповідно, є найвищою формою руху матерії, що зумовлюється універсальним характером практики, її здатністю до революційного творчого освоєння і перетворення будь-яких галузей і сторін навколишнього буття, включаючи її предметні результати.
Таким чином, науково-практичний інтерес щодо формування кримінологічної та кримінально-виконавчої політики в України зростає останнім часом, а його реалізація в концептуальних розробках має надати суттєвого поштовху в становленні та оптимізації згаданих напрямів діяльності державних та суспільних інститутів, у тому числі кримінальної юстиції, що працюють у сфері боротьби зі злочинністю.
Розглядаючи питання становлення названих напрямів політики в межах кримінальної політики, що засновувалася на досвіді як зарубіжних, так і вітчизняних вчених та практиків, доцільно торкнутися деяких теоретичних і практичних аспектів даного феномену.
Виходячи із завдань кримінальної політики - оптимізації діяльності держави в боротьбі зі злочинністю, створення атмосфери спокою, стабільності, безпеки на території держави та її окремих суб'єктів, кожного громадянина та суспільства в цілому, а також концептуальних положень як сукупності основних ідей, що характеризують розвиток кримінальної політики, її предмета і закономірностей, місця в політичній системі, принципів, структури і специфіки діяльності по розробці та реалізації стратегії боротьби зі злочинністю, а також спрямованих на удосконалення форм, методів і засобів, що застосовуються для впливу на злочинність, систему суб'єктів цієї боротьби, критеріїв її ефективності і т. ін., можна зазначити, що її реалізація, тобто втілення в життя розроблених і закріплених в законах і підзаконних нормативно-правових актах цілей і завдань, здійснюється через діяльність судових, правоохоронних та інших органів державної влади, до компетенції яких входить боротьба зі злочинністю.
Саме ці, а також інші обставини, що обумовлюють певну єдність і комплексність у вирішенні даних стратегічних завдань, надають теоретичне і практичне підґрунтя вважати кримінальну політику загальнооб'єднуючим державно-владним феноменом, який акумулює в собі певну структуру специфічних складових - як стратегічних, так і тактичних напрямів державної діяльності у сфері боротьби зі злочинністю, які цілком обґрунтовано можуть мати назву кримінально-правова, кримінально-виконавча, кримінологічна політика та її оперативно-розшукові та криміналістичні аспекти забезпечення і т. ін.
Тому, на наш погляд, зазначені компоненти (елементи) кримінальної політики складають її структуру, а не певні рівні й етапи розробки та реалізації даної політики, як про це зазначають окремі вчені [2, с. 23-25].
Що стосується згаданих рівнів та етапів кримінальної політики, зокрема:
1) розробки її теоретичних основ;
2) формування державної концепції кримінальної політики, що спирається на її теорію;
3) розробки і розвитку правової бази;
4) управління реалізацією в масштабі країни, регіону, місцевості;
5) безпосередньо правозастосовної діяльності у сфері реалізації завдань кримінальної політики, то все це цілком слушно вписується в кожен з елементів (компонентів) кримінальної політики тільки в їх специфічних формах правової регламентації та практичної реалізації.
Отже, науково-практичний інтерес походження (умовного виокремлення) в межах кримінальної політики вказаних її компонентів - кримінологічної та кримінально-виконавчої політики, можна спостерігати в деяких історичних періодах.
Перший етап - зародження і формування основ кримінальної політики (друга половина ХІХ ст. - 1917 р.), коли у витоків даної науки стояли видатні юристи Є. Феррі, Ф. Лист, А. Принс, Н.А. Неклю дов (1965 р.), М.В. Духовський (1872 р), І.Я. Фойницький (1889 р.), М.Н. Гернет, В. Єсіпов, А.А. Піонтковський, М.М. Полянський, С.К. Го гель та М.П. Чубинський [3].
С.К. Гогель визначав кримінальну політику як вчення про існуючі заходи боротьби зі злочинністю - репресивні і превентивні, з використанням ролі громадськості в цій справі [4].
Поняття кримінальної політики, надане М.П. Чубинським, було більш масштабним. Він визначав: "Кримінальна політика є гілкою науки кримінального права, що має виробити вказівки для найкращої постановки в даній країні справи кримінального правосуддя як шляхом соціальних реформ, так і шляхом створення кращого кримінального законодавства [5, с. 52]. Зміст кримінальної політики, на його думку, охоплював політику превенції репресії і розвитку кримінального законодавства. М.П. Чубинський виділив три складові елементи кримінальної політики:
1) кримінальну догматику (за Ф. Лістом - "кримінальне право в тісному розумінні");
2) кримінальну політику (пов'язану із організацією "справи боротьби зі злочинністю");
3) кримінальну етіологію (як частину кримінального права, яка іменувалася кримінологією) [6, с. 55-58].
Курс кримінальної політики як навчальна дисципліна вперше був прочитаний М. Чубинським в університеті Св. Володимира (м. Київ) під назвою "Нові вчення в галузі кримінального права і процесу". Аналогічні курси були прочитані в Харківському (1896-1912 pp.), в Санкт-Петер бурзькому (1897 р.) університетах. Також в цей час проводилися міжнародні пенітенціарні конгреси (1872 р.)
Другий етап формування радянської кримінальної політики (20-ті рр. - кінець 80-их рр. ХХ ст.) відзначений роботами вчених Н.В. Криленка, А.А. Піонтковського, Н.А. Скрипника, А. Трайніна, А.Я. Естріна та ін. Відродження наукового інтересу до цієї проблеми відзначилося у 70-80 рр. ХХ ст. завдяки таким вченим, як Н.А. Бєляєв, В.А. Владіміров, А.А. Гер цензон, В.М. Кудрявцев, Ю.І. Ляпунов, П.Н. Панченко, С.В. Бородін, П.Ф. Гританін, Л.Д. Гаухман, Н.І.Загородніков, А.Є. Жалінський, Є.Ф, Побєгайло, Л.І. Спірідонов, М.А. Стручков та ін. [7, с. 20-22].
Третій етап формування кримінальної політики визначається як пострадянський
Loading...

 
 

Цікаве