WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Природа правомірної поведінки - Курсова робота

Природа правомірної поведінки - Курсова робота

колективі, побоювання втратити близьких, або знайомих і т. д. В свою чергу це призводить до поведінки ситуаційного, залежного підкорення зовнішнього прикладу. В протилежній особистості, з чіткою системою ціннісних орієнтацій, які можуть і співпадати з думкою оточуючих, конформна позиція суб'єкта права не дозволяє йому протистояти втіленим вказівкам, протиставлення своєї думки думкою інших, відстоювати її і свій вибір поведінки.
Соціально-правовий конформізм є соціально-корисним явищем, оскільки індивід, підкоряючись поглядам і переконанням інших, дотримується вимог права і тим самим точно реалізує їх в життя. Однак слід визначити і те, що конформістська поведінка будучи зразком для суспільства, не є для нього бажаним, як перспективна ціль дії права, оскільки представляє собою безслівне підкорення, сліпе слідування за правом без його логічного усвідомлення, на основі власних оцінок корисності і необхідності правових вимог.
4. Маргінальна поведінка. Слідування поглядам людей, правові думки яких розходяться з потребами правових норм, лежить в основі такоїформально-правомірної поведінки, як маргінальна (лат. margo - край, границя).
Вона відображає стан індивідів, які знаходяться на межі акти суспільного прояву своєї поведінки, яка веде до правопорушення. В даний проміжок часу, мотивами поведінки виявляються інші рушійні сили - загроза можливого наказу, власні угоди від правомірності, боячись осудження з боку колективу, групи чи середовища.
Маргінальний статус став нормою великого числа людей. В політичному плані такі люди відірвані від своїх соціальних коренів. Звідси їх потенційна готовність здійснити правопорушення, впасти в агресивність чи, навпаки, соціальну апатію. В правовім плані маргінальність характеризується особливим перехідним проміжком між правомірною і протиправною поведінкою особи, яка викликається власною соціально-психологічною деформацією.
Серед осіб, поведінку яких відносять до маргінальної, також велику частину становлять ті особи, які знаходяться на межі між "добром і злом".
Отже, така поведінка характеризується тим, що особа співставляє свої вчинки у відповідності з нормами чинного законодавства, тому що в неї страх перед юридичною відповідальністю. Слід сказати, що негативним аспектом такої поведінки являється той факт, що як тільки держава послабить міри по боротьбі зі злочинністю, така особа в будь-який момент готова до споєння злочину.
2. Поняття та склад правопорушення
Норми права - це міра, що направлена на волю людей і визначає поведінку людей, що вимагаються державою. Ці норми не повинні бути порушені ні самою державою, ні її органами, ні приватними особами - підданими держави. Правопорушення - це поведінка особи, яка суперечить велінням права, являється невідповідним до встановлених правом приписів. Так як всі норми права, якщо вони навіть не встановлені державою, проте приниклі санкцією державної влади, то розвинуте суспільство бере на себе проблему про можливе запобігання правопорушень, так і про поновлення порушених прав.
На противагу соціальним законам в науковому розумінні, які вказують, як повинні вчиняти люди, - закони, що видаються державною владою чи норми права, вказують на те, як повинні діяти люди. хоча вони й можуть діяти інакше. Тому наукові закони не знають винятків, проте норми права в практичному житті часто порушуються. Норми права в практичному житті часто порушуються. Норми права являються тією реальною загрозою, яка стримує протиправну поведінку членів суспільства. За висловом Хропатюка: "Саме забезпечене правове спілкування було би те, в якому всякий примусовий апарат був би лишнім. Проте тут виникає парадокс: якщо би щезла думка про здійснення правопорушень, не було би правового спілкування".
Правопорушення виражається завжди і тільки в діях індивіда. Під поняттям дія ми розуміємо таке вираження волі, яке направлене на деякі зміни в зовнішньому світі. Момент волі є необхідним для поняття про дії. При відсутності волі не можна вважати дією те, що здійснює людина в стані гіпнозу, хоча з зовнішньої сторони здається, що це дія цієї людини.
З іншої сторони, стан волі, що не виражається в зовнішніх вимірах, також не підпадає під поняття дія. Так, не можна признати дією внутрішню боротьбу мотивів, що переживає людина, яка хоче будь-яких змін в оточуючому світі, наприклад, задумує злочин чи обдумує заповіт.
Правопорушення, як дії, бувають 2 видів: у вигляді здійснення правопорушення, чи в вигляді бездіяльності (навмисного не вчинення певних дій). В першому випадку індивід здійснює ті протиправні вчинки, яких він не повинен був вчиняти. наприклад: вбиває людину, розриває документ. В іншому випадку, тобто бездіяльність полягає в тому, що людина розуміє наслідки протиправних вчинків, проте свідомо їх допускає, наприклад, не являється до відбування військової служби, наслідком чого стає виникнення правопорушень у сфері проходження військової служби, не платить своїм кредиторам.
Правопорушення - це дія протиправна. Правопорушення завжди представляє собою порушення норм об'єктивного права, а іноді і суб'єктивних прав. Протиправність правопорушення заключається в тому, що поведінка людини суперечить тим приписам, які вимагаються об'єктивним правом. Порушити закон - значить його перейти, тобто перейти за кордон можливого, дозволеного. Людина здійснює те, що норма об'єктивного права забороняє робити, чи протиправно опускає (минає) те, що норма об'єктивного права наказує робити.
Беручи до уваги дане рішення співвідношення між об'єктивним і суб'єктивним правом, необхідно сказати, що порушення суб'єктивного права є так би мовити посиланням на порушення об'єктивного права, проте порушення об'єктивного права не завжди супроводжується порушенням суб'єктивного права. Коли особа краде чужу річ, вона діє одночасно проти суб'єктивного права власника і об'єктивного права держави.
Якщо правопорушення є дія протиправна, то правопорушення немає там, де дії людини не залишаються в кордонах дозволеного об'єктивним правом, хоча при цьому були порушені законні інтереси іншої людини, забезпечені наданим йому суб'єктивним правом. Немає правопорушення, за винятком протиправності, в випадках виконання службових обов'язків, реалізації свого права, необхідної оборони, стан крайньої необхідності. З точки зору того, чиї інтереси порушуються чи зачіпаються при цьому, здійснюється так, ніби порушення його права, тому що вмішуються в сферу його інтересів, які він привик вважати охоронюваним суб'єктивним правом. Проте з точки зору об'єктивного права, яке допускає таке порушення, правопорушення немає, а існує тільки порушення
Loading...

 
 

Цікаве