WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Місце і роль альтернатив кримінальному переслідуванню в системі засобів боротьби зі злочинністю - Реферат

Місце і роль альтернатив кримінальному переслідуванню в системі засобів боротьби зі злочинністю - Реферат

Нідерландах, де юстиція далеко не сама "повільна", ці строки перевищують один рік. У Франції середній строк лише досудового слідства становив у 1968 р. - 5,9 міс., у 1977р. - 8,5 міс., у 1993р. - 12,4 міс. Л.В. Головко зазначає, що реакція на зростання рівня злочинності та пов'язану з цим перевантаженість не занадто до того ж економічно забезпеченої кримінальної юстиції, постійне розширення прав учасників процесу, реалізація яких при усій своїй позитивності має один явно негативний аспект - збільшення реальних строків руху кримінальної справи [5, с. 37].
Крім "навантажувального" аспекту, це положення безпосередньо пов'язане із захистом прав особи, зокрема, права на вирішення кримінальної справи "у розумний строк", що випливає з тексту ст. 9-3 і 14-3 Пакту про цивільні і політичні права 1966 р. і ст. 5-3 і 6-1 Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 р. Невипадково, що "затримання під час розв'язання правових суперечок - тема переважної більшості скарг, що направляються до Європейського суду з прав людини" [5, с. 38]. Тому розумне прискорення кримінального процесу є однією з гарантій забезпечення прав його учасників.
Як справедливо зазначає Л.В. Головко, швидкий розгляд справи справ не будучи, а priori антиподом його якісному розглядові, є не менш цінною (важливою) гарантією прав особи, ніж кожна з інших гарантій, за долю яких тривожаться противники цього напряму кримінально-процесуальної політики [5, с. 236].
У розв'язанні проблеми прискорення кримінального процесу є два головні напрями: а) заходи для удосконалювання (у плані прискорення) процесуального порядку вирішення кримінальних справ і б) заходи для скорочення кримінального процесу. До першого належать такі, як інститут суворих процесуальних строків; поширення одноособового розгляду кримінальних справ; часткова відмова від обов'язкової мотивації процесуальних рішень; створення особливих процесуальних правил розслідування у справах про "очевидні" злочини; допущення заочного (під час відсутності підсудного або потерпілого) розгляду кримінальних справ і т. ін. Ці заходи не скасовують складові частини кримінально-процесуальної процедури, а модернізують їх з метою скорочення строків розслідування і судового розгляду.
Для другої групи заходів характерне забезпечення прискорення кримінального процесу через його скорочення - скасування однієї зі стадій або одного з етапів усередині стадії. При цьому замість частини судочинства, що скасовується, створюються "процесуальні конструкції, що є альтернативними способами вирішення кримінально-правових конфліктів або альтернативами кримінальному переслідуванню" [5, с. 41].
У першій групі заходів внаслідок розвитку нашого законодавства відбувалися певні зміни, які не відрізнялися логічністю і послідовністю, особливо з прагненням розширювати забезпечення прав правопорушника. При цьому слід зазначити не лише тупцювання (стояння) на одному місці, але й відступ від того, що є дієвим і раціональним. Це, наприклад, відмова (поки ще не цілковита) від протокольної форми досудової підготовки матеріалів, що "була введена з метою зменшення навантаження слідчих, щоб вони могли зосередити свої зусилля на розслідуванні найбільш тяжких злочинів" [9, с. 598]. У спрощенні процедури розслідування, що, звичайно, не рівнозначно відмові від необхідних правових гарантій, як вважають деякі вчені, перебуває необхідність і можливість усунення багатьох наявних недоліків у діяльності з розкриття і розслідування злочинів. На відміну від України, у багатьох країнах у процесі прийняття нового кримінально-процесуального законодавства протокольна форма за кількістю охоплюваних складів злочинів розширюється, і приймаються нові положення, спрямовані на удосконалення процедури проходження кримінальних справ. Так, новим КПК Республіки Молдова суди позбавлені права повертати за своєю ініціативою кримінальні справи на додаткове розслідування. Якщо поданих доказів недостатньо для винесення вироку (обвинувального або виправдувального), то на прохання прокурора може бути оголошено перерву строком до одного місяця, а потім судовий розгляд продовжується у тому ж складі суду. Це, по-перше, підвищує відповідальність як суду, що раніше міг знайти будь-який привід, щоб позбутися складної або "патронованої справи", так і прокурорів, які могли направити до суду "сиру справу", щоб забезпечити автоматичне продовження строків розслідування, по-друге, - це спрямоване на скорочення строків перебування обвинувачуваних (у тому числі невинних) під вартою, поки справи "гуляли" із суду в суд [10, с.44-45].
Але нас у цьому випадку цікавить друга група заходів - альтернатив кримінальному переслідуванню.
Нині у багатьох країнах діє принцип доцільності кримінального переслідування, тобто безпосередньої відмови від порушення кримінального переслідування (у нашому розумінні - порушення кримінальної справи) або заміни традиційного розслідування заходами, не пов'язаними з кримінальним покаранням. Найбільш чітко цей принцип відбито у законодавстві Франції, що надає органу, уповноваженому на порушення кримінального переслідування, право самому розв'язувати питання: "чи знаходить він придатним, доречним і доцільним порушити кримінальне переслідування або вважає за більш слушне для нього утриматися" [5, с. 27]. Крім того, в Англії у разі непорушування кримінального переслідування не потребується винесення жодного юридичного акта, а рішення про порушення кримінального переслідування (у їхньому трактуванні - пред'явлення обвинувачення) контролюється й оцінюється Королівською службою обвинувачення [5, с. 54-55]. Таким чином, справа на шляху вирішення питання про порушення кримінального переслідування проходить подвійне "сито" - поліції та прокуратури.
У цьому варіанті публічний інтерес розглядається не як обов'язковість в усіх без винятку випадках вдаватись до кримінального переслідування, а як вибірковість необхідних варіантів: утриматися від витрати часу й енергії на переслідування дрібного правопорушника і зосередитися на найбільш небезпечних, складних і замаскованих злочинах або продовжувати гонитву за "розкриттям". При цьому принцип доцільності не протиставляється принципові законності, а є засобом його реалізації [5, с. 27]. У 1992 році у Франції у 77,8 % кримінальних справ прокурорами було відмовлено в порушенні кримінального переслідування.
У нашій правовій доктрині та законодавстві наявне однобокетрактування співвідношення цих принципів - доцільно лише те, що законно, а доцільність законів в їх практичній реалізації лише допускається. Причому, склалося так, що принцип законності безроздільно панує у нас на стадії порушення кримінальної справи, де "доцільність" цілком виключена, тобто справу має бути завжди порушено при виявленні ознак злочину, що не означає обов'язкового засудження і покарання особи, навіть у тих випадках, якщо її вина встановлена і не викликає сумнівів [5, с. 249].
Законність у діях французького прокурора, який прийняв рішення не порушувати кримінального переслідування за наявності доказових ознак злочину з мотивів простої недоцільності, визначається відповідністю його дій загальним ідеям і принципам законодавства, а законність дій нашої правомочної особи полягає в обов'язку "у кожнім випадку виявлення ознак злочину" порушити кримінальну справу відповідно до вимог ст. 4 КПК України або, наприклад, ст. 21 КПК РФ.
Однозначність рішень і відсутність не лише доцільності, але й логіки, характерне для багатьох положень і норм, що регламентують діяльність наших
Loading...

 
 

Цікаве