WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Зарубіжний досвід міграційної політики – чинник боротьби з організованою злочинністю - Реферат

Зарубіжний досвід міграційної політики – чинник боротьби з організованою злочинністю - Реферат

іммігранти краще уявляють собі, що таке міграція, вони завжди здатні обійти обмежувальні дії, що починаються особами, які визначають політику [9, с. 3].
Розходження між цими двома точками зору досить значне - настільки, що виникає запитання, чи про одні і ті ж країни і чи про одні і ті ж питання говорять дослідники. Ми схильні стверджувати, що таке розходження можна інакше сформулювати - як різні аспекти того самого процесу: загальна здатність держав-членів ЄС контролювати міграцію зростає, однак, у той самий час це не може дати всіх бажаних результатів внаслідок особливостей сфери міграційної політики. Дослідження в галузі суспільних наук насичені прикладами того, як збільшення загального контролю над явищем обертається зменшенням контролю над його окремо взятими складовими.
Досвід Італії. Протягом новітньої історії Італії (тобто, починаючи з об'єднання в 1861 р.) вона була одним з основних джерел іммігрантів і стала приймаючою країною тільки з кінця 70-их років. Разом з Іспанією, Португалією і Грецією, Італія є однієї з так званих нових європейських країн імміграції, що у 80-х роках почали приймати значну частину іммігрантів, що прибувають до Західної Європи [10, с. 177].
Спільними для цих країн є одна суттєва соціальна особливість і специфічний європейський контекст, у межах якого вони стали приймаючими країнами і розробили режими міграційної політики.
По-перше, коли імміграція стала помітним явищем, для всіх цих країн був характерним відносно високий рівень офіційного безробіття, що, однак, супроводжувалося суттєвою кількісною вагою "тіньової" економіки (від 20 % до 40 % ВНП). В Італії сьогодні офіційне безробіття складає приблизно 11-12 %, у той час як "тіньова" економіка, за наявними оцінками, виробляє від 20 % до 30 % ВНП. Більше того, офіційна економіка є сегментованими двоїстими ринками праці.
По-друге, - вони відкрили для себе імміграцію як явище і зробили перші кроки по її регулюванню в той час, коли будувалася "фортеця за назвою Європа", і оскільки вони пізно приєдналися до цього процесу, на політику відчутно вплинули досвід і особливо вимоги північно-європейських партнерів. Знаходячись на границях Європейського союзу і будучи потенційно транзитними країнами для іммігрантів, що бажають переїхати до Північної Європи, вони не могли оминути новий обмежувальний підхід до імміграції, навіть незважаючи на те, що особливості ринків праці надавали структурні можливості для використання дешевої й гнучкої іноземної робочої сили.
У 1989 році, після десятиліття імміграції і перед першою великою амністією 1990 р., в Італії перебувало приблизно 490 тис. іноземців, що мали легальне посвідчення на проживання (26 % - громадяни ЄС і 11 % - громадяни США). Внаслідок кількаразових кампаній по легалізації іммігрантів неможливо статистично виміряти річний приплив мігрантів, і єдиною більш-менш надійною цифрою є кількість виданих посвідчень на проживання наприкінці року. Для підрахунку чисельності іммігрантів можна також використовувати дані про реєстрацію населення, вірогідність яких, однак, обмежена тим, що не всі легально проживаючі іммігранти реєструються, а ті, хто реєструється і згодом виїжджає з країни, рідко анулюють свою реєстрацію.
Головне, однак, полягає не в абсолютному, а у відносному вираженні. Ще 25 років тому сама ідея про іммігрантів в Італії, що була країною еміграції протягом усієї своєї новітньої історії, представлялася нереальною. Офіційне відкриття імміграції відбулося лише на початку 80-их років, коли перепис 1981 р. показав наявність значної кількості іноземних робітників, що робило Італію приймаючою країною. Переломним можна вважати 1981 р., тому що саме тоді імміграція стала законною темою публічних дебатів.
Хоча до середини 80-их років приплив транзитних і постійних мігрантів залишався непоміченим, уже до 1989 р. було опубліковано близько 600 статей і книг, присвячених імміграції [11]. Вже в 1991 році уряд заснував відомство, яке займається імміграцією. Такий високий рівень постійної уваги, що виник буквально за кілька років, не можна розглядати як суто механічну реакцію на обсяги явища. У порівнянні з Європою, в цілому імміграція в Італії все ще залишалася явищем досить скромних масштабів. Пильна увага до імміграції варто скоріше вважати, як показано в роботах Д. Скортіно [4; 12], наслідком ранньої появи системи тлумачення цього явища, що відрізняється такими особливостями:
а) підкресленням загальної актуальності імміграції для італійського суспільства;
б) визначенням імміграції як епохального перелому в італійській історії у сенсі розгляду її як ознаки розвитку та "європизації" Італії (іммігранти приїжджають, тому що ми так само багаті, як і північно-європейські країни);
в) зображенням імміграції в умовах недоліку достовірних даних як нездоланного стихійного явища, подібного до повені.
Через певні причини непослідовна динаміка публічних дебатів призвела до того, що імміграція перестала вважатися невідкладною соціальною проблемою, хоча це суперечило фактичній актуальності даного явища.
Вивчення режиму міграції в Італії. Коли на початку 80-х років, як говорилося вище, імміграція була офіційно відкрита в Італії як явище, держава не мала практично ніяких законодавчих актів і адміністративної практики, які дозволили б спокійно зустріти це відкриття. Передбачаючи основні аспекти, проілюстровані в нижченаведеній аналітичній реконструкції появи режиму міграції в Італії, варто зупинитися на двох основних пунктах.
По-перше, можна стверджувати, що принаймні до прийняття в 1998 р. нового закону про міграцію сама міграційна політика та її юридичний режим в країні розвивалися ривками, які відрізнялися тим, що по-італійському називається авральним підходом, а саме: серіями законодавчих ініціатив "на даний випадок" у відповідь на приплив мігрантів і тиск з боку суспільної думки замість спроб керувати міграцією, проводячипослідовну політику і приймаючи комплексне законодавство.
По-друге, - приклад Італії наочно демонструє взаємодію між сприйняттям імміграції і політикою. Перший закон був націлений на те, як сприймалася імміграція робітників. Наступними заходами були такі, що вживалися під потужним впливом широко розповсюдженої моральної паніки з приводу імміграції і міркувань про те, що вона має масштаби стихійного лиха. Взаємодія між сприйняттям імміграції як стихійного лиха й обмежувальною політикою виражалося в тому, що вони були взаємозміцнювальними. Зокрема, надмірно обмежувальний підхід до легальної імміграції в такій країні, як Італія, з її ліберальною політикою стосовно туристичних віз і довгою береговою лінією, яку важко охороняти, постійно призводив до появи значної кількості нелегальних іммігрантів, що викликало необхідність багаторазових амністій. Це, у свою чергу, зміцнювало сприйняття іммігрантів як інакомислячих і думку про нездатність держави контролювати міграцію, що підсилювало моральну паніку і сприйняття імміграції як стихійного лиха. Тут утворилося типове порочне коло: моральна паніка і представлення про імміграцію як про навалу ведуть до прийняття нових обмежувальних заходів.
Як уже зазначалося, коли в середині 80-х років відбулося відкриття імміграції, держава могла розраховувати тільки на закон 1961 р., що фактично копіював систему, яка існувала в країнах Північної Європи. Вона, однак, не могла діяти в Італії, тому що імміграція була наслідком спонтанних процесів, що отримували законодавче оформлення в результаті прийняття окремих рішень і стратегій.
Такий стан справ не міг довго тривати. І тому в 1986 році перший закон про міграцію набув чинності. Закон 943/86, зосереджений на міграції робочої сили, затвердив неокорпоративістську структуру (типову тріаду, що включала Уряд, представлений Міністерством праці, профспілки й асоціації підприємців), звичайну для Європи тих років. Закон реформував систему внутрішнього контролю за двома відносинами. По-перше, термін дії посвідчення на проживання був відділений від терміну дії трудової угоди. По-друге, давши можливість мати вид на проживання, будучи безробітним, закон пропонував центрам
Loading...

 
 

Цікаве