WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Зарубіжний досвід міграційної політики – чинник боротьби з організованою злочинністю - Реферат

Зарубіжний досвід міграційної політики – чинник боротьби з організованою злочинністю - Реферат


Реферат
на тему:
Зарубіжний досвід міграційної політики - чинник боротьби з організованою злочинністю
Процеси зародження та розвитку сучасних міграційних потоків є такими ж значущими загальнопланетними процесами, як розвиток індустріалізації, інтенсифікація виробництва і споживання, зміна екосфери.
Особливої актуальності набуває дана проблема в Україні в умовах сьогодення у сенсі вирішення проблеми мігрантів, яка є, на наш погляд, одним із чинників боротьби з організованою злочинністю.
По-перше, міграційні процеси в останні роки стали глобальним викликом перспективам подальшого розвитку людства у ХХІ столітті. Достатньо зауважити, що щорічна кількість мігрантів (від 2 до 4 млн. осіб), по суті, випереджає світовий приріст населення. А в цілому, поза межами країни свого громадянства, за даними Міжнародної організації з міграції, проживає понад 125 млн. осіб, а на планеті налічується близько 1 млрд внутрішніх мігрантів.
По-друге, міжнародна міграція пов'язана з безпрецедентними соціальними переміщеннями біженців, репатріантів, змушених покидати свою країну внаслідок війн, етноциду, геноциду, масового брутального поводження, а також - грубого порушення прав людини.
По-третє, Україна не має досвіду врегулювання міграційних проблем, вона взагалі була відірвана від загальносвітових тенденцій становлення національних правничих інституцій і лише зараз, будучи на перехресті масових потоків соціальних переміщень людей, вона починає своє "входження" у складний міграційний простір, бурхливе міграційне буття.
Виходячи з цього, дослідження досвіду зарубіжних країн з регулювання міграційних процесів є необхідним і актуальним.
Ціль дослідження полягає в тому, щоб проаналізувати досвід Італії, нової серед приймаючих іммігрантів європейських країн, і шляхом порівняння спробувати визначити, які уроки можна використати для України, що, незважаючи на величезні відмінності, має ряд загальних рис з Італією. Цьому передує короткий огляд міграційної політики в Європі.
В останнє десятиліття імміграція в Європі зайняла більш важливе місце порядку денного урядів, ставши темою "високої політикис". У час з 1945 по 1973 рр. міграційна політика була другорядним питанням, переважно залишалася за межами політичної сфери і бала віддана на відкуп бюрократії [1]. Ні про яке обговорення зближення і координації політики не було й мови, оскільки контроль над потоками міграції вважався можливим, простим та з обмеженим структурним впливом [2]. Іноземні робітники ввозилися на основі систем ротації, а їх присутність вважалася тимчасовою та корисною для підтримки економічного росту і зниження попиту на власну робочу силу. Держави віддавали пріоритет потребам економічної системи [3].
Корінна зміна систем міграції в Європі відбулася після нафтової кризи 1973 р.: усього за кілька років всі основні приймаючі країни заморозили програми в'їзду. Це було рішенням, прийнятим на основі помилкового припущення про те, що попередніми роками в'їзд іноземних робітників був цілком ротаційним, і що всі вони вважали себе тимчасовими робітниками. На підставі цього припущення були розроблені програми надання допомоги в репатріації, що закінчилися повним провалом. У багатьох випадках, замість ротації іноземних робітників, підприємці стали залишати у себе тих самих робітників, почалося утворення родин, що свідчило про репатріацію, яка була типовим прикладом прийняття бажаного за дійсне [4].
Ці рішення призвели до скорочення сукупного обсягу міграційних потоків, однак вони мали і несподівані парадоксальні наслідки. По-перше, останні запустили процес влаштування на постійне проживання: через перекриття каналів в'їзду іноземні робітники вирішували не повертатися додому, почався процес возз'єднання родин. По-друге, - закривши єдиний канал, що дійсно забезпечував можливість управління і планування імміграції робочої сили, вони змусили потенційних іммігрантів обрати три нові канали, якими через різні причини набагато важче керувати політичними засобами: возз'єднання родин; політичний притулок; міграція без документів.
Перші два канали не тільки важко планувати, вони мають юридичні та конституційні наслідки, що роблять спроби їх регулювання важкими і ризикованими, з політичної точки зору у зв'язку з необхідністю дотримуватися права людини і нормативних принципів ліберальної демократичної держави. Третій канал, за визначенням, перебуває за межами можливостей планування і регулювання та викликає тривогу в суспільстві й нерішучість урядів перед громадською думкою.
На сучасну міграційну політику в Європі, як і раніше, впливають наслідки політичного вибору, зробленого в 70-их роках, і виробленої тоді точки зору. Сформульоване тогочасне положення про те, що Європі більше не потрібна іноземна робоча сила, вважається сьогодні аксіомою. Виходячи з досвіду другої половини 70-их років, у тому числі з провалу програм репатріації, європейські держави виробили думку про те, що імміграція не піддається управлінню і постійна присутність іммігрантів в країні є проблемою, що має наслідки світового значення. В результаті, як помітив Д. Холіфілд [5, с. 379], імміграція в Європі стала предметом політичних зіткнень, що ведуть до широких дебатів з питань національної приналежності й громадянства, у той час як такі практичні питання, як кількість іммігрантів, звідки і з якою професійною кваліфікацією повинні щорічно одержувати дозвіл на в'їзд, майже не обговорюються.
Все це призвело до появи в Європі в 90-их роках ортодоксальної точки зору на міграцію, основними складовими якої є обмеження легального в'їзду мігрантів; новий обмежувальний підхід до політичного притулку, з проханням про надання якого звертаються; боротьба з імміграцією без документів; підвищення уваги органів безпеки до міграції; міжнародна координація і контроль у країнах походження іммігрантів і в транзитних країнах. У 90-их роках була побудована "міцність за назвою Європа", для якої характерне суттєве зближення міграційної політики держав-членів ЄС. З 1991 по 1994 роки у рамках ЄС був обговорений, розроблений і прийнятий ряд нових документів і принципів: переліки "безпечних країн" для значного скорочення числа тих, хто звертається з проханням про надання політичного притулку; документи про "безпечне небо" (або "безпечні охоронювані зони"), тобто зони, де утримуються біженці у державах, що не входять у ЄС; узгодження переліків країн, для яких потрібні візи; створення європейських інформаційних систем для ідентифікації осіб, які звертаються з проханням про надання політичного притулку, щоб виключити випадки повторних звертань; уведення санкцій проти тих, хто перевозить осіб, які не мають документів іммігрантів з передачею функцій контролю, наприклад, авіакомпаніям; створення буферних зон на сухопутних границях ЄС.
Результатами цих зусиль є два протилежні аспекти.
За словами деяких авторів, здатність європейських і в цілому західних держав контролювати міграцію і запобігати великомасштабній небажанійміграції досить значна і з часом збільшується [6]. Існуюча система контролю, якщо порівняти її зі зростаючою кількістю прохань про дозвіл на в'їзд, представляється дійсно здатною різко скоротити чисельність осіб, які прибувають. Ця група аналітиків стверджує, що особи, які визначають політику, у цілому здатні запобігти численному припливу мігрантів навіть у разі надзвичайних геополітичних потрясінь, що держави Західної Європи вже продемонстрували в останні роки [6; 4].
Інші аналітики, навпаки, підкреслюють, що міграційні потоки не відповідають політичним цілям [7], що система контролю перебуває скрізь у стані кризи [8] і демократичні уряди не здатні упоратися з нелегальною міграцією [9]. Прихильники тези про "кризу системи контролю" зазначають, що чисельність іммігрантів по всій Європі й в інших західних державах зросла за останні роки: тільки протягом 80-90-их рр. іноземне населення в країнах ЄС збільшилося на 4 млн. Іншими словами, ця група вчених вважає, що міграція знаходиться поза межами досяжності політичного й адміністративного "розуму"; говорячи відвертіше, оскільки
Loading...

 
 

Цікаве